Європейський парламент

Колегія квесторів створена в 1977 р. для рішення проблем, що стосуються безпосередньо діяльності депутатів. Це свого роду адміністратори депутатського корпуса.

Європейський парламент

Курсовой проект

Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией
ї сесії знову вибраного Європейського парламенту строком на два з половиною року, після чого вона створюється знову в оновленому складі. Кожний депутат має право брати участь у роботі тої або іншої комісії в якості її повноважного члена або його заступника. Кандидатури звичайно повідомляються в бюро політичними групами або від імені не менш 13 депутатів. Бюро пропонує потім на розгляд парламенту погоджені кандидатури з обліком рівномірного географічного й політичного представництва. Відповідно до Регламенту (ст. ІІ 1, п.1), парламент може призначити стільки ж заступників членів комісій, скільки в ній повноважних членів. У випадку відсутності повноважного члена комісії його заступник, що належить до тої ж політичної групи, бере участь у роботі комісії із правом вирішального голосу (ст.1 ІІ, п.2). Крім того, будь-який депутат Європарламенту може бути присутнім на засіданнях будь-якої комісії як спостерігач (ст.124, п.4).

Роль комісій помітно зросла після прийняття Єдиного європейського акту, що було закріплено в новій редакції Регламенту, що ввійшла в силу 1 липня 1987 р. Якщо раніше вони були допоміжними органами Асамблеї, те відтепер саме в них відбувається основна робота з вироблення рішення Європарламенту. Комісії беруть участь у всіх етапах проходження питання через парламент. Регламент надає комісіям з дозволу розширеного бюро як право законодавчої ініціативи (ст.121), так і із запиту, повноваження по виробленню проектів резолюцій Європарламенту.

Стаття 10, п. З Регламенту передбачає, що кожна комісія вправі просити голову Європарламенту проводити одне або кілька своїх засідань у рік в інших містах, крім Брюсселя, Люксембургу або Страсбурга. Треба сказати, що більшість комісій охоче користуються цим правом, що нелегким тягарем лягає на бюджет Співтовариства.

Політичні групи Європейського парламенту. Уже при виборах голови першої Асамблеї в 1952 р. депутати голосували відповідно до приналежності до однієї з політичних тенденцій (соціалістичної, демократичної або ліберальної). Це послужило відправним моментом институционализации політичних, а не національних груп у Європейському парламенті. Не затягуючи закріплення цього незвичайного для міжнародного органа принципу, Асамблея вже 16 червня 1953 р. з відповідну резолюцію й уписує у свій регламент положення, що стосуються статусу політичних груп. У той час мінімальне число депутатів, необхідне для створення політичної групи, було встановлено в кількості дев'яти депутатів, тобто 12% від загального числа (78) депутатів. Згодом число депутатів збільшилося, збільшилася й чисельна квота для створення політичної групи, залишаючись, щоправда, на рівні 12%. Зі збільшенням числа представлених у парламенті партій виникла необхідність зниження квоти до 5% (1973 р). Мінімальна кількість депутатів, необхідне зараз для створення політичної групи, становить 23 депутата від однієї країни (4,4%), або 18 депутатів (3,5%), якщо вони представляють не менш двох держав, і 12 (2,3%), якщо вони представляють не менш трьох держав.

25 липня 1989 р. на, що відкрилася в Страсбурзі першої сесії нового складу Європейського парламенту було офіційно створене 10 політичних груп замість колишніх восьми. Найбільш численною політичною групою (180 депутатів) стала група соціалістів, чий представник іспанець Энрике Барон і був вибраний головою Європарламенту. Другий по чисельності групою стали християнські демократи (121 депутат), що утворили "європейську народну партію". Третя по чисельності група (49 депутатів) - "ліберали" на чолі з В. Жискар Д'эстеном. Депутати-екологісти утворили дві групи: "зелені" (30 місць) і "регіоналісти" (13 місць). Відбулося розмежування й у колишній групі комуністів: 22 італійських комуніста, чотири іспанських і один датський створили групу "євролівих", у той час як комуністи Франції, Іспанії, Португалії створили свою групу. Депутати правої орієнтації (французьке Об'єднання в підтримку республіки й кілька ірландських депутатів) створили "об'єднання європейських демократів". Від них відмежувалися британські консерватори, що мають відтепер свою групу. Нарешті, свою групу вдалося зберегти ультраправим депутатам Франції, ФРН і Італії.

Відповідно до Регламенту, політичні групи Європейського парламенту мають право:

вимагати проведення дискусії по актуальній проблемі або терміновому питанні (СТ.64, п.1); вимагати проведення дискусії з питань, що виникають у ході "години питань" відразу ж слідом за цією годиною (ст.61, п1); пропонувати завершити дебати (ст.104, п.1) або перервати засідання (ст.106); вимагати провести поіменне голосування (ст.95, п.1); брати участь у формуванні офіційних делегацій Європарламенту й висувати своїх кандидатів у їхній склад (ст.126, п.2 і п. З).

Крім того, як відзначалося вище, політичні групи представлені в бюро в особі віце-голів парламенту й у розширеному бюро в особі голови групи. Вони беруть активну участь у підготовці порядку денного, у формуванні комісій Європарламенту, в обговоренні кандидатури голови парламенту й т.д.

Що стосується фінансування діяльності політичних груп, кожна з них має з боку Європарламенту субсидію, що складається із двох частин: "базова субсидія", рівна для всіх груп, і додаткова субсидія, пропорційна чисельності кожної групи й числу представлених у групі мов. Останнім часом одержала поширення практика створення робочих груп по окремих питаннях усередині однієї політичної групи або між декількома близькими за духом групами. Число таких утворень досягло вже зараз 45, що викликає більшу заклопотаність в адміністрації парламенту, тому що вимагає додаткових організаційних зусиль. З іншого боку, це свідчить про зростаючу активність політичних груп у Європейському парламенті.

Генеральний секретаріат. У настільки специфічному органі Європейського співтовариства, якимось є Європейський парламент, від злагодженості інформаційних, допоміжних служб залежить чіткість роботи установ, що перебувають у трьох містах.

Ключовою фігурою адміністративних служб Європарламенту є генеральний секретар, що керує роботою численного секретаріату й разом з головою ставить свій підпис під протоколами засідань парламенту. Генеральний секретар вимовляє в бюро врочисте зобов'язання виконувати свої обов'язки без яких-небудь політичних, національних або особистих пристрастей і зі свідомістю всієї відповідальності. Він несе пряму особисту відповідальність перед головою й бюро за повсякденне адміністративне забезпечення всіх видів діяльності парламенту й під керівництвом голови стежить за виконанням бюджету парламенту.

Постійне збільшення обсягу роботи парламенту відбилося на організаційній структурі секретаріату. Якщо в 1952 - 1953 гг. під керівництвом генерального секретаря працювали дві служби, служба парламенту й служба адміністрації, що підрозділялася у свою чергу на чотири відділи, у яких працювали 37 співробітників, то в наступні роки структура секретаріату ускладнювалася.

У цей час Генеральний секретаріат має керування електронної обробки інформації, юридичну службу й сім керувань (у точному перекладі - генеральних дирекцій): діловодства; комісій і делегацій; інформації й зв'язку із громадськістю; досліджень (включаючи підготовку бібліографії й довідок для депутатів); кадрів, бюджету й фінансів; адміністрації; перекладів, публікації й розсилання документів.

Працюючі в штаті Генерального секретаріату 2 тис. чиновників є його постійними співробітниками, і їх не можуть відкликати уряди країн - учасниць Співтовариства. Вони здобувають статус чиновників Європейського співтовариства й повинні відмовитися від якої-небудь іншої роботи за сумісництвом крім роботи в Європейському співтоваристві. Їм заборонено одержувати інструкції від урядів, організацій або приватних осіб, що не є їхніми безпосередніми начальниками. Із зарплати чиновників секретаріату стягується податок, що йде в бюджет Співтовариства, а не країн, громадянами яких вони є. Пенсії й соціальне забезпечення співробітників секретаріату також регулюються нормами комунітарного права.

Крім того, політичні групи Європарламенту мають власний секретаріат, що є корпусом тимчасових співробітників (близько 500).

Служба перекладів. Робота сесій Європарламенту, засідання кожної комісії проходять при обов'язковому синхронному перекладі на дев'ять офіційних мов Співтовариства (відзначимо, що рівно в 18.30 перекладачі залишають свої кабіни, ставлячи голови перед необхідністю переносити засідання на інший день). Також на дев'ять мов переводяться всі документи Європарламенту, включаючи протоколи засідань комісій. У Люксембурзі, де розташований секретаріат Європарламенту, під служби перекладу відведений окреме 20 - поверховий будинок. Європейський парламент - єдина представницька установа у світі, що працює з таким числом робочих мов, у цьому йому уступає навіть ООН.

Необхідно вказати ще на одним вартим особняком "інститут" Європейського парламенту - дуайена - старійшини.

Дуайен. Введення поста дуайена дозволило вирішити проблему ведення першого засідання парламенту. Щоб уникнути боротьби амбіцій окремих депутатів або політичних груп був узятий за зразок існуючий у багатьох парламентах звичай доручати відкриття сесії найстаршому за віком депутатові парламенту. Дуайен Європарламенту, згідно ст. ІІ Регламенту, головує на відкритті першої сесії Європейського парламенту нового скликання при обранні голови парламенту й бюро. При головуванні дуайена не допускається обговорення ніяких інших питань крім виборів голови й Бюро або перевірки повноважень знову вибраних депутатів. Як тільки вони стають на посаду, дуайен уступає своє місце голові парламенту.

Наділяючи голови парламенту широкими повноваженнями по веденню засідань сесій, Регламент, проте, у ст.18, п. Із указує, що голова може брати слово в ході обговорення лише з метою сповістити депутаті

Похожие работы

<< < 2 3 4 5 6 7 8 > >>