Національна політика СРСР в роки перебудови

Таким чином, законодавство у перебудовчий період зазнавало низки змін. У ньому певною мірою став виявлятися новий для радянської правової системи

Національна політика СРСР в роки перебудови

Информация

История

Другие материалы по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

Кафедра всесвітньої історії

 

 

Shura19@yandex.ru

Курсова робота

на тему:

Національна політика СРСР в роки перебудови

 

 

 

 

Виконала:

студентка -го курсу,

групи , історико-

соціологічного факультету

 

Науковий керівник:

 

 

 

РІВНЕ - 2004

 

ЗМІСТ

Стор.

 

Вступ.................................................................................................................... 3

1. Передумови перебудови........................................................................... 5

  1. Початок перебудови: відсутність передумов для

розвитку демократії....................................................................... 5

1.2. Цілі і задачі перебудови .................................................................. 8

2. Перебудова та викликані нею зміни.................................................... 10

2.1. Реформа державного апарату в період перебудови..................... 10

2.2. Зміни в законодавстві ............................................................................ 15

2.3. Формування нової зовнішньополітичної доктрини СРСР....... 20

2.4. Соціально-економічна і політична ситуація в

період перебудови................................................................................... 25

3. Наслідки перебудови................................................................................. 36

3.1. Завершення перебудови......................................................................... 36

3.2. Підсумки перебудови………………………………………………….. 37

Висновки ……………………………………………………………………… 40

Література …………………………………………………………………….. 42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У 1982 р. пішов з життя Л.І.Брежнєв, людина, яка уособлювала собою неосталінізм. Протягом пятнадцяти років, за винятком розстрілів і масових тортур, практично все лишалося, як було при Сталіні. За неповні два десятиліття в країні було відновлено й зміцнено командно-адміністративну систему управління всіма сторонами суспільного життя. Вона не передбачала ні в економіці, ні в культурі, ні, тим більше, в пресі ніяких дій, які не були би узгоджені з керівництвом. Ініціатива дозволялася лише в межах того, як краще виконати вказівки партії.

Новий генеральний секретар, який прийшов після Л.І.Брежнєва, Ю. В. Андропов, прагнув “затягнути гайки” і, як багаторічний голова комітету держбезпеки, взявся не до демократизації життя, а до впорядкування насильства, яке мало покласти край розпаду соціалістичного суспільства. Серед заходів, до яких вдалося керівництво країни, були і дуже непопулярні, наприклад, було дано команду зупиняти людей на вулицях та в кінотеатрах за те, що вони в робочий час перебували не на роботі.

Наступний генеральний секретар ЦК КПРС К.У. Черненко повернув країну назад, на рейки застою, до брежнєвських часів. Знову і партію, і пресу охопила апатія, а економіка й соціальна сфера продовжували втягуватися в повномасштабну кризу.

Врешті в квітні 1985 р. до найвищої партійної влади в СРСР прийшов новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов. Квітневий пленум знаменував собою докорінний поворот в історії і компартії, і Радянського Союзу, і України, і української преси, і в цілому всього світу. На квітневому пленумі так звані реформаційні сили партії провели в генсеки свою кандидатуру першого секретаря Ставропольського обкому, реформатора, який вже мав певний авторитет за кордоном (ще як член політбюро ЦК КПРС, він побував в Англії і тодішній премєр-міністр Великої Британії Тетчер дала йому дуже високу оцінку як гнучкому політичному і державному діячеві).

В лютому-березні 1986 р. пройшов ХХVII зїзд КПРС. Вперше, на відміну від попередніх зїздів, на ньому було заслухано не звітну, а політичну доповідь. В ній було поставлено діагноз нашому суспільству: його державна й політична система застаріла, не відповідає вимогам сучасності. Зокрема, було наголошено на проблемі “відірваності слова від справи”.

XXVII зїзд КПРС зробив спробу повернути партію обличчям до людей. По суті, було поставлено історичний експеримент на сумісність соціалізму та демократії. І експеримент, на подив його організаторів, дав негативну відповідь: командно-адміністративний соціалізм, збудований в СРСР, протилежний демократії, несумісний з нею, - і таким чином довів перевагу демократії.

Почалися процеси, які спочатку мали на меті пристосувати партію до нових умов, позбутися застійних явищ, оживити, прискорити, активізувати партійну роботу і відтак перевести економіку на режим оздоровлення.

Стратегічний курс на перебудову соціальних відносин було визначено на кількох наступних пленумах і затверджено у новій редакції програми партії (програми побудови комунізму, прийнятої ще в хрущовські часи). Це сталося на ХХVІІ зїзді КПРС, а згодом було підтверджено та поглиблено на ХІХ Всесоюзній партійній конференції.

Метою бурхливих перемін у соціально-економічній та політичній сферах життя було визнано вирішення назрілих соціальних проблем на основі розвитку планово-ринкового господарства, повністю звільненого від бюрократичних пут.

В економіці було проголошено відмову від командно-адміністративної системи управління й проголошено переважно економічні методи управління господарством - а згодом навіть визнано необхідність переходу до соціально орієнтованих ринкових відносин, що по суті вже означало скасування планового принципу розвитку промисловості й сільського господарства.

В соціальній сфері було проголошено відмову від так званого залишкового принципу, за яким на освіту, культуру, медицину, екологію тощо витрачається те, що лишається після пріоритетних витрат. Проголошено було повернення до усвідомлення їх першочергового значення, до практичного переорієнтування економіки на вирішення її потреб.

У політиці - взято курс на пробудження від апатії та байдужості, на різку політизацію народних мас, на розділення функцій партії і держави, перехід від монополії КПРС у сфері ідеології, зокрема ЗМІ, до плюралізму, становлення багатопартійності. Певне здивування при цьому викликало те, як старі, ще сталінського гарту газети пишалися тим, що саме партія проголосила курс на оновлення життя в країні, та ставали на чолі цього дозволеного та узгодженого прогресу.

1. Передумови перебудови.

Квітень 1985 року поклав початок повільним, обережним реформам, спрямованим на часткове відновлення існуючої системи. Зміни, що відбувалися протягом приблизно трьох наступних років, віддалено нагадували ситуацію, що склалася в Росії наприкінці 50-х років минулого століття. Сто тридцять років тому потреба в частковій модернізації режиму була усвідомлена в результаті поразки в Кримській війні, що продемонструвала усьому світу, як далеко відстала Російська імперія від інших європейських держав за час, що пройшов після тріумфальної перемоги її над наполеонівською Францією. Тепер же причиною “ремонту, що почався,” стало відставання від США в гонці космічних озброєнь: нездатність у силу економічних причин дати відповідь на програму “зоряних війн” переконала правлячі кола СРСР у тому, що змагання в сфері високих технологій уже майже програно (про близькість економічної кризи говорить хоча б такий факт: з 1971 по 1985 р. у наявності була негативна динаміка росту по найважливіших економічних показниках.

Мова йшла зовсім не про те, щоб змінити систему - існуюча цілком влаштовувала правлячі верхи. Систему цю прагнули лише пристосувати до нових - насамперед міжнародних - умов.

Навпроти, у первісному проекті перебудови в главу кута ставилася технологія, а не людина - їй приділялася незрозуміла роль “людського фактора”.

 

1.1. Початок перебудови: відсутність передумов для розвитку демократії.

У 1985 році СРСР являв собою типовий приклад панування тоталітарного режиму в рамках соціалістичної системи. Природно, що в такій обстановці не могли скластися передумови, необхідні і достатні для переходу до демократії.

У західній політології прийнято розрізняти економічні, політичні і культурно-психологічні передумови, що сприяють становленню ефективної демократії. До економічних передумов можна віднести високий рівень індустріалізації і певний рівень добробуту населення. Відповідно до теорії політолога Лернера, високий рівень економічного розвитку, досягнутий у ході попередньої політичної епохи, є первинною умовою стабільної демократії і всебічної модернізації суспільства. Перефразувавши Лернера, можна сказати, що чим нижче рівень економічного добробуту має країна, тим менше в неї шансів для демократизації.

У СРСР були відсутні соціально-економічна основа і відповідні передумови демократії не було ринку, середнього класу, достатнього економічного розвитку.

До політичних передумов демократії західні політологи відносять визнання всіма політичними суб'єктами “правил демократичної гри”, під якими розуміються: визнання політичною елітою й основною масою громадян країни демократичних принципів устрою держави (наприклад, принцип поділ

Похожие работы

1 2 3 4 5 > >>