Агроекосистема та агроландшафти як складові біосфери та способи взаємовпливу суспільства і природи

Складові екологічної кризи численні: виснаження екологічних систем, деградація сільськогосподарської ресурсної бази, опустелювання (наступ пустелі на родючі землі), знищення лісів, вимирання багатьох видів тварин і рослин, забруднення

Агроекосистема та агроландшафти як складові біосфери та способи взаємовпливу суспільства і природи

Информация

Экология

Другие материалы по предмету

Экология

Сдать работу со 100% гаранией
інфраструктурі агроландшафтів займають лісові насадження різного призначення, масиви задернованих земель, малі водойми і водотоки. Останні повинні забезпечити екологічний мінімум запасу води з агроландшафті.

Для того щоб забезпечити належну якість природного і культурного середовища агроландшафту, треба здійснити новелізацію і кодифікацію усіх адміністративних прописів щодо природного середовища агроландшафту та його охорони.

З цього погляду доцільно було б провести, по-перше, обгрунтування можливого рівня застосування мінеральних добрив відповідно до екологічної ємкості агроландшафту, яку встановлюють виходячи із ступеня замкнутості біогеохімічних циклів елементів живлення рослин і міграційної здатності, зокрема, тих елементів, які вносяться в ґрунт одноразово і протягом холодної пори року. По-друге, заборонити локалізацію тваринницьких комплексів, які виробляють значну кількість гноївки у водоохоронних зонах, приміських територіях і цінних у природоохоронному і рекреаційному відношенні ландшафтах. По-третє, здійснити (в міру замкнутості циклу) трансформацію в ґрунті всіх органічних відходів сільськогосподарського виробництва шляхом внесення їх у вигляді компостів тощо. Але основне значення в системі природоохоронних заходів має проведення екологічної експертизи всіх агротехнічних нововведень і гіпотетичних виробничих об'єктів.

Велику увагу слід приділити запобіганню відмиранню ставків і девастації рибництва, якому потрібно повернути традиційні функції стражу чистої води в ландшафті.

У практиці формування інфраструктури агроландшафту слід керуватися екологічними принципами, за якими культурне середовище агроландшафту трактується як екосистема традиційної природної культури, де функції поселення узгоджуються з перебігом природних режимів і процесів, а його (поселення) структура враховує соціальні, психологічні і господарські аспекти.

Крім структури сільськогосподарських угідь, існує ще один суттєвий фактор формування середовища сільського ландшафту. Це - організація сільських поселень, їхня архітектура, яка є необхідною умовою підтримання просторової організації і естетики середовища, а також збереження місцевих культурних традицій. Сучасне будівництво в українському селі розвивається у повному відриві від регіональної специфіки і характеризується просторовим безладдям розміщення будов, низькими естетичними якостями.

Розпорошене будівництво і розвиток агломераційних процесів уздовж ліній сполучення повсюдно зумовлюють втрату регіонального характеру сільських поселень. Повернення до традиційних напрямів сільського будівництва в регіональному стилі при одночасному забезпеченні сучасних функції будов та їх груп потребує відновлення методів будівництва і повернення до бази місцевих матеріалів.

Проблеми взаємодії природи і суспільства

 

Природа є основою та джерелом життя людини, по відношенню до людини вона виконує ряд функцій:

економічну, екологічну, естетичну, рекреаційну, наукову, культурну.

Зміст екологічної функції полягає у врахуванні взаємозв'язку та взаємообумовленості явищ і процесів у природі, що забезпечують екологічну рівновагу, яка включає й екологічні оптимальні умови для людини. В межах екологічної функцій людина взаємодіє з оточуючим її навколишнім середовищем. Природа є безпосереднім джерелом задоволення потреб людини, суспільства, і стан навколишнього середовища, з одного боку, залежить від діяльності людини, з другого - впливає на здоров'я людини, нормальне функціонування суспільства і т. п. Тому питання про функції природи по відношенню до людини є юридичне значимим і покладено в основу правового регулювання природокористування та охорони навколишнього середовища від шкідливих впливів людської діяльності.

Сучасне людство переживає глобальну екологічну кризу. Вона може бути визначена як порушення рівноваги в екологічних системах та відносинах людини, суспільства з природою. Екологічна криза є закономірним результатом невирішеного протиріччя між практикою споживацького ставлення суспільства до природи, що утвердилась в історії цивілізації та здатністю біосфери підтримувати систему природних біохімічних процесів самовідновленням.

Складові екологічної кризи численні:

  • виснаження екологічних систем,
  • деградація сільськогосподарської ресурсної бази,
  • опустелювання (наступ пустелі на родючі землі),
  • знищення лісів,
  • вимирання багатьох видів тварин і рослин,
  • забруднення води й повітря,
  • надмірне використання природних ресурсів.
  • Вчені вважають, що зараз іде перша хвиля екологічної кризи, яка охопила, в основному, індустріальне розвинені країни та країни з перехідною економікою (колишні соціалістичні), і якщо не зупинити кризові явища, то криза пошириться і поглибиться, що може призвести в майбутньому до деградації й вимирання людства.
  • Серед причин, які викликали глобальну екологічну кризу, називають:
  • - відсутність політичної волі держав до послідовного, ефективного здійснення діяльності з охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування;
  • - недостатньо розвинене законодавство та право в галузі охорони навколишнього середовища;
  • дефекти організації державного управління в навколишньому середовищі;
  • пріоритет економічного розвитку та задоволення економічних інтересів без врахування екологічних можливостей природи;
  • переважання відомчих інтересів над загальнолюдськими;
  • дефіцит фінансування програм та заходів з охорони навколишнього середовища;
  • - дефіцит спеціалістів у галузі екології;
  • низький рівень правосвідомості, екологічних знань, екологічної культури;
  • природоспоживацька та природопідкорювальна ідеологія людства;
  • надмірне зростання населення планети й збільшення потреб людства.

Можливими шляхами вирішення екологічних проблем людства більшість вчених вважає:

  1. формування нового еколого-правового світогляду людства;
  2. розробка і послідовна ефективна реалізація державної і міжнародної екологічної політики;
  3. формування сучасного екологічного законодавства;
  4. створення оптимальної системи органів державного управління природокористуванням та охороною навколишнього середовища;
  5. забезпечення оптимального фінансування заходів у сфері екології;
  6. залучення до природоохоронної діяльності широких мас населення;
  7. залучення міжнародних організацій,
  8. екологічне виховання екологів.

 

Суспільство й природа: гармонія чи протистояння

 

Людство протягом багатьох десятиліть намагалося з'ясувати свої відносини з природою. Існує чимало різноманітних концепцій ставлення суспільства до природи, найбільш поширеними з яких є:

1.Концепція споживацького відношення до природи, яка є панівною в усіх суспільствах. Сутність концепції полягає в тому, що природа сприймається як комора, з якого мають братись ресурси для розвитку матеріального виробництва й створення багатств суспільства. Закономірним результатом такого ставлення є деградація, виснаження природи.

2.Концепція невтручання в природу є протилежною і може розглядатися суто теоретично, її прибічники відзначають, що природа розвивається за певними законами і будь-яке втручання людини веде до негативних наслідків.

3.Вчення про ноосферу, розроблене академіком В.І. Вернадським, французьким філософом Тейяр де Шерденом і є виявом загально - планетарного мислення. Прибічники концепції виходять з того, що не можна використовувати розум людини для знищення живого, ставлення людини до природи має бути добрим, розумним і привести до ноосфери - гармонійного перетворення, науковою думкою ставлення людини до природи. Це вчення має багатий потенціал, але на практиці не реалізоване.

4.Концепція обмеженого економічного розвитку, потреб народонаселення. Прибічники цієї концепції (Дж. Форестер, Д. Медоуз, Й. Райдерс) виходять із можливості екологічного колапсу при збереженні сучасних цивілізацій і пропонують для поліпшення ситуації виконання ряду умов: знизити темпи використання ресурсів, переглянути політику народжуваності, знизити рівень матеріальних потреб людства і т. п.

5.Концепція стійкого розвитку - одна з найбільш поширених, висунута Міжнародною комісією з навколишнього середовища й розвитку у 1987 р. Головна думка: людство має забезпечувати потреби сучасного періоду, але не ставити під загрозу здатність майбутніх поколінь забезпечувати свої потреби. Для успішного розвитку необхідна політика, яка б врахувала екологічні аспекти. В сучасному варіанті ця концепція звучить як концепція екологічно обґрунтованого стійкого економічного й соціального розвитку і поступово реалізується в ряді високорозвинених держав.

Похожие работы

< 1 2