Авангардизм як явище архітектури ХХ століття

Феномен авангардизму онтологічно був підготовлений всією логікою неухильного руху європейської (а потім і американської) культури в бік її позитивістських різновидів

Авангардизм як явище архітектури ХХ століття

Информация

Строительство

Другие материалы по предмету

Строительство

Сдать работу со 100% гаранией

Міністерство науки і освіти України

НУ «Львівська політехніка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему

 

Авангардизм як явище архітектури ХХ століття

 

 

Виконала ст. гр. АР-48

Кліменко А. О.

Викладач:

Щербаков І. Л.

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2010р.

 

Архітектура 20 століття

 

Переворот, який відбувся в ХХ столітті в архітектурі, полягає не просто у появі нових форм, застосуванні нових матеріалів. Змінилася вся концепція цього виду творчості. Досі при проектуванні на першому плані стояли завдання естетичні, світоглядні, тепер же головним призначенням архітектури стає найбільш раціональне вирішення практичних, функціональних завдань. Така зміна систем цінностей сталася не відразу.

В архітектурі, як і в живописі, літературі, музиці, пошуки нового стилю почалися на рубежі століть у рамках модернізму. Спочатку вони були вираженням ідейного протесту проти колишніх форм і відстоюванням права на індивідуальну творчість. Авангардизм полягав у чисто зовнішньому спрощенні форм, відмові від традиційних декоративних прикрас, матеріалів.

Справжня архітектурна революція пов'язана з оформленням у 20-ті роки функціоналізму як провідного напряму. Він утвердив такий основний принцип: «форма іде за функцією». Ключовою фігурою, чия творчість визначила магістральні шляхи розвитку будівництва у ХХ столітті, став архітектор надзвичайної інтелектуальної і художньої сили Ле Корбюз'є. Він народився у Швейцарії, але жив і працював в основному у Парижі. У своїх численних яскравих теоретичних роботах він сформулював принципи функціоналістської архітектури:

1) колона, яка вільно стоїть у відкритому просторі оселі.

На початку XIX ст. Джон Неш вже застосовував такі колони. У 1843 р. Лабруст в одній з кімнат бібліотеки св. Женев'єви встановив вільно стоячі чавунні колони, проте Ле Корбюзье використовував цю колону інакше: разом з армованими балками каркасу вона брала на себе все навантаження, а стіни ставали ненесучі.

2) сад на даху. Щоб зрозуміти структуру будинків Райта, їх потрібно обійти навкруги. У творчості Корбюзье плоский дах є актом додаткового просторового розкриття будинку догори. Плоский дах Ле Корбюзье застосовував уже в 20-х і 30-х роках для односімейних будинків. Надалі в своєму розвитку планування даху було сильно змінено і призвело до найтонших моделювань, характерних для Житлової одиниці в Марселі.

3) вільний план. Ле Корбюзье перетворив залізобетонний каркас з технічного засобу на чинник естетичного впливу. Він користувався перегородками, щоб моделювати внутрішній простір будинку самим різним чином, використовуючи криволінійні сходи і вигнуті або плоскі перегородки. Ці засоби давали можливість гнучко формувати внутрішній простір і здійснювати взаємопроникнення зовнішнього і внутрішнього просторів, що було незвичайним і сміливим.

Таке трактування будівлі в цілому - абсолютно вільне і індивідуалізоване моделювання простору в межах кожного поверху - все це в сумі складає те, що він мав на увазі під терміном «вільний план». До цього часу різниця між вільним плануванням Райта і методом європейських архітекторів стала очевидною. Робота останніх заснована на новій просторовій концепції, що виросла з кубізму.

4) горизонтальне вікно та вільний фасад як безпосередній наслідок каркасної конструкції.

5) функціональна незалежність каркаса і стіни не тільки щодо зовнішніх стін, а й внутрішніх членувань. Вільям ле Барон Дженні в першій каркасній конструкції - Лейтер-білдінг у Чикаго (1889) теж використовував тип каркасного будинку, що допускає свободу розташування ненесучих внутрішніх стін. Віктор Орта в будинку на вул. де Турин (1893) і Перре в будинку на вул. Франкліна (1930) дали поштовх гнучкого трактування плану, що забезпечувало незалежність окремих поверхів один від одного.

Ле Корбюз'є розробив і застосував революційний принцип у техніці будівництва: він всю систему каркасу споруди звів до двох елементів опори і перекриття. Таким чином, для внутрішнього планування відкривався повний простір. Це рішення також розкривало широкі можливості для масового будівництва. Фахівці оцінюють значення цього відкриття таким чином: «Принцип відділення несучої конструкції від планувального рішення належить до найглибших змін, які ХХ сторіччя привнесло в архітектуру».

Функціоналізм виявився настільки співзвучним і з новими естетичними запитами, і з новими технологічними можливостями, що став основою міжнародного стилю, який оформився на кінець 20-х років. У його рамках органічно розкрилися можливості будівельного матеріалу сторіччя залізобетону. Певна національна своєрідність, відмінності архітектурних шкіл існують в межах міжнародного стилю. Він був типовим для американської архітектури Нью-Йорка з його хмарочосами, зосередженими на Мангеттені. Найбільш знамениті адміністративні будівлі це Емпайр Стейт Білдинг (398 м висотою) і комплекс хмарочосів Рокфеллер-центр.

У Радянському Союзі отримав популярність близький по духу напрям конструктивізм (тобто конструкція основа усього архітектурного рішення). У деяких спорудах того часу простежувалося поєднання конструктивізму і класичної традиції (наприклад мавзолей Володимира Леніна, побудований за проектом О. В. Щусева).

У другій половині сторіччя зростає взаємозв'язок архітектури і містобудування загалом. З'являються збірні, пневматичні конструкції, синтетичні матеріали. На зміну традиційним художнім ремеслам прийшов дизайн. Дуже багато прихильників знаходить собі техніцизм особливо при будівництві багатоповерхових будівель, але він все одно не домінує, а співіснує з безліччю різних шкіл і напрямів, в тому числі тих, які відроджують традиційні стилі (наприклад, класицизм).

Примушує задуматися над перспективами архітектури у наступному сторіччі такий факт. За опитуванням архітекторів учасників дуже престижної будівельної виставки у Лас-Вегасі у 1999, були названі 10 найвидатніших споруд ХХ ст. Більшість споруд, які потрапили до списку, виділяються не своїми естетичними перевагами, а масштабами і складністю конструкцій. На першому місці виявився Євротунель під протокою Ла-Манш. Були також названі Панамський канал, федеральна система автомобільних доріг США, Асуанська гребля, міст через протоку Золоті ворота у Сан-Франциско. Єдиний виняток становила будівля Опери в Сіднеї.

Пропоную далі докладніше розглянути явище авангардизму в архітектурі ХХ століття.

 

Авангардизм як ФЕНОМЕН АРХІТЕКТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ

 

Термінологічні уточнення.

Поняття авангардизму включає в себе сферу власне авангарду і обумовлений ним наступний формотворчий напрямок архітектури.

Поняття авангарду це власне одноразові революційні зміни у сфері мови, архітектурної форми і технології творчості.

Історична обумовленість авангардизму.

Проблема авангардизму пов'язана з більш широкою філософської проблемою еволюційного і революційного шляху розвитку. Аж до початку ХХ століття європейська культура не раз опинялася в ситуації оновлення, зміни стилів, але всі зміни носили еволюційний характер, так як не виходили за рамки системи антропоморфних форм, народжених давньою та постійною залежністю людини від природної даності. Навіть паралельний сакральний світ людина конструювла у формах співмасштабних і співрозмірних земним. Тільки на початку ХХ століття, коли антропоморфні форми в силу відомих причин стали рішуче замінюватися техноморфними, виникли матеріальні підстави для "революції авангарду".

Початок ХХ століття займає особливе становище в історії не тільки європейської, але й світової архітектури, так як саме в цей період культура стала замінятися цивілізацією. Цей глобальний процес, що виражає головний сенс Історії, вимагає хоча б короткого аналітичного освітлення.

Культура, як відомо, є інструментом соціалізації людини і крім того, довгий час була умовою його фізичного виживання, оскільки забезпечила відтворення, збереження і розвиток досвіду - як матеріально-технологічного, так і духовного. Ця найважливіша функція зумовила таку генетичну межу культури як опора на традиції. Іншими словами, шляхом використання історичного досвіду культура завжди допомагала пізнавати і організовувати життя. У період Стародавньої історії, коли особистість ще не виділилася як суб'єкт формотворчості, мистецтво було безособистісним, заснованим на канонах і на ремісничій праці. Цей самий тривалий етап розвитку мистецтва можна назвати ерою ремісницького об'єктивізму. Загальною методологічною основою цього творчого методу був канонізм.

Помітні якісні зміни основ культури відбулися в епоху Відродження, яка породила новий творчий метод, який можна позначити як художній суб'єктивізм. З ХV ст. почалася 500 - літня епоха "художніх" стилів в архітектурі. Ці стилі змінювали один одного, зливалися, утворюючи численні проміжні варіанти стилістичних рішень, але мовна основа архітектури залишалася тим не менше традиційною. Тому в епоху Відродження, незважаючи на те, що вона значно збагатила лексику мови, не можна назвати авангардистською. Але без тієї свободи творчості, яку забезпечила ця епоха, майбутня "революція авангарду" була б неможливою.

 

Онтогенез авангардизму

 

На початку ХХ століття художницький суб'єктивізм вже переважав над канонізмом. Бурхливий розвиток в ХIХ ст. нових творчих статутів сформувало передумови для затвердження періоду концепцій, який у ХХ ст. прийшов на зміну епохи "художніх" стилів.

Першою і

Похожие работы

1 2 3 > >>