Засоби саморегуляції психічного стану спортсмена

Однак, поведінка суб'єкта в небезпечній ситуації залежить не лише від її об'єктивних умов, але й від того, наскільки адекватно ці

Засоби саморегуляції психічного стану спортсмена

Информация

Медицина, физкультура, здравоохранение

Другие материалы по предмету

Медицина, физкультура, здравоохранение

Сдать работу со 100% гаранией
дивідуально-психологічні особливості, ставлять перед собою різні цілі, причому в однієї людини конкретна послідовність цілей проявляється незалежно від особливостей ситуації.

Потрібно відмітити, що звичайно, виходячи з характеристики особистості в цілому, виділяють три основних види особистісної спрямованості: особисту, колективістичну і ділову. Сама спрямованість розглядається як складне особистісне утворення, що визначає всю поведінку особистості, ставлення до себе й оточуючих і проявляється в потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, світогляді.

Спрямованість, як система відношень особистості до дійсності, є такою тріадою: ставлення до інших людей як до членів колективу; ставлення до праці і її результатів, продуктів; ставлення до самого себе, своєї особистості, у відповідності з чим і розрізняють вищевказані види спрямованості, які мають назву спрямованості на взаємодію (ВД), спрямованістю на завдання (НЗ) і спрямованістю на себе (НС). Необхідно мати на увазі, що всі три види спрямованості особистості суворо не розділяються, а завжди сполучуються, тому можна говорити лише про часткове переважання одного з видів, але навіть ця невелика перевага надає діяльності певної специфіки.

Так, спрямованість на взаємодію має місце, коли вчинки людини визначаються її потребою в спілкуванні, прагненні підтримувати добрі стосунки. Особи з даною спрямованістю, звичайно, поступаються тиску групи, уникають прямого вирішення проблем, не беруть на себе керівництва.

Спрямованість на завдання відображає переважання мотивів, пов'язаних із досягненням групою поставлених цілей, захопленість в оволодінні новими навичками і вміннями, самим процесом діяльності, прагнення до пізнання.

Спрямованість на себе свідчить про переважання мотивів власного благополуччя, прагнення до особистої першості і престижу; про зайнятість людини власними переживаннями й ігнорування потреб оточуючих.

Дослідження в психології спорту свідчать, що більш високий рівень "психічного вигорання" мають спортсмени тих тренерів, у яких переважає спрямованість на взаємодію, порівняно із спортсменами, тренери яких проявляють спрямованість на ре Крім спрямованості особистості, на змагальний психологічний стан, який обумовлює ефективність діяльності в екстремальних умовах, впливає, як уже було вказано, така якість особистості, як схильність до ризику.

Взагалі ризик у психології розглядається як ситуативна характеристика діяльності, яка складається з невизначеності результату діяльності і можливих несприятливих наслідків у разі невдачі. Терміну "ризик" відповідають три основних взаємопов'язаних значення:

  1. Ризик як міра очікуваного неблагополуччя при невдачі в діяльності, що визначається сполученням вірогідності невдачі і ступеня несприятливих наслідків у цьому випадку.
  2. Ризик як дія, яка в тому чи іншому відношенні загрожує суб'єкту втратою.
  3. Ризик як ситуація вибору між двома важливими варіантами дії: менш привабливим, але більш надійним і більш привабливим, але менш надійним (результат якого проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслідками) [2].

Вибір варіанту поведінки в умовах небезпеки звичайно визначається такими міркуваннями:

виграш, який може бути отриманий при даному виборі;

небезпека (фізична або іншого порядку), яка існує при цьому виборі;

шанси на успіх або уникнення небезпеки при зробленому виборі;

ступінь необхідності здійснення вибору взагалі і даного вибору зокрема. Все це зовнішні ситуаційні фактори, що складають об'єктивні умови завдання і обумовлюють вибір суб'єктом способу дії в складній ситуації, пов'язаної з небезпекою. Кожне з названих міркувань може бути деталізовано. Так, наприклад, шанси на успіх чи уникання небезпеки можуть розцінюватись у зв'язку з можливостями суб'єкта контролювати розвиток ситуації, запобігати негативним наслідкам зробленого вибору і т.п. Експериментально встановлено, що при наявності таких можливостей підвищується впевненість дій суб'єкта в небезпечній ситуації, що сприяє вибору більш ризикованого варіанту поведінки в ній.

Однак, поведінка суб'єкта в небезпечній ситуації залежить не лише від її об'єктивних умов, але й від того, наскільки адекватно ці умови відображуються в його свідомості. Ступінь же адекватності відображення суб'єктом небезпечних ситуацій в значній мірі залежить від його індивідуальних якостей. Так, люди, що відрізняються, наприклад, слабкістю нервової системи, звичайно завищують ступінь небезпеки і можливості її реалізації. Людям же з сильним спонуканням до досягнення мети і отримання виграшу від цього, властиво іноді, навпаки, занижувати рівень небезпеки і вважати можливість її прояву менш ймовірною, ніж насправді. Вплив особистісних якостей особливо сильно відображується на здійсненні такого роду вибору в умовах ризику при екстремальних ситуаціях. На вибір також впливає така якість особистості, як схильність до ризику. Цю рису не лише безпосередньо визначає вибір більш ризикованого варіанту, але й посередньо сприяє цьому, оскільки породжує недооцінку можливої небезпеки.

Таким чином, ризикована поведінка визначається, з одному боку, об'єктивно впливаючими ситуативними факторами, а з іншого - індивідуальними властивостями суб'єкта.

Отже, схильність до ризику в сукупності з мотиваційними, індивідуально-типологічними характеристиками та спрямованістю особистості в основному визначає загальний рівень стійкості людини до виникнення різних форм стресових станів, а також певні індивідуальні особливості переживання цих станів та здолання їх наслідків.

Зважаючи на унікальність індивідуального досвіду кожної людини і її психологічних характеристик, ступінь впливу стресорів на її стан різний як у кількісному, так і в якісному відношенні. З практичної крапки зору важливо, що в шкірного індивідуума є тенденція відповідати на схожі стресові ситуації характерними для нього реакціями. їх відносна постійність пояснюється відпрацьованою в процесі індивідуального розвитку певною системою психологічних адаптивних і захисних механізмів, що забезпечують більш-менш ефективне пристосування до навантаження.

У психології проблема впливу важких ситуацій і наслідків, які смороду викликають, аналізується головним чином у плані вивчення наслідків фрустрацій, оскільки психологічні й соціально-психологічні фактори, що представляють фрустрацію, у випадку їх великої інтенсивності можуть виступати в якості екстремальних і приводити до розвитку важких форм стресових станів.

Поняття "фрустрація" звичайно визначають або як "несприятливі обставини, які гальмують або заважають досягненню певної мети", або як "стан, який виникає при неможливості реалізації мотивованої поведінки". При відсутності об'єкта, необхідного для задоволення споживи, говорять про фрустрацію первинну; якщо ж об'єкт є, але шлях до нього перепинений перешкодами, те це фрустрація вторинна. Перешкоди можуть бути пасивними (відсутність засобів для досягнення мети) або активними (наявність різноспрямованих конкуруючих потреб) - останній варіант представляє собою конфлікт.

У спорті у зв'язку з постійним підвищенням рівня домагань як окремого індивідуума, так і його референтних груп, завжди є багатий ґрунт для фрустрації. Напруженню підлягає весь діапазон потреб від найбільш примітивних до специфічно людських.

Найбільш очевидний випадок фрустрації в спорті - нездатність реалізації цілей, що диктуються прагненням до першості. Фруструючі події приводять до певного типу поведінки. Так, елемент психологічної боротьби, який бере доля в процесі досягнення намічених цілей, генерує емоцію гніву, яка при відсутності можливості спрямувати її "за призначенням" на спортивних суперників, може опинитися зверненою або на собі, що викликає синдром депресії, або на найближче оточення, що веде до вторинних конфліктів. Поразка в спортивних змаганнях сприймається як збиток для уявлень про своє "Я". Нездатність захистити його викликає тривогу.

Результатом же фрустрації, пов'язаної з прагненням відповідати суспільним нормам, коли спортсмен не виправдовує покладених на нього надій, буває емоція сорому, а при критичному ставленні ззовні - гнів. Прагнення відповідати суспільним нормам може також служити стресогенним фактором, якщо людина належить одночасно до двох чи більше суспільних груп, які пред'являють їй суперечливі вимоги. Так, наприклад, можливі ситуації, в яких людина повинна обирати між успіхом або в спортивній, або в іншій, наприклад, учбовій діяльності, обов'язково десь зустрічаючи несхвалення.

Серед загального числа реакцій на фрустрацію, звичайно, виділяють позитивні й негативні. До позитивних реакцій відносять конструктивні вирішення, здолання перешкод, які заважають досягненню стимулу. Негативні реакції на фрустрацію можуть викликати різні форми неконструктивної поведінки.

У важких стресових ситуаціях у одних людей наступає істеричний сутінковий стан, в якому вони не усвідомлюють всієї важкості положення, у інших - душевний стан порушується лише після безпосередніх стресових впливів, коли людина усвідомлює те, що сталося.

Найбільш частою формою стресової реакції на стресовий психогенний вплив є реактивна, або психогенна, депресія, що характеризується песимізмом. При загрозливих стресових ситуаціях - приниженні, зраді, нападі, несправедливості - часто проявляється агресивність або токсикозоманічна реакція (використання алкоголю, наприклад, з метою пригнічення почуття страху, сорому, туги).

Для пригнічення почуття власної провини, усвідомлення неправильної поведінки або непередбачливості у виникненні стресової ситуації в окремих осіб проявляються параноїдні, ворожі реакції, що виражаються в пошуці винуватців того, що відбулося.

Інши

Похожие работы

< 1 2 3 4 5 > >>