Актуальні проблеми взаємозвязку навчання та виховання

Вимоги, що випливають із принципу систематичності і послідовності: встановлювати міжпредметні звязки і співвідношення між поняттями під час вивчення теми, навчального предмета; використовувати

Актуальні проблеми взаємозвязку навчання та виховання

Курсовой проект

Психология

Другие курсовые по предмету

Психология

Сдать работу со 100% гаранией

Зміст

 

Вступ

Розділ І . Характеристика основних методів виховання та принципів навчання

1.1 Поняття та характеристика основних методів виховання

1.2 Загальна характеристика принципів навчання

Розділ ІІ. Психологічні основи індивідуального підходу у навчанні і вихованні

2.1 Індивідуальний підхід за рівнем розумового розвитку

2.2 Індивідуальний підхід до дітей з різними типами вищої нервової діяльності

2.3 Науково-методичні основи змісту навчання та виховання

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

 

Якою стане в майбутньому сьогоднішня юна людина - важлива моральна, політична, економічна задача нашого суспільства. Роль першої вчительки в цьому процесі важко не оцінити.

Всім давно відомо, що знання, фантазія, логіка думки і міркування, любов до рідної мови, уміння звязно, логічно і образно розповідати виховуються в початкових класах школи.

Від учителя початкових класів в значній мірі залежить, якими виростуть діти, чи знайдуть вони самих себе.

Звичайно навчання нерозривно повязано з вихованням, адже не може вчитель учити писати, читати та рахувати, забуваючи звертати увагу учнів на гарні манери, ввічливість, прививати любов до природи, до рідної землі, вчити любити та поважати свій народ та батьків.

Проблема взаємозвязку виховання та навчання завжди актуальна, оськільки вчителю потрібно враховувати індивідуальні особливості та темперамент дитини, також те з якої сімї дитина та яке виховання вона отримала вже від батьків.

Всім відомо, що коли діти починають ходити до школи, то батьки для них дещо втрачають свій авторитет, бо зараз на першому плані є вчителька, отже і відповідальність за особистість дитини лежить в більшій мірі саме на ній.

Проблемі взаємозвязку навчання і виховання присвятили свої дослідження такі вчені: Баранов С.П. , В.Е. Гурман, М.А. Олесницкий, К.Д. Ушинский.

Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритетних напрямках реформування виховання:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

- формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

- прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх етносів, що населяють Україну;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, добра, працелюбності, інших доброчинностей;

- формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

- формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин [18; 36 ].

Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості, розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового типу. Їх мета - розробка концепцій національної школи, національної системи виховання, піднесення навчання і виховання молоді на якісно новий рівень.

Мета курсової роботи - довести, що в загальноосвітній школі навчання невідємно повязане з вихованням.

Обєкт дослідження - навчально - виховний процес у початковій школі.

Предмет дослідження - взаємозвязок навчання та виховання у системі початкової освіти.

Розділ І . Характеристика основних методів виховання та принципів навчання

 

1.1 Поняття та характеристика основних методів виховання

 

За визначенням Баранова С.П., методи виховання - це способи впливу вчителів на учнів, шляхи педагогічно доцільної організації їхнього життя з метою прищеплення виховуваним рис нової людини [1; 14 ].

Методи залежать від мети та змісту виховання. Методи виховання спрямовані на формування й удосконалення особистості, тому врахування рівня розвитку вихованців - важлива умова ефективного використання методів виховання, що залежать також від рівня зрілості колективу.

Використання певного методу виховання залежить і від конкретної педагогічної ситуації. Цікаві думки про методику постановки вимог висловив А.С. Макаренко: він не рекомендував ставити вимоги в тому разі, якщо вихователь не впевнений, що вихованці їх виконають [17; 65 ].

Виховання характеризується всебічністю змісту та різноманітністю методів. По-різному планують, наприклад, фізичне й естетичне виховання учнів. Проте серед усього розмаїття методів є й такі, що мають значення для всього процесу виховання.

Методика виховання, за влучним зауваженням А. С. Макаренка, не терпить стереотипних рішень і навіть доброго шаблону. Творчий підхід до використання методів - обов'язкова умова успішного виховання. Можливість такого підходу багато в чому залежить від розв'язання теоретичних питань, зокрема класифікації методів виховання [17; 68 ].

Класифікація методів виховання важлива у тому відношенні, що дає змогу яскравіше підкреслити специфічність того чи того методу, точніше визначити його призначення у виховному процесі.

До останнього часу методи виховання поділялися на дві основні групи:

методи формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів - приучування та вправи, наприклад гра, доручення, змагання;

методи формування свідомості - бесіди, диспути, лекції, обговорення матеріалів преси, літературних творів, кінофільмів.

Погляди та переконання формуються не тільки за допомогою слова вихователя, а й у процесі навчальної діяльності. Тому у виховному процесі методи формування свідомості та організації навчання виступають у поєднанні. Поділ їх на дві групи не відокремлює методи одне від одного, а дає змогу лише підкреслити більшу спрямованість однієї групи методів на усвідомлення своєї поведінки, другої - на формування її звичних форм.

Методи виховання спрямовані на зміну особистості в позитивний бік. Проте їх застосування веде не до безпосередніх змін особистості, а до виникнення у вихованців думок, почуттів, потреб, які спонукають їх до певних вчинків, поведінки. Ці методи виховання істотно відрізняються від методів навчання, застосування яких приводить до зростання й удосконалення знань, навичок та вмінь.

У практиці виховання трапляються різні комбінації цих методів у виховному процесі. Поєднання різних методів є однією з важливих умов впливу виховання на різні сторони особистості дітей.

Деякі серед перелічених методів можуть виступати в процесі виховання то як метод, то як засіб виховання. Це можна сказати, насамперед, про гру, трудову діяльність, роботу з книжкою, газетою. Динамічність, рухливість понять пояснюється складністю самого процесу виховання.

Метод привчання передбачає певну, до деталей продуману організацію життя учнів, їхньої праці, відпочинку та залучення школярів до виконання норм і правил, щоб сформувати звичні норми поведінки [17; 87 ].

Привчання особливо в початкових класах розпочинається показу взірця поведінки самим учителем, через демонстрування картин, читання яскравого оповідання.

Важливим моментом привчання слід вважати створення в дітей позитивного ставлення до тої чи тої форми поведінки, якого досягають наочністю, образністю, емоційним ставленням самого вчителя до того, що він дає дітям.

Метод привчання може варіюватися залежно від віку та умов виховання. Не завжди доцільно, наприклад, відкрито ставити перед дітьми завдання оволодіти якимось способом поведінки. Вихователь може дати дитині певне доручення (чергування в класі, нагляд за дотриманням чистоти), і в ході його виконання вихованець оволодіває необхідними нормами поведінки.

Важливе місце у вихованні посідають різні вправи. Вони як - найбезпосередніше пов'язані з привчанням. У навчальній роботі вправи використовують, щоб сформувати в учнів уміння і навички. У деяких випадках вправи у вихованні виконують ту саму роль.

Великий вплив на дітей справляє повсякденна поведінка дорослих, їхній приклад. Сила впливу прикладу на молодших школярів грунтується на нахилі дітей до наслідування. Не маючи достатніх знань, переконань і життєвого досвіду, діти дуже уважно приглядаються до поведінки довколишніх людей. Цю схильність педагоги помітили порівняно давно. Ще Я. А. Коменський відзначав, що маленькі діти вчаться раніше наслідувати, ніж пізнавати [13 ].

Сила впливу прикладу полягає і в тому, що довколишні не нав'язують дітям своїх поглядів, вчинків, діти самі помічають їх, вони привертають їхню увагу і сприймаються дітьми як взірець поведінки.

Отже, виховний вплив прикладу, пов'язаний не тільки з тим, що учні спостерігають у житті, вивчають, а й з організацією їхньої різноманітної діяльності.

За влучним висловом А. С. Макаренка, гра для дитини має «те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі». Чим менші діти, тим більше значення в їхній діяльності має гра. Учитель, що недооцінює роль гри у вихованні молодших школярів, не зможе домогтися великих успіхів у своїй праці [17; 88 ].

Важливою умовою впливу гри на вихованців він вважав активну участь самих дітей не тільки в проведенні ігор, а й у створенні їх, не применшуючи й ролі педагога в організації гри. Педагог, на його думку, завжди повинен уявляти собі мету гри, яку він провадить, і йти саме до цієї мети.

В учнів шестирічного віку, переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образний характер мислення, практичне ставлення до розвязування завдань (спрямованість уваги на результат, а не спосіб дії).

Зважаючи на ці риси дітей, доцільно в робо

Похожие работы

1 2 3 4 5 > >>