Нові рубежі лінгвістичної географії

Широкий вихід результатів лінгвістичного картографування в суміжні науки зумовлюється особливостями функціонування мови в просторі тим, зокрема, що мова (діалект), будучи

Нові рубежі лінгвістичної географії

Информация

Иностранные языки

Другие материалы по предмету

Иностранные языки

Сдать работу со 100% гаранией
я про зазначені процеси і явища покликані регіональні атласи, які історики лінгвогеографії кваліфікують як атласи другого покоління. Якщо в центрі уваги загальномовного атласу є передусім діалектні явища, важливі в загальнонаціональному масштабі, то в регіональному пильна увага приділяється рисам вузькодіалектним, але нерідко винятково цінним з погляду історії мови. Мережа опорних населених пунктів у регіональних атласах значно густіша, ніж у загальномовних атласах, щоб виявити й охопити картографуванням усе скільки-небудь істотне як для територіальної диференціації, так і для історії мови. Виходячи з лінгвістичних й історико-лінгвістичних міркувань, територію України поділено на 25 зон, для яких доцільно було б створити окремі регіональні атласи. Кілька таких атласів уже надруковано. Вийшли друком регіональний атлас Закарпаття И. Дзендзелівського, середньої Наддніпрянщини В. Ващенка, нижнього Надприп'яття Т. Назарової, північної Лемківщини польського славіста 3. Штібера, Бой-ківщини Я. Рігера, Підляшшя С. Глінки, М. Кіндратюка та ін., південної Лемківщини словацької славістки 3. Ганудель. Група московських славістів видала у 1967 році Карпатський діалектологічний атлас. Низка регіональних атласів, укладених діалектологами вузів республіки правобережного Полісся М. Никончука, північної Буковини К- Германа, Наддністрянщини Г. Шила, чекають, на жаль, ще свого часу на видання.

На середину XX століття слов'янська діалектологія нагромадила великий матеріал, у тому числі й лінгвогеографічний, у справі вивчення діалектів сучасних слов'янських мов. Досліджено й описано стан діалектних систем більшості слов'янських мов, зроблено певні теоретичні узагальнення щодо особливостей формування слов'янських мов і їхніх говорів, щодо їхніх взаємовідношень між собою та із сусідніми неслов'янськими мовами. Здобуті досягнення поставили перед славістами нове завдання підняти вивчення слов'янських говорів на вищий рівень, посилити координацію і взаємні зусилля діалектологів усіх слов'янських країн, узгодити методи, способи й засоби діалектологічних досліджень, підвищити їхню точність і результативність. Так виникла ідея підготовки «Загальнослов'янського лінгвістичного атласу», який має бути першим у світі атласом цілої сім'ї генетично споріднених мов. На першому Міжнародному з'їзді славістів, що відбувся 1929 року в Празі, з проектом атласу виступили французькі вчені А. Мейе і Л. Теньєр. Однак і тодішня напружена політична обстановка в Європі 30-х років, і недостатня ще на той час лінгвогеографічна опрацьованість слов'янських мов не дали змоги приступити до реалізації проекту. Реальні можливості для втілення в життя такого важливого міжнародного наукового почину появились лише після другої світової війни, коли всі слов'янські народи стали членами єдиної соціалістичної співдружності народів.

У результаті багаторічної колективної праці, тривалих дискусій, пробних польових досліджень говорів у різних слов'янських країнах, експериментального картографування було вироблено й прийнято остаточний варіант основних документів атласу: структури питальника, карти-основи й сітки опорних населених пунктів та фонетичної транскрипції. Протягом десяти років, з 1965 по 1975, вперше в історії славістики за єдиною програмою, що охоплює 3454 питання з усіх рівнів мовної структури фонетики, словозміни, словотвору, синтаксису, лексики й семантики, було обстежено всі слов'янські мови і записано єдиною транскрипцією діалектні матеріали з говірок майже 850 населених пунктів у всіх слов'янських країнах, а також у деяких сусідніх неслов'янських, але де споконвіку проживає слов'янське населення.

«Загальнослов'янський лінгвістичний атлас» започаткував створення серії атласів третього покоління. Під його впливом тюркологи Радянського Союзу, використовуючи досвід його укладання, розпочинають роботу над створенням атласу тюркських мов СРСР. Будучи атласом групи мов, він суттєво відрізняється від одномовного національного атласу і своїми науковими завданнями, і будовою та принципами й методами картографування. Завдання одномовного, національного атласу полягає у виявленні внутрімовної діалектної диференціації, тоді як завдання загальнослов'янського виявити такі міжмовні й діалектні ізоглоси, які суттєві для територіальної диференціації слов'янських мов (діалектів) у цілому. В національному атласі будь-якої слов'янської мови спільна для всіх говорів даної мови риса не буде, цілком зрозуміло, картографуватися, у той же час за цією рисою дана мова може протиставлятись усім або частині інших слов'янських мов, що становить уже безсумнівний інтерес для загальнослов'янського атласу. Так, наприклад, тверду вимову приголосних перед етимологічними є та і (тихо, нива, тепло, небо) в українському атласі нема сенсу картографувати, бо вона властива всім, за дуже незначними винятками, українським говорам, але водночас за цією рисою українська мова виразно відмінна від багатьох інших слов'янських мов, зокрема білоруської, російської, польської, словацької та інших, а це вже важливо як для слов'янської порівняльно-історичної фонетики, так і для з'ясування генези самої риси і специфіки її територіального поширення.

Характер будь-якого лінгвістичного атласу значною мірою заданий уже питальником, за яким збирався діалектний матеріал. Питальник загальнослов'янського атласу побудовано з орієнтацією передусім на потреби генетичного, порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов. Він ставить собі за мету з допомогою відповідним чином підібраних питань простежити тотожні й відмінні закономірності розвитку всіх слов'янських діалектів, а також збагатити наші уявлення про сучасні системи слов'янських мов і діалектів у типологічному аспекті. Отже, основні завдання атласу зводяться до двох найважливіших: до розв'язання традиційних у славістиці проблем порівняльно-історичного характеру (включно з проблемами слов'янського глото- та етногенезу, території прабатьківщини, напрямків первісних міграцій слов'янських племен з прабатьківщини, контакти слов'янських племен з неслов'янськими народами, характер діалектного членування Славії на різних історичних етапах тощо) і синхронно-типологічних проблем, причому виразно переважають завдання порівняльно-історичної проблематики.

Як сказано у вступному випускові, що вийшов 1978 року в Москві, сло-в'яномовні народи створили одну з трьох великих європейських культур (поряд з культурою романською і германською). Сприяти вивченню істор:: сучасних слов'янських мов і діалектів. за даними їхнього сьогоднішнього стану, через реконструкцію проміжних станів до епохи появи найдавніших діалектних відмінностей, тобто до піз-ньопраслов'янської епохи, одне і найважливіших завдань атласу.

Багаторічна робота великого міжнародного колективу славістів по створенню загальнослов'янського атласу, у якій активну участь беруть і українські діалектологи з Академії наук УРСР та ряду провідних вузів республіки, вступила в стадію друкування перших його випусків. Атлас виходитиме в двох серіях: граматично-фонетичній і лексико-словотворчій. До наступного X Міжнародного з'їзду славістів, що має відбутись у вересні 1988 року в Софії, повинні вийти перший фонетичний випуск, присвячений континуантам праслов'янського є (ятя), у видавництві Югославської академії наук у Белграді та перший дексико-словотворчий випуск, присвячений лексиці предметно-понятійної групи «Тваринний світ», у видавництві «Наука» АН СРСР у Москві.

У всіх розглянутих типах лінгвістичних атласів національних, регіональних і загальнослов'янському об'єктом картографування були або всі діалекти однієї мови, або сусідні діалекти якогось обмеженого регіону, або діалекти кількох чи й цілої сім'ї близькоспоріднених мов, тобто в усіх випадках генетично пов'язані між собою діалекти. Такі атласи споріднених мов чи діалектів показують здебільшого на картах фонетичні, граматичні й лексичні риси як наслідки історичного розвитку колишньої єдиної мовної системи тої чи тої етнічної спільності, наприклад праслов'янської, давньоруської. Так, наявні в різних слов'янських мовах форми лес (болгарська), лщес (сербо-хорватська), іез (чеська і словацька), Іаз (польська), ліс (українська), лес (російська і білоруська), континууючи спільнослов'янську форм, засвідчують пережиті цією формою зміни в різних слов'янських мовах (діалектах) від праслов'янського стану до сучасного за більш ніж півтора тисячоліття. Іншими словами, можна сказати, що загальнослов'янський атлас показує, як та чи та вихідна, колись спільнослов'янська (правослов'янська) форма звучить тепер у будь-якому з 850 представлених в атласі населених пунктів.

Зовсім іншого характеру завдання покликаний розв'язувати останній за часом створення атлас «Лінгвістичний атлас Європи», що є атласом нового типу, який тепер прийнято називати атласом четвертого покоління. На відміну від розглянутих вище атласів у ЛАЄ картографуються генетично неспоріднені мови (діалекти) або тільки віддалено споріднені, якими є, наприклад, індоєвропейські мови. Крім власне індоєвропейських мов, він охоплює й частину мов (діалектів) інших мовних сімей угро-фінської, тюркської, монгольської, окремих північнокавказьких та інших, носії яких проживають до східної межі Європи Уралу; усього в атласі подано діалектні матеріали з майже ста європейських мов, які об'єднуються в 21 мовну групу. За першим, лексичним питальником цього атласу, що включає 546 питань з 65 понятійно-предметних груп системи Халліга фон Вартбурга, обстежено говірки 2500 населених пунктів у всіх країнах Європи, зокрема в Радянському Союзі 538, у тому числі 69 українських, які дібрано так, щоб вони представляли основні структурні типи українських

Похожие работы

< 1 2 3 >