Невдачі у навчанні як головна перешкода успішності у дорослому віці

6.5. Школа пам'яті. Зараз в освітніх інститутах, включаючи і школу, домінує енциклопедичний принцип, згідно з яким чим більшим обсягом програмного

Невдачі у навчанні як головна перешкода успішності у дорослому віці

Информация

Психология

Другие материалы по предмету

Психология

Сдать работу со 100% гаранией

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Невдачі у навчанні як головна перешкода успішності у дорослому віці

Щаслива особистість - гуманістична мета освіти й сімейного виховання. Попри очевидну актуальність проблематики в науковій літературі не зустрічається єдиного бачення особистістю ідеалу. Це можна пояснити різницею ціннісних акцентів та досвідних смислів різних авторів.

Проблеми щастя та розвитку є філософськими. Потрібно концептуально визначитись, чи слід активно змінювати дитину чи радше самим у неї вчитись, бо в певному сенсі вона є досконалою. Уже в Біблії сказано: "будьте такими, як діти, бо таких є царство Боже." І вже в наші дні, згідно з давньою традицією, П.Коельо в особі героя роману "П'ята гора" закликає людей бути дітьми н вказує на "три ознаки такого стану:" ...в дітей немає минулого, вони радіють без причини та завжди мають, що робити."

По суті, діти наділені екзистенційною чуттєвістю, що асоціюється з психологічним еталоном повноти життя. Вони перебувають у вимірі "тут і тепер", вони активні, конгруентні й інтегровані в світ, який відкритий для пізнання.

На жаль, змальований образ дитинства виглядає як антична утопія. Та й не диво - часи змінилися. Прагматизм, інформаційні перевантаження, комерційні маніпуляції масами, груповий інфантилізм - все це сумні ознаки сьогодення.

Головна ідея гуманізму - повернути людям їх втрачену природність, "зупинити процес відчуження людини від духовних цінностей. А це можливо лише засобами розвитку особистості.

Якою ж конкретно мусить бути особистість як освітньо-виховний ідеал? Що сприяє досягненню цього ідеалу?

Своєрідно визначає структуру особистості Євген Глива, практикуючий науковець, представник української діаспори в Австралії. У своїй книзі "Принципи психотерапії і гіпнотерапії" він вказує на мету психотерапевта реабілітувати особистість людини, а саме, повернути їй здатність насолоджуватися усіма життєвими благами, "включно з харчами, працею, відпочинком, сексом, але також щоб вона зуміла вжитися в своє культуральне середовище та вільно і з вдоволенням спілкувалась зі своїм середовищем".

Наголошуючи на першій умові цілісної особистості - здатності насолоджуватись і радіти життю в усіх його проявах, - автор далі розмірковує над критеріями здорової розвиненої особистості, яка мусить бути здатною:

- трактувати значення та функції суспільних інституцій;

- брати на себе відповідальність за долю групи, родини, громади:

- витримувати тиск від різних детермінант, що спричиняють тривогу, дискомфорт та усілякі невигоди без того, щоб вдаватись до захисних моделей інфантильної поведінки;

а також:

- має самопошану та належну пошану до оточення;

- відрізняє минуле від теперішнього і майбутнього;

- бачить обмеження своїх можливостей, що не перешкоджає, проте, її самовпевненості стосовно досягнення реалістичних цілей;

- має відчуття свободи:

- має простір для спонтанності в самопрояві;

- толерантна до самопроявів інших

В наведеній концепції прослідковується рівновага в поведінці між самочинним, спонтанним з одного боку та підпорядкованістю суспільним інтересам, свідомим самоконтролем - з іншого.

Проблемність освітніх впливів на особистість дитини полягає в тому, що, приділяючи належну увагу другому аспекту, тобто суспільно запитаним моделям поведінки, ми забуваємо про значущість першого, а саме, нехтуємо спонтанно-ігровою, захопленою природою дитини.

І якщо вже говорити про гуманізм в освіті то завдання її - зберегти і примножити цей дитячий духовний скарб - довіру, відкритість новому, емоційну інтегрованість в теперішнє замість концептуальної залежності від минулого. І педагоги мають повернути собі той особливий душевний стан, в якому творити й співтворити з дітьми легко й радісно. В цьому сенсі потрібно підніматися до рівня дітей. Вчитись у них бути щасливими.

На нашу думку, основним всеохоплюючим критерієм цілісної особистості є її успішність Згадаймо дидактичний принцип гуманізованого навчання - забезпечувати кожній дитині постійність успіхів. Ідея не нова, та потрібно з'ясувати лише ознаки успіху як соціально-психологічного явища.

Критеріями успіху, рівною мірою є об'єктивно значущий результат та суб'єктивне задоволення від процесу. Сходинками до такої успішності можуть бути поступово сформовані структурні елементи особистості, вказані вище. Відповідно до них можна скласти конкретну програму навчання та виховання дітей різного віку.

У своїй роботі я ставлю за мету дослідити дві основних проблеми:

1. Виявлення факторів, що впливають на успішність в дорослому віці

2. Виявлення та узагальнення факторів, які стосуються невдач у навчанні.

Чи є якийсь зв'язок успішності особистості з іншими соціально-психологічними обставинами її життя? Цікавими в цьому відношенні є результати дослідників Лондонського університету, які вивчали особистісні риси дітей в перспективі їх успішності в дорослому житті. Вибірка становила 12 000 людей, народжених в 1970 році, за якими спостерігали протягом 30 років. Деякі висновки виявились несподіваними. Всупереч очікуванням дослідників, діти, які відрізнялись підвищеною тривожністю, плаксивістю, боязливістю, які часто проводили час на самоті, розвинулись як успішні дорослі за згаданими критеріями.

Інтерпретація даних, однак, знімає видиму парадоксальність: діти, які багато часу проводять сам-на-сам, розвивають радше схильність до самостійного вибору та індивідуальних рішень, аніж до підкорення тиску однолітків. Професор Джон Біннер назвав отримані дані "доволі рельєфними" і "дуже визначними". Він буквально сказав: "Це демонструє потреб)' розширювати освітню програму, яка повинна не просто формувати вміння, а вбачати сенс у духовних аспектах життя дитини, у її соціальному та особистісному розвитку".

Слушно додати, що чутливі діти не можуть відвідувати дошкільних масових закладі в, бо це часто шкодить їхньому здоров'ю. Тому, розвиваючись у багатьох випадках вільно, вони не втрачають своєї природності, яка є основою такого психологічного явища, як саморегуляція, що забезпечує людині успіх протягом життя. Причому слід наголосити: в механізмі саморегуляції несвідоме, самочинне займає набагато більшу частину, ніж контрольоване, вольове.

Проте очікування лондонських дослідників щодо доленосної перспективи підвищеної агресивності та моральних вад дітей підтвердилися. Так, різкі, метушливі діти, які при цьому часто псували речі, чинили опір дорослим та дражнили інших, виявилися в дорослому віці невдоволеними своїм життям. Діти, які мали стійку звичку красти, зчиняти бійки та обманювати, значно частіше, ніж їхні морально адаптовані однолітки почувалися в дорослому віці нещасливими. Серед них було багато безробітних та схильних до паління, інших залежностей.

Ми коментуємо це наступним чином. В агресивній захисній поведінці завжди присутнє напруження, хоча воно може бути неочевидним. Це напруження - прояв недовіри, свідчення обтяжливості травмуючого минулого; воно опосередковує спілкування дитини зі світом. Такий стан - наслідок зовнішнього тиску, неприйняття дитини в її природності. Це результат вимагання недоступних віку вольових дій замість практичного залучення в ігрову діяльність; це те, що випливає з покарань замість акцентування на позитивному; те, що є плодами емоційного нехтування замість інтересу до світобачення дитини, співпереживання з нею дивовижних відкриттів.

Не диво, що в згаданих дослідженнях діти, в яких була помітна самоповага, які мали хороші дружні стосунки з іншими дітьми, стали успішними й задоволеними життям дорослими, не схильними до депресій та залежностей.

Такі діти виховувались в сім'ях, де їм приділяли увагу, їх завжди вислуховували й поважали їхні ідеї. Вони, зазвичай, добре вчились, без гальмування бралися за складні та нові справи.

Тут помітно зв'язок успішності дитини з її почуттям власної гідності та довіри до оточення, що в купі є складовими авторитету.

Хоча "погані" риси в дитинстві збільшують вірогідність неуспіху в майбутньому, Біннер зазначає, що лише невеликий відсоток демонструє цей неуспіх вочевидь, більшість з культурних міркувань намагається його приховати. Показовим є те, що хлопці, які схильні були звинувачувати інших у власних проблемах, в дорослому житті мати низьку кваліфікацію та незначні доходи. Також хлопці зі слабкими читацькими вміннями, ставши дорослими демонстрували расові та національні упередження. їх частіше залишали жінки.

Хороші математичні здібності в дівчат та хороші читацькі здібності в хлопців виявились у прямому зв'язку з почуттям щастя в дорослому віці. На нашу думку, тут не обійшлось без андрогенної тенденції.

Дівчата, що успішно оволодівають раціональними способами взаємодії, що мають успіх в хлоп'ячих справах завжди мають вищу самооцінку, ніж їхні однолітки з традиційною фемінністю. Хлопці, які мали хороші читацькі здібності, демонструвати виші загальноінтелектуальні обдарування, зокрема, високу реактивність, здатність швидко переключати увагу, що в цілому характеризує їх як психологічно гнучких.

Західні дослідники показати, що спосіб, в який діти та підлітки проводять вільний час, впливає на успіх у їхньому подальшому житті безвідносно до соціального класу батьків.

Залучені до образотворчого мистецтва та музики, а також ті, які захоплюватися читанн

Похожие работы

1 2 3 4 5 > >>