Засоби саморегуляції психічного стану спортсмена

Однак, поведінка суб'єкта в небезпечній ситуації залежить не лише від її об'єктивних умов, але й від того, наскільки адекватно ці

Засоби саморегуляції психічного стану спортсмена

Информация

Медицина, физкультура, здравоохранение

Другие материалы по предмету

Медицина, физкультура, здравоохранение

Сдать работу со 100% гаранией
ня спортсменом поставленої цілі є:

оцінка ним своїх власних можливостей, які визначаються рівнем різносторонньої його підготовленості;

оцінка (перед змаганням) передбачуваних та реальних умов змагання, включаючи сюди і склад, і силу спортивних противників;

співставлення названих оцінок впливає на рівень емоційного збудження.

Збудження - це загальна фізіологічна та психологічна активізація організму, яка має певний континуум. Для сильно збуджених людей характерна психічна активність, підвищена частота серцевих скорочень, часте дихання, значне потовиділення, що може проявлятись як стан зниженої психічної готовності. Спортсмени часто пояснюють свою невдачу тим, що їм не вдалось подолати надмірне збудження, вони не мали необхідного рівня психічної готовності.

Дослідження свідчать, що є певний зв'язок між еспектаціями (очікуваннями), само еспектаціями та рівнем спортивних досягнень спортсменів. Еспектація перемоги над сильним супротивником, виконання складного спортивного елемента може привести до виключного виступу внаслідок подолання психічних бар'єрів, що, у свою чергу, веде до підвищення впевненості у собі.

Об'єднання поняття впевненості та еспектації набуло свого значення в теорії само ефективності, яка є продуктивною в зарубіжній психології спорту. Само ефективність - сприйняття здатності успішно виконати завдання - це обумовлена ситуацією форма впевненості у собі (А. Бандура, 1986). Згідно цієї теорії, ефективні еспектації пов'язані з емоційним збудженням. Сприймання збудження впливає на поведінку, змінює ефективність еспектацій.

Спортсмени можуть трактувати підвищення рівня збудження як прояв страху з приводу нездатності успішно виконати спортивну вправу. Якщо використати релаксацію і знизити рівень збудження, то, ймовірно, підвищиться рівень само ефективності, тобто, зміна інтерпретації спортсменами стану збудження з негативної на позитивну сприяє цьому підвищенню.

Отже, стан психічної готовності спортсмена, сформований у перед змагальній психологічній підготовці, що включає актуалізацію впевненості, суттєво підвищить надійність його змагальної діяльності.

Надійність - це можливість проявити, реалізувати певні якості, властивості спортсмена в умовах напруженої спортивної діяльності. Тобто, це не просто сукупність певних якостей, а можливість проявити, реалізувати їх, що визначає ефективність виступів спортсмена на змаганнях (Ю.М. Блудов, В.А. Плахтієнко). Наявність певних якостей не є достатньою умовою успішності в спорті. Стрижневою умовою максимальної реалізації можливостей спортсмена є такий психічний стан, який забезпечує балансування всіх процесів регуляції систем організму і психіки.

Надійність спортсмена включає дві складові:

Функціональна

  1. Здатність управляти собою в умовах спортивної діяльності; виконувати покладені функції з не обхідною якістю;

Структурна

  1. Фактори підготовки спортсмена (особистісні, типологічні соціально-психологічні розвиток гностичних, та перцептивних функцій та ін. з ви-діленням загальних якостей у спортивній діяльності та спеціальних - у конкретному виді спорту).

Фактори підготовки можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на процеси регуляції.

3. Механізми психічної регуляції стану спортсмена

 

Регулювання в широкому розумінні - це приведення чогось у відповідність з чимось, зовні для нього заданим. Регулювання особистості традиційно розглядається (Платонов К. К.) як впорядкування її властивостей та приведення їх у відповідність з вимогами до неї. Регулювання - це процес, це вплив на психічні явища (процеси, стани, властивості) з метою підтримки або зміни характеру їх функціонування (Никифоров Р.С.).

К.О. Абульханова-Славська підкреслює багаторівневий характер регуляції, виділяє рівні психічної та особистісної регуляції. Рівень психічної регуляції, пов'язаний із підтриманням, мобілізацією і т. ін. психічної активності, котра виступає як суб'єктивна умова здійснення особистістю реальної діяльності. Рівень особистісний охоплює способи включення особистості в діяльність, її ставлення до діяльності.

Особистісна регуляція психічних станів здійснюється в різних планах. Властивості особистості, ціннісні орієнтації, самооцінка, домінуючі потреби і мотиви, настанови, наміри - кожний із них впливає на виникнення та динаміку стану. Взаємозв'язки між особистістю та психічними станами носять характер взаємовпливу - стани здійснюють зворотний вплив на особистість, її розвиток, закріплюючи одні якості, послаблюючи інші; на виникнення та переструктурування мотивів і цілей.

Центральною ланкою взаємозв'язків особистісних якостей з характеристиками психічних станів є ставлення до себе, оскільки саме воно визначає параметри домінуючого настрою. Також важливим є активне ставлення до життєвої ситуації, готовність особистості до подолання перешкод, задоволеність самореалізацією.

Структура психологічної регуляції діяльності спортсменів за Л.М. Аболіним (згідно зі значенням поняття регулювання) включає такі компоненти, як досвід, мета, суб'єктивна модель значливих умов діяльності, оцінка контрольованих умов діяльності, вибір тактичного плану, підготовка до його реалізації, безпосередня реалізація програми, корекція. Психологічна регуляція має подвійну обумовленість:

  1. факторами діяльності, що включають у себе зовнішні та внутрішні стимули;
  2. факторами накопиченого досвіду, характерною рисою якого є емоційна оцінка умов діяльності, того, що є для людини ціннісним, значним.

Смисл процесів регуляції знаходиться у виборі цілей дії і координації відповідних програм для здійснення даних цілей. Звідси, важливим для вивчення механізмів регуляції, їх ефективності є співвідношення в системі "рівень домагань - рівень досягнень", що знаходить свій прояв у психічній саморегуляції як само активності особистості і саморегуляції її психічних станів зокрема.

Психічна саморегуляція станів може бути трьох видів: емоційна, вольова, довільна. Емоційна саморегуляція, будучи одним із основних видів психічної саморегуляції, забезпечує загальну мобілізацію всіх систем організму, і ця мобілізація не завжди буває оптимальною, бо підвищення емоційного збудження вище певного рівня викликає протилежний ефект, дезорганізацію. Вольова регуляція - це механізм тонкого регулювання активності людини, об'єктом її є організація психічних функції в екстремальних умовах з метою зберегти або відновити необхідну організацію фізіологічних і психологічних функцій.

Психічна саморегуляція стає найбільш розвиненою формою саморегуляції стану особистості, коли включає різноманітні засоби дії і оволодіває системою різних способів довільної саморегуляції стану.

У психології спорту найчастіше використовують поняття емоційно-вольова регуляція і це не випадково. Дослідження свідчать, що спортсмени серед труднощів виділяють 49% об'єктивних (техніка, тактика, втома та ін.) та 51% суб'єктивних (страх змагань, спортивного снаряду, програшу, низького результату, невпевненості і ін.). Об'єктивні труднощі долаються здебільшого за рахунок тренованості, а серед суб'єктивних на першому місці стоять неадекватні емоційні реакції та стани, які не подавляються простим бажанням, а вимагають їх довільної регуляції.

Психічна регуляція - це комплекс заходів, спрямованих на формування психічного стану, який сприяє найбільш повній реалізації потенційних можливостей спортсмена.

Якщо рівень емоційного настрою співпадає зі стартом - це найбільш сприятливий стан;

1 - й рівень регуляції стан бойової готовності. Всі компоненти стану функціонують як єдина система, і необхідна регуляція спрямована на збереження цієї цілісності.

2 - й рівень регуляції використовується, вступає в силу, коли один із

компонентів стану, необхідного для вдалого виступу, виражений недостатньо.

3 - й рівень регуляції класифікується як неповна психічна готовність. Фіксуються значні відхилення, але при достатній спеціальній і функціональній підготовці вони піддаються корекції, оптимізації.

Регуляція станів повинна відрізнятись із залежності від типологічних особливостей властивостей нервової системи. Спортсменів зі слабкою нервовою системою рекомендується частіше хвалити, заохочувати, а на їх невдачі не реагувати. Спортсменів із сильною нервовою системою, якщо вони не проявили повністю своїх можливостей, можна і критично обговорити, не боячись визвати у них занепад настрою.

У процесі психічної регуляції здійснюється зміна психічної активності та само активності. Виділяють три основних механізми регуляції психічних станів:

  • уявлення;
  • м'язова релаксація;
  • слово.

Зміна психічної активності, тобто вплив на мимовільні функції організму, які регулюються вегетативною нервовою системою, буде дійовим в умовах створення конкретного уявлення, яке викликає збудження нервових центрів. Уявлення дії спричиняє такий самий вплив на нашу нервову систему, як і реальний досвід.

Використовуючи відповідні уявлення відчуттів, з якими раніше у людини були пов'язані ті чи інші емоційні стани, вона регулює прояви стану, який необхідний для досягнення успіху, впливаючи на діяльність внутрішніх органів.

Механізм уявлення, як діставання з пам'яті уривків інформації із різного досвіду і створення значущих образів, може використовуватись для зниження рівня тривожності, розвитку впевненості, підвищення концентрації уваги, відновлення після травм. Так, уявлення одужання після травми пов'язується з більш швидкими темпами відновлення травмованих спортсменів.

Уявлення дій програмують м'язи до дій, оскільки всі наші емоції проявляються в певній зміні діяльності внутрішніх органів та м'язового тонусу; почування,

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 >