Національна і регіональна економіка України

Механізм управління програмою включає аналіз та інформування держадміністрації про стан ринку праці, організацію зайнятості населення у розрізі категорій, професій і

Національна і регіональна економіка України

Методическое пособие

Экономика

Другие методички по предмету

Экономика

Сдать работу со 100% гаранией

Тема 1

"Теоретичні основи економіки регіону"

 

1. Предмет та завдання дисципліни "Проблеми національної і регіональної економіки України"

2. Поняття регіону і регіонального господарства

3. Регіональна структура і регіональна політика

1. Учбовий курс " Проблеми національної і регіональної економіки України" являє собою систему наукових знань про сутність, форми, принципи та методи управління відтворювальними процесами в регіоні.

Предметом даної дисципліни є організаційно-управлінський механізм функціонування регіональної соціально-економічної системи. Для зясування його суті та відповідності сучасним умовам господарювання доцільно використати аналіз, синтез, індукцію, дедукцію та інші наукові засоби пізнання, а також знання численних економічних дисциплін, що викладаються в економічних вузах.

Головні завдання дисципліни полягають у тому, щоб зясувати сутність регіону та його роль в економічному і соціальному розвитку суспільства, форми і методи управління регіональною економікою, правові та економічні основи місцевого самоврядування, взаємовідносини центральних і місцевих органів управління та самоврядування; опанувати методами складання місцевих бюджетів, планів та програм; ознайомитися із зарубіжним досвідом регіонального менеджменту; набути практичних навичок аналізу економічної ситуації в регіоні; оцінити наслідки здійснюваних реформ; обґрунтувати доцільність формування нової управлінської стратегії регіонального розвитку та визначити шляхи її втілення в життя.

Поглибленому засвоєнню теоретичних надбань сприяє проходження студентами практики в центральних та місцевих органах управління, виконання курсових робіт і підготовка магістерських дисертацій на прикладі окремого регіону з широким використанням прогнозної, планової та статистичної інформації про його соціально-економічний розвиток у системі народногосподарського комплексу країни.

2. Найважливішою функцією держави є управління, тобто свідоме регулювання суспільного виробництва з метою підвищення його ефективності та задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб громадян. Управління виробництвом у межах суспільства підрозділяється на галузеве та територіальне.

Галузеве управління спрямовується на вирішення основного завдання галузі задоволення потреб економіки в окремих видах продукції, робіт і послуг.

Територіальне управління це управління, яке визначається політичним та адміністративно - територіальним устроєм країни і спрямоване на успішне виконання функцій території. Останні полягають у створенні необхідних умов для всебічного розвитку територіальних складових національної економіки виробництва споживчих та інвестиційних товарів I військово-промислового комплексу, ефективного використання природно-ресурсного потенціалу та максимально можливого задоволення різнобічних потреб місцевого населення.

Територіальне управління здійснюється на трьох рівнях: загальнодержавному, місцевому (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та адміністративних районів), місцевого самоврядування (село, селище, місто, адміністративні райони в містах обласного підпорядкування ). Слід зазначити, що рівні політичного і адміністративно-територіального поділу, а також меж місцевого самоврядування є базовими для створення територіальних органів управління та місцевого самоврядування.

У сучасній теорії управління та економічній практиці поряд з терміном «територіальне управління» застосовується термін «регіональне управління». В широкому розумінні вони є синонімами, проте в науковому сенсі містять деякі принципові відмінності, зумовлені зокрема сутністю самого поняття регіону.

Термін регіон походить від латинського і в перекладі означає область, район, місцевість. Найчастіше він застосовується для визначення різних територіальних ланок однієї країни: адміністративно-територіальних одиниць, національних, державних або державно адміністративних одиниць, економічних районів, спеціальних (вільних) зон, окремих природних зон та ін., але вживається також стосовно частини території кількох країн (наприклад, Донбас частина території України та Росії), групи країн (наприклад, Латиноамериканський регіон) чи навіть кількох континентів (наприклад, Євроазіатський регіон). Отже, під терміном "регіональне управління" слід розуміти управління будь-якою територією незалежно від існуючих політичних та адміністративно територіальних кордонів.

Регіональний розвиток і наднаціональна регіональна політика Євросоюзу.

Утворення і розвиток останнього є одним з найбільш важливих досягнень інтеграційних процесів у XX в., і вивчення цієї еволюції дуже корисно для розуміння проблем регіональної економіки і регулювання регіонального розвитку в Україні. По-перше, загальний економічний простір ЄС більш порівняно по регіональному різноманіттю з економічним простором нашої коаїни, ніж окремі європейські країни. По-друге, досвід ЄС цінний із погляду сполучення економічної інтеграції і зближення країн (регіонів) по рівнях соціально-економічного розвитку. По-третє, повчально те, як єдина регіональна політика ЄС гармонизується з національною політикою різних країн.

Розширення Євросоюзу (поетапно з 6 до 15 країн) супроводжувалося ростом регіонального різноманіття і неоднорідності його економічного простору. ЄС свідомо йшов на розширення свого складу, розраховуючи, що надалі інтеграційний ефект перекриє негативи приєднання економічно менше розвинутих партнерів. Ця ідеологія довела свою економічну ефективність: у наявності поступове підтягування відстаючих регіонів до середнього рівня. Щорічний темп приросту ВВП у чотирьох найбільше відсталих країнах (Іспанії, Португалії, Греції й Ірландії) на 0,75-1,75 процентних пункту, рівень душового ВВП у 10 самих бідних регіонах ЄС зріс із 41 до 50% до середнього рівня, а душового ВВП у 25 самих бідних регіонах - із 52 до 59%. При цьому більш благополучні регіони-донори аж ніяк не стають біднішими. У них продовжується економічне зростання.

У основі організації і реалізації наднаціональної політики ЄС лежать три принципи, що відбивають ідеологію європейської інтеграції, - партнерство, субсидіарність і доповнюваність.

Стосовно до регіонального політику партнерство означає тісну координацію дій між Євросоюзом, національними урядами, регіональними і місцевими органами влади.

Субсидіарність - одна з основ федералізму - означає, що проблеми повинні вирішуватись там, де вони виникають, а "нагору" передаються тільки ті повноваження, що не можуть виконуватися (або виконуються неефективно) "насподі".

Принцип доповнюваності застосовується при акумулюванні ресурсів для підтримки регіонів. Ресурси повинні укладатись з джерел, які доповнюють друг друга: засобів ЄС і національних (суспільних і приватних) інвестицій.

Головним фінансовим інструментом загальноєвропейського регіональної політики є Європейський фонд регіонального розвитку (ЕФРР). Регіональну спрямованість мають також два інших фонду - Європейський соціальний фонд і Європейський гарантійний фонд розвитку сільського господарства. Пізніше був створений Фонд зімкнення, засоби якого витрачаються на розвиток "відсталих" країн (згаданих Греції, Португалії, Іспанії й Ірландії), а отже, на підтягування найбільш відсталих регіонів ЄС. Засоби структурних фондів направляються винятково на стимулювання економічної діяльності, вкладаються в людський і фізичний капітал (але не в споживання).

Основною формою регіональної політики ЄС (на основі засобів структурних фондів) є програми, або плани спільного розвитку, а також ініціативні (тобто власні) програми Євросоюзу.

Роль регіонального напрямку в діяльності Євросоюзу зростає. Про це свідчать і інституціональні зміни, і зростаюча частка витрат на регіональний розвиток у бюджеті ЄС (вона складала: у 1988 р. - 17,5%; у 1993 р. - 21,3; у 1999 р. - 36,0%), Наднаціональна регіональна політика ЄС приносить визначні позитивні результати, про що свідчать тенденції економічного росту, зменшення міжрегіональної соціально-економічної диференціації, посилення економічної інтеграції. У той же час до реалізованої політики є чимало претензій і з боку національних урядів, і, зрозуміло, із боку населення країн і регіонів. щонамічається на 2002 р. прийом до ЄС Польщі, Чехії, Угорщини, Словенії, Естонії і Кіпру, а в наступному - групи країн Східної Європи в черговий разом підсилить міжрегіональну соціально-економічну диференціацію і зажадає втручання Спілки в рішення нових гострих регіональних проблем.

Ліквідація ряду міждержавних бар'єрів усередині ЄС, передача частини державних функцій із національного на наднаціональний рівень, поглиблення економічної інтеграції - усе це посилює роль регіонів в економічному і політичному житті Євросоюзу. Поняття "Європа регіонів" відбиває еволюційний перехід до єдиного політичного й економічного простору, до системи щиро взаємодіючих регіонів.

Ключовий ідеологічний принцип "Європи регіонів" і усе економічної інтеграції, що заглиблюється - зберігання культурно-національної спадщини і розмаїтості всіх країн і народів Європи.

Голова Комісії ЄС Ж. Сантер сформулював цей принцип у такий спосіб: "Ми можемо уніфікувати правила, по яких розвивається єдиний ринок, але ми ніколи не змогли б уніфікувати наші народи. Це неможливо, і ми зобов'язані постійно пам'ятати про їхню індивідуальну самобутність... Наша Спілка крепок своєю розмаїтістю, багатством історії і традицій, і саме такий ми хочемо бачити Європу в XXI сторіччі". Ці слова цілком застосовні і для Росії.

Регіон у національній економіці це окрема самостійно господарююча система, що має чітко означені межі своєї території, власні органи

Похожие работы

1 2 3 4 5 > >>