Запарожские казаки под властью крымского хана /Укр./

ме Москві, що й затверджено мирним договором між Портою і Москвою спочатку під Прутом, потім у Стамбулі і врешті в

Запарожские казаки под властью крымского хана /Укр./

Информация

Разное

Другие материалы по предмету

Разное

Сдать работу со 100% гаранией
и, та замість нього приїхав інший комісар, який назвав себе Заїм-Ахмет-агою: З себе на зріст великий, обличчям гарний, борода в нього чорна без сивини, а в мовах поганий. При ньому був старий ага на ім'я Аслан, від кримського хана Каплан-Гірея; з Ахмет-агою і Аслам-агою було інших турків 50 чоловік. Запорожці, з огляду на настанову графа Вейсбаха, зустріли турецьких комісарів як царських послів і поставилися до них чесно, себто при в'їзді їх у Січ і при від'їзді вистрелили з п'яти військових гармат і подарували їм 12 лисів. Приїхавши в Січ, турки подали запорожцям два листи один від кримського хана, другий від бен-дерського паші. В тих листах було написано, що кримський хан отримав повідомлення, буцімто Запорізьке Військо, перейшовши під протекцію її імператорської величності, оселилося на кримській землі й почало будувати собі місто; дізнавшися про це, хан сповістив Порту; а Порта прислала до запорожців свого капичі Заїм-Ахмет-агу, котрому запорожці повинні дозволити оглянути січове місто, аби він доповів про те самому ханові. З Ахмет-агою і Аслан-агою був іще очаківський турок Салей Барактар, котрий вручив запорожцям окремого листа від хана й чотири облудні листи від Орлика, аби запорожці за радою і настановою Орлика паки до протекції хана кримського звернулися і на попередньому місці в Олешках Кошем сіли. Запорожці тих листів від паші, хана й Орлика читати не хотіли, але після наполегливих вимог і прохань турецьких і кримських послів розпечатали й перед усім Військом вичитали. Прочитавши ж листи, Запорізьке Військо, не схиляючись ні на які знади, в тій-таки своїй раді чесно відповіло турецькому й кримському послам, що всі козаки давно вже перестали

слухати науки Орлика й давно вже відмовились переходити Кошем вниз Дніпром до Олешок під протекцію кримського хана. Навпаки вони вирішили, щасливо чи нещасливо це діятиметься, тут під пануванням православної монархині, не на чужій, а на своїй прадавній нерозмежованіи землі Кошем своїм сидіти й до кінця життя свого государині служ-ити. Тими ж словами відповіли запорожці й на листи хана й паші; а листи Орлика, як не домагався від них відповіді Салей Барактар, не дали жодної відповіді й рішуче заявили, що й надалі нічого не вiдпoвiдaтимуть Орликові. Після такої відповіді турецькі й кримські посланці облишили схиляти запорожців до повернення у кримські володіння й попросили Дозволу, з огляду на указ Оттоманської Порти, оглянути знову заселений Киш запорізький, чи не будується у козаків місто. Отримавши на це цілковитий дозвіл і обійшовши навколо місто Січ, комісари оглянули всі поля й відводи а потім запитали, чи не будується у козаків десь таємно при Баззвлуці на острові місто. А оглянувши й переконавшись, що в запорожців крім куренів, не будується ніяке місто, знову приємно сказали їм що хоч сей кордон до турецької Порти чи (як Орлик у листах своїх пише, надвоє) до поляків належить, та все-таки щоб Військо, перебуваючи тут, у крайньому місці, фортеці не будувало, а про кордон, чий він буде, два монархи, турськии і московський, розмовлятимуть і як між собою вирішать, так і буде вершивши, таким чином, огляд Коша протягом двох днів, турецькі кримські комісари від'їхали від запорожців водою на двох суднах і степом на конях у місто Бендери .

Результат цього огляду був уповні сприятливих для Запорізького Війська. На початку 1735 року російські резиденти u Константинополі Неплюєв і Вишняков доповідали імператриці Анні Іванівні, що турецький ага, котрий їздив для огляду кордонів у запорізький Кіш, після свого повернення у Царгород доповідав^, що ті місця більше до Польщі належать і окрім того в тих місцях ніколи ніякого розмежування не було. Відпо-

відаючи на таке донесення, імператриця писала в Константинополь резидентам, щоб вони в питанні про справу запорожців постаралися як випадатиме за тамтешніми обставинами, ту справу вдалину відтягнути, але не подаючи ніякої явної причини й супротиву й оголошуючи завжди, що якщо ті землі доконче Порті належать, то й ті запорожці звідти будуть переведені, доки гаразд з'ясується, куди їхні турецькі наміри хиляться і що від них надалі слід чекати.

Що б там не було, хоч питання про приналежність урочища Базав-лук усе ще не було остаточно вирішене, запорожці міцно гарно засіли в Ба-завлуці і давно вже вважали себе підданими Росії. Аби на майбутні часи між запорізьким Кошем і російським урядом не виникало якихось непорозумінь, запорожцям наказали прислати спеціальних депутатів у місто Лубни для підписання умов, на підставі яких Військо переходило в підданство російських імператорів. Від російського уряду в Лубни послали принца Гессен-Кобурзького, і договір укладено за таких семи умов: 1. Усі провини і зради запорізьких козаків щодо Росії віддати цілковитому забуттю. 2. Жити запорожцям у місцях, де в 1709 році було їхнє житло. 3. Користуватися їм промислами, як на ріці Дніпрі рибною ловитвою, так і в степах звіриним полюванням, від російських кордонів безперешкодно. 4. Мати їм чиновників за тим тодішнім становищем. 5. Зберігати вірність престолові російському й бути вартою кордонів держави російської. 6. Бути їм у залежності від головнокомандувача-генерала, в Україні визначеного. 7. Отримувати їм за службу їхню жалування щорічно 20 000 карбованців на все Військо^.

Так само в Лубнах запорізькі депутати присягнули від імені всього Війська на вірність російській імператриці, і тоді в саму Січ відрядили генерал-майора Тараканова для оголошення запорожців підданими Росії. Тара-канову доручили кілька тисяч карбованців для передачі товариству на будівництво нової Січі, про що особливо клопотався давній доброчинець запорожців, граф фон Вейсбах.

Коли запорізькі козаки довідалися, що в Січ їде посол графа, вони вирішили виявити йому належну честь усім Військом. Кілька тисяч козаків на чолі з кошовим отаманом Іваном Малашевичем і всією старшиною вийшли за дві версти від Січі й розташувалися по обидва боки шляху. Побачивши посла, вони прийняли його з ґречним привітанням і салютували гарматною й рушничною стріляниною. У самій Січі, біля церкви, посла зустріло запорізьке духовенство з належною церковною церемонією. У церкві святої Покрови у присутності посла відслужили молебень про здоров'я російської імператриці Анни Іванівни з гарматною стріляниною. Після молебня на скликаній військовій раді прочитали імператорську грамоту про вибачення запорожцям їхньої минулої провини і про прийняття їх під скіпетр Росії. Після того все Військо у присутності посла склало присягу на вірність російській імператриці.

Щойно закінчилася вся ця церемонія, як у Січ прибув повноважний посол від турецького султана: султан, дізнавшись про остаточний намір запорожців перейти під скіпетр російської імператриці, вирішив так чи інакше повернути їх до себе. Та запорожці не виявили турецькому послові тієї честі, яку виявили російському послові: на його честь вони тільки один раз вистрелили з гармат, та й то лише тоді, коли він сам салютував, наближаючись до Січі. Турецький посол приїхав у Січ зі старшинами, яничарами, грошима і пребагатими дарами. Поза тим, він привіз із собою султанський фірман і кілька листів від Пилипа Орлика, який називав себе гетьманом українських козаків. Тоді в Січі знову скликали загальну військову раду, і на ту раду, крім турецького посла, запросили й російського посла, котрому виявили всіляку честь від війська. Прийшовши в раду, турецький посол звернувся до козаків з промовою і переконував

їх залишитися вірними могутньому падишахові як вони досі були йому вірні, за що обіцяв їм від імені свого повелителя на майбутні часи велику милість і при тому посилався на те, що того самого бажає і гетьман Пилип Орлик, їхній найближчий патрон і начальник. Та запорожці, щойно почувши ім'я Орлика, відразу почали лаяти й ганьбити його за віровідступництво й за прийняття магометанської віри, а разом з тим почали докоряти й самим татарам за їхню незичливість до козаків і за безбожні податки на Військо. На завершення всього козаки закричали, що вони християни й піддані російської імператриці, на доказ чого кошовий отаман, військова старшина й отамани куренів підійшли до російського посла й висловили йому свою покірність російській імператриці, показавши водночас повну неувагу до всіх прибулих представників турецького султана. На цьому рада й закінчилася. Але турецький посол попросив у запорожців відповідь на лист Орлика й на грамоту султана. Запорожці вилаялися на адресу Орлика. кримського хана й турецьких старшин, і потім, провівши посла з Січі у відкритий степ, несподівано напали на нього й відібрали в нього всі гроші, привезені ним у Кіш для вручення козакам у випадку їхньої згоди залишитися вірними турецькому султанові, які він тепер віз назад.

Повернувшись у Стамбул, турецький посол сповістив про все, що з ним трапилося на запорізькому Коші, і тоді султан видав наказ схопити козаків, які не встигли ще виїхати з меж Криму, і віддати їх у тяжкі роботи навічно. Запорізькі козаки, дізнавшись про це, також не залишилися в боргу: вони схопили кількох турків і порубали їх на капусту.

Про перехід запорожців до Росії послали донесення особисто імператриці Анні Іванівні, а про їхню присягу повідомили сенат.

Про загальну кількість Запорізького Війська, що склало присягу на вірність російській імператриці, сучасна події записка свідчить, що в Білій Церкві з кошовим отаманом склали присягу 153 козаки, а в запорізькій Січі, крім тих, хто був у далеких поїздках, було 7115 чоловік. Кошовий отаман Іван Малашевич у листі графу фон Вейсбаху, писаному жовтня 10 дня 1734 року, сповіщав, що козаки, які не встигли скласти присягу, розійшовшись навсібіч, хто на польові річки України, хто в торгових справах у Крим, хто на роботу в інші місця, складуть присягу перед курінними отаманами на вірність імператриці Анні Іванівні, коли з'являться у Кіш .

Похожие работы

<< < 6 7 8 9 10