Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення

  Абібуллаєв М.С. Фінансування інноваційної діяльності // Фінанси України. № 3, 2007. Александрова В.П. Економічні аспекти державного програмування інновацій // Вісник Інституту

Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення

Дипломная работа

Экономика

Другие дипломы по предмету

Экономика

Сдать работу со 100% гаранией

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення

Зміст

 

Вступ

1. Огляд літератури

1.1 Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Концентрація та спеціалізація виробництва

2.2 Забезпеченість та ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства

2.2.1 Забезпеченість та ефективність використання активів підприємства

2.3 Забезпеченість та ефективність використання енергетичних потужностей та ресурсів

2.4 Забезпеченість та ефективність використання персоналу

Розділ 3. Економічна ефективність діяльності підприємства

3.1 Операційні витрати та собівартість продукції

3.2 Ефективність використання капітальних інвестицій підприємства

3.3 Фінансовий стан підприємства

Розділ 4. Економічна безпека діяльності підприємства

4.1 Визначення беззбиткового обсягу реалізації продукції та зони економічної безпеки підприємства

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

 

У сучасних умовах вплив зовнішнього економічного середовища для більшості підприємств має нерідко негативний характер. При цьому зміст та інтенсивність розвитку зовнішнього економічного середовища, як правило, не підлягає безпосередньому регулюванню з боку підприємств.

Після проголошення курсу на розвиток інноваційної економіки, що підтверджено відповідними указами Президента і постановами уряду у рамках виконання цього завдання передбачено не менш як 25% коштів, отриманих від приватизації державного майна, спрямовувати на інноваційне інвестування державних підприємств і окремих господарських товариств.

З теоретичної точки зору, для вирішення питання активізації інноваційної діяльності промислових підприємств на мікрорівні треба створити відповідне економіко-правове середовище, яке б стимулювало товаровиробника впроваджувати науково-технічні розробки й інновації. Отже, треба застосовувати механізми активного державного регулювання.

При реалізації інвестиційно-інноваційних програм абсолютні обсяги фіксованих витрат у зіставленні з базовим варіантом діяльності підприємства зростатимуть. Зауважимо, що в окремих випадках може збільшуватися і питома вага фіксованих витрат у структурі собівартості одиниці продукції.

І все-таки система державного управління інноваційною діяльністю ще недосконала і досі перебуває у стадії формування. Функції управління наукою здійснює Міністерство освіти і науки України, наукові й науково-прикладні дослідження проводять установи НАН України та галузеві науково-дослідні й проектні інститути, а впровадженням у виробництво займаються Міністерство промислової політики та галузеві відомства. Діє і корпоративна (або заводська) наука. З метою координації розв'язання проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки була утворена Рада з питань науки та науково-технічної політики, але цей орган виконує дорадчі функції і не має владних повноважень. Єдиним органом, який комплексно вивчає стан розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні, є Державний комітет статистики.

1. Огляд літератури

 

За ринкової орієнтації підприємств мету їх розвитку визначають обсяги продажу продукції та очікуваного прибутку. Досягнення необхідного рівня цих показників значною мірою залежить від якісних характеристик продукції та сучасного рівня цін. За умови гострої конкуренції на ринку товарів слід, на нашу думку, забезпечити суттєве поліпшення якісних характеристик продукції і відносним зниженням цін на неї. При цьому якість продукції і виробничі витрати на її виготовлення визначаються здебільшого технічним рівнем основних виробничих фондів підприємства й прогресивністю застосовуваних технологій. І все ж досі для багатьох підприємств різних форм власності характерні досить високі обсяги витрат на виготовлення продукції і недостатній рівень якості [12].

У більшості випадків це пов'язане із низьким рівнем технічної бази виробництва, потенціал якої практично вичерпаний. У зв'язку з цим зростає актуальність оновлення технічної бази виробництва за рахунок умілої реалізації інвестиційно-інноваційних програм. Правильна організація інвестиційної діяльності дає можливість підприємствам у режимі запобігання виникненню проблем і своєчасного їх розв'язання забезпечувати поліпшення якості продукції, послідовне зменшення витрат на її виготовлення, збільшення обсягів грошових надходжень від операційної діяльності й на цій основі постійно підтримувати необхідний рівень фінансово-економічного стану.

Кандидат економічних наук Яковець Ю.В. зазначає, що інвестиційно-інноваційні програми, ґрунтуючись на загальних принципах циклічного розвитку науково-технічного прогресу [18], визначають об'єктивну потребу зміни поколінь техніки і технологій; розглядають можливі альтернативні варіанти впровадження науково-технічних нововведень; оцінюють вартість необхідного рівня ефективності й термінів їхнього впровадження. Безперервний процес реалізації інвестиційно-інноваційних програм, зрозуміло, передбачає вкладення значних ресурсів і в удосконалення загальної і професійної освіти, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, формування нової, досконалішої науково-технічної бази виробництва, впровадження техніко-технологічних нововведень.

Інвестиційно-інноваційні програми - це довготривалі за часом і досить високовартісні заходи економічної діяльності. Рішення щодо їх практичної реалізації стратегічні за змістом і потребують всебічного й детального теоретичного обґрунтування. Результати впровадження інвестиційно-інноваційних програм мають забезпечувати значне підвищення рівня фінансової ефективності функціонування підприємства.

Бінкін Б.А. вважає, що відповідно до закономірностей ефективного розвитку виробничих систем реалізація інвестиційно-інноваційних програм має забезпечувати випереджувальне зростання фінансових результатів порівняно зі збільшенням ресурсів і витрат [3].

Як уже зазначалося, при реалізації інвестиційно-інноваційних програм може зростати технічний рівень виробництва, збільшуватися вартість основних виробничих фондів і відповідно збільшуватися частка витрат у структурі сумарних операційних витрат [5]. При цьому питома вага сумарних операційних витрат у розрахунку на одиницю (1 грн.) продукції має зменшуватися щодо базового рівня діяльності підприємства. У зв'язку з цим при проведенні попередніх, прогнозно-діагностичних оцінок рівня економічної ефективності інвестиційно-інноваційних програм, Твісс зазначив, що можуть бути використані прийоми фінансового аналізу, відомого під назвою "витрати-обсяги-прибуток" [15].

Сутність цього аналізу полягає у розкритті показників порогу рентабельності, запасу фінансової стійкості, маржинального доходу, операційного важеля. Зазначені показники дають змогу обґрунтувати можливі обсяги надходження прибутку залежно від структури операційних витрат і обсягів продажу продукції та розраховуються як аналітичним, так і графічним способами. У межах стандартних прийомів аналізу "витрати-обсяги-прибуток", за визначенням Стоянова Є.С., операційні витрати підприємства групуються на фіксовані й змінні, тобто на такі, що не залежать і залежать від обсягів виробництва та реалізації продукції. До фіксованих належать насамперед витрати, пов'язані з амортизацією основних засобів і менеджментом підприємств. Змінними є витрати на сировину, матеріали, енергоресурси й зарплату виробничому персоналу [14].

При реалізації інвестиційно-інноваційних програм абсолютні обсяги фіксованих витрат у зіставленні з базовим варіантом діяльності підприємства зростатимуть. Зауважимо, що в окремих випадках може збільшуватися і питома вага фіксованих витрат у структурі собівартості одиниці продукції. Частка змінних витрат при цьому має зменшуватися таким чином, щоб сумарні операційні витрати у розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції були меншими, ніж у базовому варіанті (до реалізації інвестиційно-інноваційної програми) [12]. Це положення обов'язкове за очікуваних наслідків упровадження технічних нововведень у процесі інвестиційної діяльності підприємства.

 

Рис.1. Залежність фінансових результатів від структури витрат.

 

На рис.1. з урахуванням вищевикладених теоретичних засад наведено залежності окреслених показників діяльності підприємства до і після впровадження інвестиційно-інноваційної програми. Базовий стан діяльності підприємства (до впровадження інвестиційно-інноваційної програми) характеризують показники: QД - обсяги продажу продукції; F0 - обсяги фіксованих витрат; tg α0 - питома вага змінних витрат у розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції; QД tg α0 - сума змінних витрат; QРБ - поріг рентабельності діяльності підприємства; ЗФСБ - запас фінансової стійкості підприємства. Відповідно після впровадження інвестиційно-інноваційної програми фінансовий стан підприємства характеризують показники: QД, F1, tgα1, QД tg α1, QРБ, ЗФСБ.

У наведеному на рисунку варіанті для забезпечення порівняльності результатів аналітичних розрахунків обсяги продажу до і після впровадження інвестиційної програми прийняті на одному рівні. Це може бути високотехнічний варіант інвестицій у виробництво продукції з обмеженим ринком її збуту. Здебільшого реальна господарська практика впровадження технічних нововведень пов'язана зі значним, помітним зр

Лучшие

Похожие работы

1 2 3 4 5 > >>