Європейський парламент

Колегія квесторів створена в 1977 р. для рішення проблем, що стосуються безпосередньо діяльності депутатів. Це свого роду адміністратори депутатського корпуса.

Європейський парламент

Курсовой проект

Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией

Зміст

 

Європейський парламент

Місце європейського парламенту у системі органів європейського співтовариства

Формування європейського парламенту

Повноваження й функції європейського парламенту

Структура й організація роботи європейського парламенту

 

Європейський парламент

 

Європейське співтовариство, що поєднує нині 12 країн Західної Європи - Бельгію, Великобританію, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, ФРН, Францію, - економічна, правова, соціально-культурна реалія, потужний фактор світової політики.

Об'єктивні передумови економічної й політичної інтеграції в Західній Європі особливо реально позначилися після другої світової війни. До цього підштовхувала й необхідність об'єднати зусилля у відновленні післявоєнної економіки, і прагнення протистояти "радянському блоку", посилюване станом "холодної війни" на континенті й розколом Європи на два табори. Не випадково поряд з метою об'єднання ресурсів економіки західноєвропейських країн активно висувалися аргументи на користь Європейського оборонного співтовариства з єдиною армією. Однак, зустрівши опір багатьох політичних сил, а також деяких урядів, ці дві інтеграційні тенденції - економічна і військово-політична - були вчасно розведені й розвивалися самостійно, коли участь в економічній інтеграції не ставило за обов'язок країні - учасницю входити в оборонний союз НАТО, і навпаки.

З нашої сторони в різний час неоднозначно оцінювався інтеграційний процес у Західній Європі: висвітлювалися ті "класові інтереси правлячих кіл", те потреби міжнародного поділу праці, то прагнення протистояти двом "наддержавам". Дати глибоку об'єктивну оцінку цьому явищу необхідно, з огляду на розширення співробітництва нашої країни з Європейським співтовариством. Але ціль даної роботи інша. Відзначимо лише основні етапи процесу інтеграції, що йшов як углиб, проникаючи в галузі економіки, права, культури, політики, так і вшир, втягуючи у свою орбіту всі нові країни.

Початок процесу економічної інтеграції було покладено створенням в 1947 р. митного союзу Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. В 1951 р. Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Нідерланди й Люксембург підписали Договір про створення Європейського об'єднання вугілля й стали. Новий поштовх інтеграційні процеси одержали в 1957 р. у зв'язку з підписанням Римських договорів про створення Європейського співтовариства по атомній енергії і Європейському економічному співтоваристві. Із цього моменту економічна інтеграція одержала прискорення й, у свою чергу, сприяла більше тісним політичним зв'язкам держав, що беруть участь у договорах. ^ 1965 р. був укладений так званий "Договір про злиття", відповідно до якого були об'єднані керівні органи трьох організацій. Таким чином, зложилося єдине Європейське співтовариство, що найчастіше йменували Європейським економічним співтовариством. В 1973 р. у Європейське співтовариство були прийняті Великобританія, Данія, Ірландія, В 1981 р. - Греція, в 1986 - Іспанія й Португалія. В 1982 р. зі складу Співтовариства вийшла Гренландія (що є автономною територією Данії).

Римський договір установив основні завдання Європейського співтовариства, які потім були уточнені й розширені, зокрема, Єдиним європейським актом, підписаним державами - членами в 1986 м.

Відповідно до цих документів завданнями Європейського співтовариства з, насамперед, створення єдиного ринку й поступове зближення економічної й соціальної політики держав - членів.

Єдиний ринок має на увазі також право вільного пересування й проживання. Таким чином, усуваються перешкоди, що коштують на шляху "вільної міграції". Створення Європи "без границь" включає відкриття для громадян і організацій країн Співтовариства національних ринків послуг, а також вільний обіг капіталу.

З моменту набрання чинності Римським договором відбулося зближення національних торговельного, цивільного, фінансового й податкового правий. Були створені компенсаційні механізми, спрямовані на урівнювання виробничих витрат. Велике значення мало встановлення загальних для країн - учасниць Співтовариства стандартів. Тим самим були підготовлені умови для нового етапу інтеграції.

Починаючи з 1 січня 1993 р. підлягає скасуванню митний контроль між країнами Співтовариства, буде встановлена повна воля пересування капіталів, послуг, а також робочої сили. У перспективі поставлене завдання створення єдиного фонду життєвого забезпечення й вирівнювання рівнів зарплати в країнах Співтовариства. Наскільки це завдання складне, треба хоча б з того, що доходи на душу населення, наприклад, у Португалії майже в 5,5 рази нижче, ніж у ФРН.

У цих умовах особливого значення набуває захист соціальних і економічних прав громадян. Недавно главами держав - членів прийнята Хартія в захист прав і інтересів найманих робітників у ряді найважливіших сфер економіки.

За період 1958 - 1987 гг. обсяг торгівлі між країнами Співтовариства збільшився майже в 30 разів. Складається загальний ринковий механізм "без перегородок" на території 12 країн із загальним населенням понад 320 млн чоловік, що робить істотний вплив на світову економіку. Тим самим створюються серйозні передумови для політичної інтеграції країн - учасниць, що також еволюціонує, хоча далеко не тими темпами, як економічна інтеграція.

Відбиттям цього процесу є те, що усе більше важливу роль у політичному житті Європейського співтовариства грає Європейський парламент, унікальність якого складається вже в тім, що обирається він населенням не однієї, а багатьох країн і офіційних мов у ньому більше, ніж в ООН.

 

Місце європейського парламенту у системі органів європейського співтовариства

 

Європейський парламент не слід плутати, як це нерідко буває, з Парламентською асамблеєю Ради Європи.

Рада Європи, що відзначив в 1989 р. своє 40-річчя, - перша загальноєвропейська консультативна політична організація, у яку нині входять 25 держав Західної Європи, як члени НАТО, так і нейтральні країни, як члени "Загального ринку" (властиво Європейського співтовариства), так і інші західноєвропейські країни. Серед органів Ради Європи виділяється його Парламентська асамблея, що складається з 177 депутатів і 177 заступників депутатів, що є представниками національних парламентів на загальноєвропейському форумі.

Що ж стосується Європейського парламенту, то він - представницький орган Європейського співтовариства, створений Римським договором 1957 р. (іноді ще іменованого по старинці "Загальним ринком"). Всі 518 депутатів Європейського парламенту обираються з 1979 р. прямим голосуванням у країнах Європейського співтовариства (про процедуру виборів буде сказано нижче). Поряд з Європейським парламентом у Європейському співтоваристві діють і інші органи.

Це насамперед реально визначальна діяльність Співтовариства Рада, у який входять представники держав - учасників на рівні члена уряду, звичайно міністрів тої або іншої галузі, Комісія Європейських співтовариств, що складає з 17 членів, призначуваних урядами. Це два вищих виконавчих органи Співтовариства, основні напрямки діяльності яких формуються зустрічами, що відбуваються двічі в рік, глав держав і урядів Європейського співтовариства, чиї засідання й утворять Європейську раду (його-те й плутають із Радою Європи). Крім цих органів існують також: Суд Співтовариства - орган, що забезпечує тлумачення права Співтовариства й дозволяє суперечки, пов'язані із застосуванням цього права; крім того, є деякі консультативні органи. Єдиним же представницьким органом Співтовариства є Європейський парламент (до 1962 р. - Асамблея). Його компетенція визначена договорами Співтовариства, Єдиним європейським актом 1986 р., а процедурні питання регулюються Регламентом.

Можна виділити три основні сфери компетенції Європейського парламенту: бюджетні правочини (твердження бюджету Співтовариства); контроль за діяльністю органів Співтовариства й насамперед Комісії; участь у правотворчої діяльності співтовариства,

Відразу впадає в око, що в цьому перерахуванні відсутній те, що становить основну сферу діяльності національних парламентів - законотворчість. І це не випадково, тому що Європейський парламент не має самостійні законодавчі повноваження, він лише бере участь у виробленні того, що називається "європейським правом", як умовно називають норми, якими Співтовариство керується у своїй діяльності. Більше того, далеко не всі норми "європейського права" прийняті з його участю.

"Європейське право" утвориться з однієї сторони сукупністю норм (правил), що втримуються в договорах, що заснували Співтовариство,, а з іншого боку - норм, виданих органами Співтовариства в процесі їхньої діяльності. Відповідно розрізняють первинне й вторинне право Співтовариства. Первинне право становлять насамперед Договір про створення Європейського об'єднання вугілля й стали від 18 квітня 1951 р. і договори про створення Європейського економічного співтовариства і Європейського співтовариства по атомній енергії від 25 березня 1957 р. Ці три міжнародних договори, а також Єдиний європейський акт 1986 р. і договори про входження в Співтовариство нових держав - членів утворять те, що називається конституційною хартією Співтовариства. Найважливіше значення первинного права полягає в тому, що воно створило Співтовариство і його інститути й визначило їхню компетенцію. На практиці первинне право включає не тільки зазначені вище договори (точніше, що втримуються в них норми), але й норми, які тлумачать їхній зміст. Найбільше число тлумачень договорів утримується в рішеннях Суду Європейського співтовариства. Норми первинного права п

Похожие работы

1 2 3 4 5 > >>