"Руська Правда" – видатний політичний документ в історії України

  Актові джерела давньоруського часу: [Руська Правда як памятка і походження та списки Розширеної Правди та Скороченої Правди; Інші актові матеріали

"Руська Правда" – видатний політичний документ в історії України

Курсовой проект

История

Другие курсовые по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией
ірі 5 гривень за холопа і 6 гривень за рабу.

  1. присвоєння-знайденного предмета. Про цей вид злочину говорить стаття 27 (34) Тр.

"Аче кто конь погубить, или оружье, или порт, а заповесть на торгу, а после познаеть в своем городе, свое ему лицемь взяти, а за обиду платити ему три гривны"

Як видно з цієї статті, винний у присвоєнні загублених коня, зброї й одяги повинний повернути хазяїнові річ ("лице") і, крім того, сплатити 3 гривні продажу.

  1. злісна невиплата довга. До злочинів цього виду ближче усього злісна невиплата довга, передбачена статтею 15 Акад.

"Аже где взъыщеть на друзе проче, а он ся запирати почнеть, то ити ему на извод пред 12 человека; да еще будеть обидя не вдал будеть достойно ему свой скот, а за обиду 3 гривне".

  1. присвоєння майна шляхом незаконних угод. Серед злочинів цього виду необхідно згадати про продаж паном закупа в повне холопство ("обель"), причому закуп одержує повне звільнення від боргу ("свобода во всех кунах"), і, крім того, пан платив 12 гривень продажу, і покупка чужого холопа, передбачена статтею 125 Карамз.

"Оже кто купить чюж холоп, а не ведая, то первому господину холоп пояти, а оному куны имать, роте ходившие, яко неведая есмь купил, ведая ли будеть купил, то кун ему лишену бытии".

Як видно з приведеної статті, особа, що купила свідомо чужого холопа, втрачала уплаченну за нього суму.

 

2.3 Злочини проти родини і моральності

 

Після того, як було прийняте християнство і встановлене одруження за правилами православної церкви, природно, що церковна влада стала бороти з залишками язичества в сімейно-шлюбних відносинах. Як у Статуті Володимира, так, особливо, у Статуті Ярослава утримується перелік злочинів проти родини і моральності, причому іноді винні в цих злочинах підлягали судові єпископа і судові князя і несли подвійне покарання. Дуже характерно, що церковна влада, бажаючи домогтися швидкого ефекту в боротьбі зі злочинами цього виду, ряд провин проти полової моралі, що у Візантії або в Римі спричиняли чисто церковні покарання (эпітіміі, посилені молитви, покаяння й ін.), стала обкладати покараннями, що характерні для світського карного права, а саме, грошовими стягненнями.

Перші статті Статуту Ярослава говорять про умикання, про пошибання (зґвалтування) боярських дружин і дочок, про роспусту (самовільний розвід із дружиною).

Винні в цьому злочині підлягають грошовому стягненню в залежності від приналежності дружини і дочки. Так, наприклад, за умикання боярської дружини і дочки стягувалося на користь постраждалої і єпископа 5 гривень золота, за той же злочин, спрямований проти дружин і дочок менших бояр, стягувалася гривня золота, добрих людей 5 гривень срібла, а крім того, "князь страчує".

Серед інших злочинів проти родини і моральності треба вказати на народження незаміжньою дочкою позашлюбної дитини (передача її в будинок церковний і накладення грошового штрафу на її батьків), організація масового зґвалтування дівиці, висновок шлюбу між близькими родичами (80 гривень штрафу), перелюбство, привід у будинок нової дружини без здійснення розводу зі старої, двоєжонство (штраф у розмірі 40 гривень), співжиття з черницей, кума з кумою, брата із сестрою, свекра з невісткою, одночасне співжиття з двома сестрами і двох братів з одною дружиною, з мачухою (грошові штрафи, шедшие єпископові в розмірі від 100 до 30 гривень).

Мається стаття, що передбачала скотолозтво (12 гривень і эпітімія).

 

2.4 Злочину проти князівської влади

 

У розглянутий період ще не виникло в правлячої верхівки й у широких народних мас абстрактного представлення про державу і про державну владу. Не могло також виникнути і представлення про злочини проти держави. У цей час усякі злочини проти держави розумілися як зазіхання проти князівської влади.

Серед цих зазіхань, насамперед, треба вказати на повстання проти окремих князів і проти князівських агентів. Такими повстаннями було повстання 1024 р., повстання в Києві проти князя Изяслава в 1067 р., повстання в Білоозері в 1071 р., повстання в Києві в 1113 р. і ін.

Іншим злочином проти князівської влади є зрада.

Як було зазначено, відносини між князями були засновані на договорі сюзеренітету васалітету. Порушення цих договорів з боку васалів вважалося порушенням вірності. Порушення вірності з боку князів каралося позбавленням волості (долі), а зрада з боку бояр каралася стратою. Літопис розповідає, що князь Святослав звернувся до князя Романа з наступними словами: "Брате, я не ищу под тобой ничего же, но ряд наш так есть, оже ся извинить, то в волость, а муж у голову".

У Великому Новгороді після того, як там утворилася республіка, стало раніш, ніж де-небудь, виникати абстрактне поняття держави і відповідно з цим, поняття так називаної земської зради, причому винні в цьому злочині піддавалися страті. Так, у 1141 р. новгородці стратили Якуна, що біг за князем, що віддалився, Святославом.

 

2.5 Злочини проти церкви

 

Відомо, що феодальні законодавства посиленими карами охороняють церкву, її майно і служителів церкви. У Руській Правді не утримується ніяких статей про церковні злочини. Мало статей мається й у церковних статутах. Утім, у Статуті Володимира говориться про церковну татьбу, про розграбування могил, про посічені хрестів, про введення в церкву тварин і птахів, про моління під клунею, у гаях і у води, про "знахарство", тобто про чаклунство. Однак ніяких покарань у Статуті Володимира за ці злочини не встановлюється. Ще менше уваги злочинам проти церкви приділяє Статут Ярослава.

Відсутність згадування про злочини проти церкви в Руській Правді і незначна увага, що була приділена цим злочинам у князівських церковних статутах, повязана не тим, що ці злочини взагалі не передбачалися в Київській державі, а з тим, що всі ці справи розглядалися по візантійських законах, по так називаним "Градским законах" Прохирону. Винні в цих злочинах піддавалися жорстоким покаранням (страти, каліцтво).

 

РОЗДІЛ 3 ВИДИ ПОКАРАНЬ

 

З нарису, присвяченого історії розвитку карного права в Київській феодальній державі, можна установити, що система покарань тут піддавалася зміні. Від дофеодальної держави були успадковані помста і грошове викупи і стягнення (п'ять літрів срібла за удари мечем і троєкратною вартістю викраденої речі за Законом Руським, як це було зазначено в русько-візантійських договорах).

В міру подальшого розвитку феодальних відносин і росту класових протиріч, у міру розвитку феодального права, права-привілеї, почали виникати нові види покарань: потік і розграбування, страта, а за злочин проти церкви і віровчення покарання шляхом калічення.

 

3.1 Помста

 

Ще в X в. помста стала перетворюватися з досудової у після-судову, а потім її застосування стало обмежуватися тільки найбільш серйозними злочинами, наприклад убивством.

Князі стали, у випадках, коли не було месників, стягувати виру. Але розбої, що збільшилися, на Русі змусили київську верхівку відмовитися від вир і перейти до страти. Різке зниження князівських доходів спонукало, однак, цю верхівку знову повернутися до вир, що стягувалися "по обычаю отню".

В міру поширення князівської юрисдикції на всю масу сільського населення норми звичайного права, що установилися на Русі (Закон руський), стали поширюватися на все населення. Але князі повинні були вважатися з існуванням звичаю кровної помсти за вбивство і за деякі інші "образи". З тексту Правди Ярослава видно, що князі примушені були установити альтернативну систему покарання. Визнавалася можливість помсти, але у випадку відсутності месників або небажання найближчих родичів або самого скривдженого мстити за заподіяну образу встановлювалося грошове стягнення, причому помста могла застосовуватися тільки при убивстві і нанесенні ран і сильних побоїв. За всі інші "образи" встановлювалося грошове стягнення. Проте існування колишньої помсти і пов'язана з нею рівність відплати, хоча б в обмеженому колі випадків, суперечило інтересам класу феодалів, що формувався. Основні принципи феодального права вимагали скасування кровної помсти і встановлення норм, за якими життя, здоров'я, честь і майно феодалів охоронялися б незрівнянно сильніше, ніж життя, здоров'я і майно іншої вільної людини і тим більше феодально-залежного селянина.

Ярославичи в другій половині XI в. установили систему покарань, що відповідала інтересам феодалів. По цій системі було встановлено подвійне грошове стягнення (80 гривень) за убивство огнищан, тобто найбільш близьких до князя палацевих слуг; збільшувалося покарання за убивство деяких груп князівських холопів; знижувалося до 5 гривень грошове стягнення за убивство смердів, а потім, як було зазначено, Ярославичи зовсім скасували помсту.

 

3.2 Грошове стягнення

 

Цей вид покарання також піддавався в розглянутий період змінам. Загальний напрямок у розвитку грошових стягнень це заміна викупу, який шов тільки постраждалому або його найближчим родичам, грошовим штрафом, що йде князеві (вира і продаж) і грошовою винагородою, що йде потерпілим від злочину (головничество й урок). Але, перш ніж остаточно встановилася ця подвійна система, у Короткій Правді, застосовувалися також стягнення. Кожна людина в той час, звичайно, знала, що за вбивство, за каліцтва, за побой, за крадіжку повинні піти покарання і грошові стягнення в 40, 12 і 3 гривні.

Слова "Аще будеть русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изъгои будет, любо словенин, то 40 гривен положить за нь", безсумнівно, мають с

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 6 7 > >>