Навчання та виховання на ідеях гуманізму

У історико-педагогічній літературі школа середньовіччя описується як авторитарна школа примусу і насильства над особою. Проте історичні документи зберегли факти і

Навчання та виховання на ідеях гуманізму

Курсовой проект

Педагогика

Другие курсовые по предмету

Педагогика

Сдать работу со 100% гаранией

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ НА ІДЕЯХ ГУМАНІЗМУ

1.1 Історія і філософія

1.2 Становлення та розвиток навчально-виховної системи за ідеями Г.Ващенка

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНА СИСТЕМА НА ІДЕЯХ ГУМАНІЗМУ

2.1 Мета і завдання сучасної навчально-виховної системи

2.2 Закономірності і принципи гуманістичного виховання

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

ВСТУП

 

Виховний процес в значній мірі носить цілеспрямований характер. Він передбачає певний напрям виховних зусиль, усвідомлення їх кінцевої мети, а також включає змістовну сторону і засоби досягнення цих цілей. Цілі ж виховання визначаються ідейними і ціннісними установками, які проголошує те або інше суспільство.

У нашій країні довгий час панувала ідеологічна установка на виховання людини у дусі комуністичних ідеалів, які втратили свою привабливість, а нові орієнтації доки не склалися.

У світовій педагогічній теорії і практиці вже давно склалася думка, що виховний процес не має бути заручником якихось кон'юнктурних ситуацій, знаходитися залежно від того, які погляди і переконання сповідають люди, що стоять нині у влади. Виховання молодого покоління повинне базуватися на постійних, нескороминущих ідеях і цінностях. Тому як ідейна основа всієї системи виховання мають бути вироблені і перевірені багатовіковою практикою принципи гуманізму.

Термін гуманізм дуже багатозначний, оскільки впродовж історії його вміст мінявся. Гуманізм - перш за все означає людяність: любов до людей, високий рівень психологічної терпимості (толерантності), м'якість в людських відносинах, пошана до особи і її гідності. Кінець кінцем поняття гуманізм оформляється як система ціннісних орієнтацій, в центрі яких лежить визнання людини як вища цінність. Гуманізм - це сукупність ідей і цінностей, що затверджують універсальну значущість людського буття в цілому і окремій особі зокрема.

При такому трактуванні гуманізм як певна система ціннісних орієнтацій і установок набуває значення суспільного ідеалу. Людина розглядається як вища мета суспільного розвитку, в процесі якого забезпечується створення необхідних умов для повної реалізації всіх його потенцій, досягнення гармонії в соціально-економічній і духовній сфері життя, найвищого розквіту конкретної людської особи. При цьому в сучасному трактуванні гуманізму акцент робиться на цілісне, універсальне становлення людської особи. Ця універсальність осмислюється як гармонійний розвиток її інтелектуальних, духовно-етичних і естетичних потенцій. Таким чином, з позицій гуманізму, кінцева мета виховання полягає в тому, аби кожна людина могла стати повноцінним суб'єктом діяльності, пізнання і спілкування, тобто вільною, самодіяльною істотою, відповідальною за те, що все відбувається на цьому світі. Отже, міра гуманізації виховного процесу визначається тим, наскільки цей процес створює передумови для самореалізації особи, розкриття всіх закладених в ній природних завдатків, її здібності до свободи, відповідальності і творчості.

Із змістовного боку реалізація принципів гуманізму у виховному процесі означає прояв загальнолюдських цінностей. У поняття "Загальнолюдські цінності" в даному випадку вкладається два доповнюючий один один сенсу. По-перше, загальнолюдські цінності - це цінності значимі не для якогось вузького обмеженого громадянства (соціальної групи, класу), а як те, що має значення для всього людства. Вони в тій або іншій формі властиві всім соціальним спільнотам, соціальним групам, народам, хоча не у всіх виражені однаковим чином. Особливості їх вираження залежать від особливостей культурно-історичного розвитку тієї або іншої країни, її релігійних традицій, типа цивілізації. Тому підхід до виховного процесу з позицій загальнолюдських цінностей означає його деідеологізацію, тобто відмова від нав'язування позицій, установок, переконань якоїсь певної соціальної сили, акцент на духовно-етичний, інтелектуальний і естетичний розвиток особи, на основі освоєння нею всього культурного багатства, накопиченого в історії людства.

По-друге, загальнолюдські цінності - це граничні, історично і соціально нелокалізовані цінності, які носять абсолютний характер, вічні цінності. Віруючі люди, осмислюючи загальнолюдські цінності з позицій релігії, вважають, що ці цінності мають божественну природу. У їх основі лежить ідея Бога як абсолютного втілення Добра, Істини, Справедливості і так далі Для невіруючих людей за загальнолюдськими цінностями коштує багатовіковий досвід людства, його потенцій і устремлінь.

І ще одна важлива установка вмісту виховного процесу, витікаюча з принципів гуманізму. Гуманізм, як випливає з вищесказаного, розглядає людську особу як вищу цінність, віддає пріоритет загальнолюдському початку, протиречить ідеології індивідуалізму. Гуманізм передбачає визнання даною особою як цінність особи всіх інших людей. Не випадково під терміном "гуманізм" спочатку розумілося "людинолюбство".

Гуманістичний підхід вимагає, аби як головна мета учбово-виховного процесу повинне розглядатися створення передумов для самореалізації особи.

Гуманістична орієнтація освіти може бути реалізована лише у відповідних формах учбово-виховного процесу. Йдеться про гуманістичній педагогіці. У найзагальнішому плані ця педагогіка передбачає високу міру індивідуалізму і диференціації навчання, акцент на пробудження активності і ініціативності виучуваного, вживання в стосунках викладача і студента основних принципів педагогіки співпраці.

Метою даної курсової роботи є дослідження історичних і філософських аспектів гуманізації освіти.

Актуальність проблеми. В наш час, коли молодь в основному спрямовує свої зусилля на накопичення матеріальних цінностей і благ, актуальним є питання якими стануть їхні діти без морально естетичного виховання, без духовних потреб.

Без виховання гуманізму (чуйності, людяності) в підростаючих поколіннях немає світлого майбуття для української спільноти.

Предмет дослідження шляхи виховання гуманних почуттів у дітей.

 

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ НА ІДЕЯХ ГУМАНІЗМУ

 

  1. Історія і філософія

 

Для педагога-гуманіста вихованець і об'єкт його впливу, і в той же час суб'єкт, що володіє власною позицією. Звідси і діяльність педагога орієнтована на звернення-діалог з "Я" вихованця, на стимулювання, удосконалення його внутрішнього життя. Позиція педагога, залишає за учнем самостійність лише напрямної дій, свободу вибору. Еталоном педагога такого плану був і залишається Сократ, знання про мистецтво якого ми отримуємо завдяки описам його учня великого Платона. "Ланцюжок" педагогічного мистецтва: від Сократа до Платона, від Платона до Арістотеля мала своєрідне продовження в Александре Македонському. Вихованець Арістотеля був не просто найбільшим полководцем і державним діячем, геніальним політиком. У нім втілювався ідеал людини, "прекрасної душею і сильного тілом". Дуже красивий, дуже діяльний, стрімкий і спритний, дуже сужній і честолюбний, великий любитель небезпек "немає на телі живого місця від ран"; у походах нічого не набував особисто для себе, був скупий в особистих витратах, зате "щедрою рукою сипав благодіяння", сплачував солдатські борги, довіряв скаргам, непорушно дотримував договори, "з древніх царів розкаювався в своїх вчинках один Олександр по благородству своєї душі... подібної людини не було", таким зберіг Олександра старогрецький історик Арріан, "літописець" його походів.

Наш сучасник убачає в цій великій людині "чисту совість", "втілена перевага грецької думки над варваром" і пояснює історію його душі глибоким духовним впливом Арістотеля; духовна енергія філософа, обернена через слово до учня, як би матеріалізувалася в учневі, "закликала" до істини, прославляла, бо Істина, що повідомляється педагогом, "не змушує", "не нав'язує себе із залізною необхідністю, а вимагає вільного засвоєння", "шукає вільного слухача": "саме тіло слухача стає плоттю зверненого до нього слова".

Олександр Македонський сприймався його сучасниками Героєм, але вже не напівбогом, а Людиною. І це з'явилося результатом істотних змін в життєсмислах грецької культури, її гуманізації: людина не лише звільнялася від пут полісної свідомості він був на дорозі визнання свого високого призначення на цьому світі, що відображала і чому активно сприяла старогрецька філософія. Роздумуючи над практикою виховання, Демокріт (460370 рр. до н.е.), Сократ (469393 рр. до н.е.), Платон (428347 рр. до н.е.), Арістотель (384322 рр. до н.е.) виривалися з рамок "видимого" всіма, "вдивлялися" не лише в сьогодення, минуле, але і в майбутнє. Їх педагогічні ідеї виявилися настільки значимими, що і сьогодні не вичерпані їх сенси.

У філософських концепціях людини виділимо ряд вистав, що мали принципову цінність для осмислення природи виховання. Так, по Арістотелю, людина має рослинну душу (відчуття), тваринну (воля), розумну (розум), таку, що знаходиться у внутрішній боротьбі добра і зла. У житті душі домінує розумний початок (образ колісниці, де візничий розум, корінна воля, підпряжні відчуття). Проте розум людини в його земному бутті оцінювався досить критичний з точки зору його поведінки, стану душі. І філософи зверталися до здатності душі сполучатися з вищим світом (Абсолют, "Світло") і звідти отримувати одкровення. По Платону, це ідеї Блага, Істини, Добра, Краси, Гармонії, якими руйнуються "помилкові думки", продиктовані миттєвою вигодою, розрахунком, безпринципністю, які ведуть в пошуку істини, в піз

Похожие работы

1 2 3 4 5 > >>