"Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.

На самому початку книги автори знайшли за потрібне застерегти читача, що в даному випадку не може бути й мови про

"Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.

Информация

История

Другие материалы по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией
кевич звернувся з аналогічною пропозицією і до більшовиків. Відповідь Г. Зінов'єва на його лист із цією пропозицію була ухильною, але загалом коректною. Ленін же зробив до листа Зінов'єва приписку, в якій висловив своє глибоке обурення проповіддю відокремлення українських робітників в окрему соціал-демократичну організацію. Коли невдовзі після цього в більшовицькому журналі «Просвещение» з'явилася ленінська стаття «Про право націй на самовизначення», в якій ішлося про тверде визнання більшовиками права України на самостійну державу, Юркевич відповів Леніну статтею «Єзуїтська політика». «Яким робом Ілін, як і взагалі фракція більшості, може одночасно бути самостійником і разом з тим ворогом самоорганізації робітників поневоленої нації?» - запитував він. Самостійницький прапор, вважав Юркевич, більшовики піднесли тільки для того, «щоби ілюзоричним кличем відвернути робітництво поневолених націй від боротьби за ті національні права, які давно здобули собі західноєвропейські народи».

Полемічний пафос Юркевича зрозумілий, хоч поділити його важко: адже позиція Леніна подана тут у його власній, не в усьому об'єктивній інтерпретації. Ленін ніколи не був самостійником в юркевичевому розумінні; в його статті йшлося не про підтримку ідеї незалежної Української держави, а лише про безумовне право України на таку державу. Втім, елементи кон'юнктурності, а водночас і фанатизму й сектантської упертості в більшовицькій постановці національного питання Юркевич підмітив точно. Енергійна протидія більшовиків самоорганізації пролетаріату поневолених націй не пішла на користь ефективності боротьби проти самодержавства.

Особистісні акценти в полеміці Юркевича з Леніним додали гіркого перцю в і без того надто нервові й неврівноважені відносини між УСДРП і РСДРП; в усякому разі у лексиці Леніна частішають такі далеко не дипломатичні вирази щодо Юркевича, як «короткозорий, вузький, тупий буржуа», «хлопчик без штанів» тощо. Ленін будь-що намагався знайти в середовищі українських соціал-демократів своїх однодумців, тих, хто підтримував би його ідею - єдиних, без поділу за національностями, робітничих організацій. Саме тому йому так сподобалася надіслана з Цюриха в «Правду» в середині 1913 р. стаття за підписом «П. Грищенко» (на думку В. Головченка, це псевдонім члена ЗК «Спілки» П. Бензі). Проте Леніну хотілося, щоб хоча б непряма критика Юркевича пролунала зсередини УСДРП. Особливі надії покладалися ним у цьому плані на О. Лолу (В. Степанюка), який працював і у РУП, і в «Спілці», і в УСДРП, але на початку 1914 р. відійшов від останньої, вважаючи себе більшовиком, членом Паризької секції закордонних організацій РСДРП. Утім, і Лола, який жваво листувався з Леніним, обстоював у своїх працях ідею національних робітничих організацій і не мав наміру полемізувати з Юркевичем.

Зрештою Ленін пішов на хитрість - попросив І. Арманд «тактовно провести… через Лолу і пару-другу українців» («проти Юркевича і без його відома, бо цей шахрай буде пакостити») власноручно написане ним «Звернення до українських робітників», щоб за їхніми підписами вмістити його в українському додатку до газети «Путь правды». Непривабливість такого кроку особливо впадає у вічі на тлі того факту, що знаряддям інтриги Ленін обрав «наївну», за його словами, людину, яка постійно відгукувалася на прохання Леніна про надсилання йому різних статистичних відомостей, української публіцистики тощо. Втім, Лола виявився не настільки наївним, щоб не розпізнати суті хитромудрої комбінації. Щоправда, він переклав ленінський текст і підписав його, але не став займатися збиранням підписів під ним. Заклик «До українських робітників» за підписом О. Лоли був опублікований у «Трудовой правде» з резюме Леніна, в якому він не відмовив собі у задоволенні ще раз затаврувати «поганих порадників робітників, дрібнобуржуазних інтелігентів із «Дзвону».

Підкилимні ігри і дріб'язкове зведення рахунків, нерозуміння гостроти передвоєнної національної ситуації і незважені політичні кроки, спрямовані на створення все нових осей розмежування в національних рухах - ці та інші вади більшовицької тактики в українському питанні доволі часто перекреслювали те позитивне, що містилося в їхній національній стратегії.

І зовсім недалекий від істини був Л. Юркевич, який писав напередодні війни про «велику короткозорість їх національної політики, в котрій вони виходять не з ясних і означених міркувань, а тільки з інтересів дня і з інтересів фракційних». Під час обговорення національного питання на одному закордонному зібранні російських марксистів Юркевич іронічно запитував своїх російських колег: «За яких умов українські марксисти можуть здобути їх ласку?» «У 1905 році, - говорив він їм, - ви підтримували наших ортодоксальних товаришів проти наших самостійників, а в 1914 році, навпаки, підтримуєте наших шовіністів проти нас - правовірних марксистів. Скажіть же, на якій нозі маємо скакати перед вами і що взагалі маємо робити?».

А тим часом хмари у Європі згустилися настільки, що нова війна стала неминучою. «Ми майже фізично відчували, - констатував Д. Донцов, - як по наших хребтах знов готове було переїхати важке колесо історії». Напруга особливо відчувалася в Галичині, ближчій до епіцентру підземних європейських зсувів. Саме тут за рік до початку світової війни у політичному дискурсі з'явилася ідея політичного сепаратизму, вплетена в контекст «нового центру слов'янської гравітації».

Похожие работы

<< < 1 2 3