Заходи по профілактиці бродяжництва та бездоглядності cеред неповнолітніх

  Білобровець О.М. Діти і злочин / О.М. Білобровець // Демократична Україна. - К., 2007. - № 34. Вишневський О. Сучасне українське

Заходи по профілактиці бродяжництва та бездоглядності cеред неповнолітніх

Информация

Социология

Другие материалы по предмету

Социология

Сдать работу со 100% гаранией
упи існують у рамках відповідних державних органів (Ізраїль, Австрія, Іспанія, Данія та ін.), четвертої у рамках неурядових організацій, під егідою яких вони і працюють.

Необхідність існування омбудсмена зумовлюється щонайменше трьома причинами: по-перше, діти в силу особливостей психічного і фізичного розвитку вимагають особливого підходу; по-друге, в силу відсутності життєвого досвіду і в певній мірі залежного становища вони не завжди самостійно можуть захистити свої права і законні інтереси; по-третє, благополуччя та нормальний розвиток дітей визначають майбутнє будь-якої країни. Дитячий омбудсмен покликаний домагатися не тільки додержання законодавчо закріплених прав дітей, але й розширення і більш повного дотримання батьками своїх обов'язків перед дітьми.

Діяльність дитячих омбудсменів зосереджена виключно на питаннях забезпечення прав дитини. Функції та повноваження цих спеціалізованих омбудсменів у різних країнах різні. Наприклад, омбудсмен Швеції повинен відстоювати потреби, права та інтереси дітей і молоді та забезпечувати виконання Швецією взятих на себе зобов'язань відповідно до Конвенції ООН про права дитини.

Омбудсмен Гватемали уповноважений вести просвітницьку роботу в галузі прав дитини, розслідувати випадки їх порушень, контролювати діяльність державних установ, що надають послуги дітям, та стежити за тим, щоб національне законодавство не суперечило Конвенції про права дитини.

Дитячому омбудсменові Норвегії доручено сприяти захисту дітей і представляти їх інтереси перед органами державної влади чи керівництвом приватних компаній і організацій та стежити за умовами, в яких зростають і розвиваються діти.

В Ісландії служба омбудсмена зобов'язана полегшити долю дітей, а також стояти на сторожі їх прав, інтересів, потреб. Вона може проводити розслідування дій організацій чи їх службовців, які заподіюють шкоду правам дитини.

Комісар з прав дитини Нової Зеландії розглядає скарги дітей на порушення їх прав, а також здійснює моніторинг і дає оцінку дотримання національного закону про дітей, молодь, сім'ю. Комісар має право і зобов'язаний сприяти розробленню політики і розвитку послуг, спрямованих забезпечити благополуччя дітей і підвищити поінформованість суспільства з питань охорони прав дітей.

Завдання Комісії з прав дітей Німеччини полягає у тому, щоб представляти інтереси дітей як у парламенті, так і за його межами, вносити пропозиції щодо політики у сфері захисту інтересів дітей та сприяти парламенту у визначенні пріоритетів його роботи у цьому напрямі.

Служба дитячого омбудсмена Фінляндії утворена з метою дати молодим людям можливість одержувати у нього інформацію, консультації з правових питань та, при необхідності, залучати омбудсмена як представника неповнолітнього при розгляді у суді його справи.

Дуже цікавий та вартий уваги правовий статус омбудсменів з прав дітей у Російській Федерації, яка детально вивчила світовий досвід функціонування дитячих омбудсменів та заснувала на регіональному і місцевому рівнях різні моделі цього інституту.

Підставою запровадження в Росії омбудсмена із захисту прав дитини стало прийняття парламентом РФ федерального закону «Про основні гарантії прав дитини в Російській Федерації» та прийняте Міністерством праці Російської Федерації спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) рішення щодо організації і підтримки пілотного проекту з введення інституту Уповноваженого з прав дитини в ряді найбільш ефективно діючих в інтересах дітей регіонів. Метою запровадження омбудсмена із захисту прав дітей в ряді регіонів Росії є сприяння пріоритетності політики щодо дітей та підлітків, підвищення організаційного рівня виконання федеральних, регіональних і місцевих законів та інших нормативних актів, публічно-правова інформаційна діяльність у сфері прав дитини. Основними завданнями Уповноваженого з прав дитини є забезпечення гарантій державного захисту прав і свобод дитини; розвиток і доповнення існуючих форм і засобів захисту прав дитини; координація діяльності державних органів і громадських організацій в цій сфері; всебічне сприяння відновленню порушених прав дитини; формування єдиного підходу до політики охорони прав дітей; підготовка пропозицій з удосконалення федерального, регіонального та місцевого законодавства з прав дитини і приведення його у відповідність з міжнародними стандартами [23, с. 95].

Вирішення проблеми дитячої безпритульності в Україні є головним обовязком держави, основними напрямами правової політики якої мають стати подальше реформування системи нормативно-правового забезпечення захисту цієї категорії суспільства та значне підвищення рівня правової освіти і правового виховання дітей і молоді, що стане запорукою позитивних зрушень у цій сфері в найближчому майбутньому.

Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема “дітей вулиці” зявилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді навіть важко пояснити, що спонукає дитину залишити родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, сьогодні можна стверджувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють зрозуміти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний спосіб життя.

Як відзначається у матеріалах ЮНІСЕФ, феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального й економічного неблагополуччя в країні, а потім і в сімї.

На основі дослідження даноїї соціальної проблеми ми виділяємо ряд соціально-економічних умов появи ”дітей вулиці”:

погіршення матеріального становища значної частини населення України;

збільшення незайнятих дітей та підлітків;

економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення до жебракування, крадіжок, ін. злочинів та адміністративних правопорушень);

послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання дітей;

загострення розбіжностей і конфліктів між батьками та дітьми [24, с. 170];

ослаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього проживання і навчання;

негативні тенденції у засобах масової інформації, пропаганда насильства [18, с. 102].

Соціальноправовими причинами відмежування дітей від сімї є:

- безробіття обох чи одного з батьків [12, с. 8-9];

- відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого “човникового бізнесу”:

- відсутність постійного житла;

- розлучення батьків;

- асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків;

- примус дітей дорослими членами родини до жебракування;

- злочинні дії батьків;

- різноманітні форми насильства, спрямовані і на дітей;

- раннє або позашлюбне материнство;

- неповна родина;

- новостворені родини [17, с. 95].

Аналіз документів про роботу окремих міністерств і відомств із даною категорією молоді, і “дітей вулиці”, дозволив виокремити певні аспекти діяльності державних структур щодо соціальної допомоги підліткам. Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерства освіти і науки України виконує певні функції щодо профілактики бездоглядності:

виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків та їх розміщення у навчально-виховних закладах;

здійснення контролю за відвідуванням такими дітьми навчально-виховних, загальноосвітніх закладів.

Міністерство освіти та науки України розробило систему інформування потенційних усиновителів, опікунів і піклувальників. Крім того, Міністерство постійно працює над механізмом повернення дітей шкільного віку до навчання, які з різних причин покинули школу [11, с. 13].

Міністерство охорони здоровя України в основному надає медичну допомогу дітям, в тому числі “дітям вулиці”. Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличного середовища правозахисними органами. Перш, ніж потрапити до навчального закладу, вони направляються у стаціонарні відділення лікарень для повного медичного обстеження, де, при потребі, отримують необхідну медичну допомогу.

Неабияку роль відіграє і Державний комітет у справах сімї та молоді, а саме:

виявляє можливості та створює умови для альтернативних форм сімейної опіки: дитячих будинків сімейного типу;

здійснює профілактичні заходи щодо безпритульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;

розробляє документи, що складають основу Концепцій, законів.

Державний центр соціальних служб для сімї, дітей та молоді взяв на себе функцію координатора роботи обласних, міських та районних центрів служб для сімї, дітей та молоді щодо надання юридичної, психологічної і соціальної допомоги “дітям вулиці”. Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з “дітьми вулиці”, дітьми-сиротами, "Телефону довіри", консультативних пунктів [8, с. 211].

Кримінальною міліцією у справах дітей Міністерства внутрішніх справ України, районними відділеннями кримінальної міліції у справах дітей проводиться практична робота з “дітьми вулиці”. Зокрема, це:

пошук і повернення до постійного місця проживання неповнолітніх, які залишили сімю (у випадку можливості повернення туди);

виявлення дорослих осіб, які “втягують” неповнолітніх у злочинні дії, проституцію, наркоманію, пияцтво, жебракування;

притягнення до відповідальності батьків за невиконання своєї соціально-виховної функції стосовно дітей.

Служба у справах дітей основним своїм завданням щодо захисту прав дітей бачить налагодження діяльності між міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодо профілактики бездоглядності серед дітей та підлітків [26, с. 24].

Проте не зважаючи на низку державних програм, розрахованих на соціальний захист неповнолітніх, кількість дітей, житлом яких стала вулиця, не зменшується. Щодня в нашій державі до органів внутрішніх справ доставляється майже 60 таких підлітків. На жаль, сьогодні в Україні немає достовірної інформації про кількість неповнолітні

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 6 > >>