"Святая история" Ясперса /Укр./

Своєрідність Заходу визначається багатьма факторами: географічне розмаїття стало передумовою для розмаїття мов і народів, які розвивались в Європі. Індія і Китай

"Святая история" Ясперса /Укр./

Информация

Разное

Другие материалы по предмету

Разное

Сдать работу со 100% гаранией
амообмеження тих, хто має владу, відмову від локальних суверенітетів заради спільного суверенітету. Людству вже відомий приклад такого обєднання - Сполучені Штати Америки, а у майбутньому подібний процес має призвести до певної форми світового федералізму. Звичайно, на шляху до світового порядку, у перехідний період, існують вагомі небезпеки : це і нетерплячість окремих правителів, і можливість встановлення диктатури (Ясперс, будучи знайомий лише з досвідом Німеччини і Італії, вважає, що диктатура не може бути повалена зсередини. Досвід СРСР свідчить про зворотне, хоча, тим не менш, слід погодитися з тим, що встановлення подібного режиму на всій планеті мало б значно складніші наслідки). Існує також і небезпека повного знищення - у випадку розвязання світової війни (в умовах, коли держави-лідери володіють ядерною, бактеріологічною та іншими зброями, наслідки такої війни страшно передбачити, тим більше що подібна техніка може потрапити в руки і менш цивілізованих держав, або навіть використана особою божевільною). Враховуючи все це, світовий порядок може і не реалізуватися, але, на думку філософа, вже сама ідея допомагає людям віднайти сенс життя.

Віра - це “те всеосяжне, що керує нами, наповнює сокровенні глибини людини”. Людина не може жити без віри - переконаний Карл Ясперс. Без віри немає доступу до витоків людського буття. Жодна з релігій, жодна з локальних вір не може претендувати на винятковість і не може обєднати народи, різні культури і цивілізації. Зміст віровчень часто слугував джерелом розбрату і непорозуміння між людьми.

Тим не менш, існують певні категорії вічної віри. Ними, насамперед, є :

віра в Бога - як уявлення про наявність трансцендентного, наявність одвічного вищого спокою, який завжди здатний захистити людину;

віра в людину, яка по суті є вірою у можливість свободи для людини;

віра у можливості людини у цьому світі.

Ці уявлення виникають не випадково і мають надзвичайно важливе значення для існування людини, людства в цілому. Насамперед, з віри людина почерпує силу; ця сила дозволяє їй долати ті інстинкти, які відображають тваринне в людині, отже, дозволяє людині бути собою, виділятися з природного світу. Віра також несе терпимість. Хоча представники окремих релігій часто бувають нетерпимими одне до одного, але загалом віруюча людина легше сприймає ті проблеми, які вона зустрічає у житті. Нарешті, віра приносить одухотвореність діяльності. Все це свідчить про те, що віра має зберегтися і у майбутньому. Причому Ясперс схильний вважати, що це буде не єдина для всіх віра, а сукупність різних віровчень, які залишатимуться вільними у процесі комунікації.

Після досить детального аналізу кожної з трьох тенденцій, Ясперс розкриває проблеми, повязані зі свободою, - тобто з тим феноменом, який, на його думку обєднує всі суперечливі вимоги.

Лише свободу слід вважати сферою істинного буття людини.

З точки зору філософії свободу можна визначити як :

Подолання зовнішнього примусу і внутрішньої сваволі людини. Це подолання здійснюється у нерозривній єдності з прагненням до істинного. Саме у пошуках істинного (які завжди є незавершеними, а тому і свобода реалізується лише як процес) людина йде до свободи. Причому свобода одного індивіда неможлива, це поняття завжди має місце лише в сукупності людей. Елемент самообмеження є необхідною передумовою свободи. Тобто людина робить не те, що їй хочеться (це свавілля), а те, що є істинним, правильним не лише для неї одної, але і для тієї сукупності, в межах якої вона себе реалізовує.

Свобода розкривається у світі , де існують і змагаються полярності, протилежності. Не може бути свободи там, де немає можливості до вибору, де немає внутрішньої боротьби в людині. Вона має місце лише в умовах максимальної відкритості, - замкнена система не знає свободи.

Свобода усвідомлює свої межі. Це не означає, що вільна людини відчуває себе вязнем, але ця людина повинна розуміти сутність свободи, її обмеженість для кожного конкретного індивіда.

Свобода - це завжди процес, він має діалектичний характер, це рух. Так само як не існує абсолютної істини у повній її реалізації, так і не існує абсолютної свободи. Справжня свобода виникає лише у процесі комунікації між людьми, яка спрямована на пошук істини.

Ця проблема завжди виступає предметом дискусій, але насамперед людство турбує питання, повязані з політичною свободою, адже її збереження в сучасних умовах - критичне питання. На думку автора, політична свобода - це свобода людини у правовій і суверенній державі. . Сила внутрішньої політичної свободи виростає лише з політичного самовиховання нації, вона завжди перебуває у протистоянні зі владою, подолання свавілля якої можливе лише за допомогою закону, через впровадження принципу легітимності. Легітимність - це єдиний шлях, на якому людина не відчуває страху. Там, де її немає, знищується свобода.

Внутрішньополітична свобода забезпечується побудовою правової держави (яка через регламентацію законами усіх сфер суспільного життя, закріплення прав, свобод і обовязків субєктів, здійснює захист населення від свавілля) та пануванням демократії ( народовладдя, завдяки існуванню різних механізмів реального волевиявлення народу, гарантує значущість поглядів і волі кожної окремої людини). Оскільки прагнення до захисту від насилля і до реалізації своїх поглядів і волі властиві і є важливими для людини, то політична свобода виступає як гарантія реалізації людини.

Свобода вимагає дискусії, існування різних поглядів. Такий плюралізм думок забезпечується існуванням різних політичних партій, які ведуть боротьбу і на законних началах приходять до органів влади. Найважливішим джерелом легітимності у цьому випадку є, звичайно, вибори.

Ясперс виступає прихильником державно-правової теорії еліт у її демократичній інтерпретації. Він вважає, що при визначенні кола осіб, які приходять до влади, перевага повинна надаватись аристократичному прошаркові ( на противагу засуджуваної ще філософами античності охлократії - влади натовпу). При цьому аристократія - це не спадковий, замкнений стан, а контрольований через вибори, відкритий для прийняття нових і нових членів прошарок, перевага якого - у високому рівні освіти, професіоналізму, духовного розвитку.

Підгрунтям політичної свободи є, звичайно, відповідний суспільний лад, відповідна суспільна свідомість, для яких характерні відокремлення політики від релігії і взагалі світосприйняття, етос спільного життя, гуманність і т.п.

Ідею про глобальне значення свободи Ясперс висловлює так : “Бути людиною - означаю бути вільною, стати справжньою людиною - це смисл історії.”

Завершуючи розділ, присвячений сучасному і майбутньому людства, філософ підсумовує його думкою про те, що людство йде у майбутнє, захищаючись від ворогів істини і прислуховуючись до думок пророків. У поєднанні з філософствуванням це приведе нас на шлях, де любов отримує свою глибину у справжній комунікації, де люди побачать істину, що нас обєднує.

Перед обличчям можливого встановлення світової тоталітарної імперії та відповідній їй тоталітарної істини окремій людині залишається лише надія зберегти сферу філософського мислення, якою б вузькою вона не залишалась. Тоді останнім притулком людини стане її глибока внутрішня незалежність від держави і від церкви, свобода його душі, що почерпує силу у великих традиціях минулого.

 

Частина третя “Смисл історії”.

Вже з самої назви легко визначити коло питань, про які йдеться у цьому розділі: це, насамперед, роль і значення історії, її характерні риси.

Ясперс розкриває свою тезу про значущість історії. За його словами, вона являє собою основу, звязок з якою ми зберігаємо, якщо не хочемо зникнути безслідно. Лише у контексті історичного знання можливо прийти до розуміння природи людини. Саме тому історичне не є для нас чимось байдужим, а виступає моментом нашого життя.

Такий звязок проявляється, зокрема, у тому, що разом з історією змінюється і наше історичне мислення. Так, сьогодні воно визначається усвідомленням кризи (мова про цю кризу вже йшла у попередній частині книги). Зрозуміти, відчути цю кризу допомагає нам знання історії.

Одне повинно зберегтися в усіх катаклізмах: людина, як така, і її самоосмислення в філософствуванні, яке в пошуках своєї основи дивиться у майбутнє, не пророкуючи, але вірячи.

Історія - це те, що відбувається. Воно перетинає час, знищує його і сягає вічного. Історія - це завжди процес, і все повинно постійно змінюватись. Історія не може бути завершеною.

Ясперс виділяє три, на його погляд, найважливіші властивості історії:

  • історія має межі, що відокремлюють її від інших реальностей : природи і Космосу.

Природа. Історія існує не сама по собі, а на основі природи. Але природа - неісторичне явище, її розвиток являє собою лише просте повторення одного й того ж ( в той час як історичним є лише перетворення явища у свідомо проведених смислових звязках). Поєднанням цих двох феноменів є людина. Адже вона є одночасно і природою, і історією. Так, у сутності людини стабільності спадкування (природне) протистоїть мінливість традиції (історичне). Ясперс переконаний, що історичний процес перерветься, якщо досягнуте нами протягом історії зникне з життя.

Космос. Основним фактом нашого існування є наша можлива ізоляція в Космосі. Ця ізольованість становить реальну межу історії (поза людським життям на Землі існує лише пуста у духовному розумінні світобудова).

2) в історії є внутрішні структури, що формуються шляхом перетворення індивідуального. Історія являє собою перехід.

Ми називаємо історією те, що відбувається у просторі і часі в певному місці. Д

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 >