Єврейське населення Поділля у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Література Алтухова О. Трагічна річниця: Масове знищення євреїв в 1942р. в обл. // Шалом Алейхем. - 2002. - № 11.

Єврейське населення Поділля у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Дипломная работа

История

Другие дипломы по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией
дітях, які залишилися на окупованих територіях. Не будемо описувати страшних епізодів масових убивств євреїв, про них повідано багато. Лише зауважимо, що деякі звинувачення в адресу українців, зокрема в тому, що більшість євреїв загинуло від їх рук, безпідставні. Безліч документально-фактологічних матеріалів свідчать про те, що українське населення зазнало ще більших втрат, ніж євреї. Юдофобство в Україні ще в довоєнний час втратило своє соціальне підґрунтя, про що свідчать факти допомоги українців єврейським родинам в роки нацистської окупації.

Ці звинувачення несправедливі ще й тому, що тотальне знищення євреїв було офіційною доктриною рейху, і для цього у вермахті були створені спеціальні військові підрозділи, які мали відповідні інструкції, матеріально-технічні засоби, ідеологічну підготовку. Хоча, були й зрадники фашистам служили українські поліцаї, які переслідували мирних громадян і партизанів, відправляли до рейху українських юнаків і дівчат.

Крім того, втрати могли б бути меншими, якби не такою масовою була єврейська покірність. Адже організація життя в гетто була в руках єврейських органів самоуправління (юденратів), які служили фашистам, виганяли заручників і вязнів на роботи, збирали гроші та коштовності, забезпечували встановлений нацистами порядок. Наприклад, Айзенберг Михайло Матвійович (народився в с. Малі Юначки Антонівського району Камянець-Подільської області), проживаючи на тимчасово окупованій німцями території в м. Красилові Камянець-Подільської області та перебуваючи в місцевому гетто в 1941-1942 рр., входив до складу керівництва єврейської громади. Незважаючи на те, що всі родичі і члени його сімї були розстріляні німцями, він, як шуцман, примушував євреїв, що були в гетто, працювати на фашистів, бив осіб, які не виконували його розпоряджень і відмовлялися йти на роботу. Разом зі старостою єврейської громади Шером Елі Шльомовичем, секретарем громади Зельбур Кльомою Елівичем Айзенберг відбирав у євреїв гроші, золото, інші цінності та здавав їх німцям.

Антисемітська політика нацистів була чужою для українського народу. Українці зі співчуттям допомагали євреям у важку фашистську годину. Недаремно нині у єврейському світі серед тих, хто рятував євреїв під час війни, чи не найбільше українців удостоєно почесної єврейської відзнаки "Праведник народів світу".

Багато українських сімей, ризикуючи життям, рятували від фашистської розправи приречених, передавали продовольство і одяг до гетто, надавали притулок євреям. Такі приклади відомі по всій Україні, зокрема у селах Віньковецького, Летичівського, Ізяславського, Полонського районів, містах Хмельницькому і Камянці-Подільському, Хмельницької області.

Так, єврейських дітей переховували мешканці Камянця-Подільського Ганя Скібіцька та Юрко Мозольський. Нотаріус Камянець-Подільської нотаріальної контори Кіммель підробляв євреям фальшиві документи про те, що вони українці.

Вчителька Настя Борискіна в Полонному врятувала доньку знайомих євреїв студентку Марію Шафранську. Микола та Марія Рибчаки, їх діти Степан та Настя майже два роки ховали у своїй оселі в Полінці єврея Якова Багулу. Селяни с. Котелянка Полонського району Родіон та Євдокія Янюки, їх сини Григорій та Микола зберегли життя дівчатам Євгенії і Марії Трибун, які втекли з гетто. Свою жінку-єврейку Євгену і доньку Галину 22 місяці переховував у Понінці поляк Антон Богінський.

Софія Маєрзон з с. Воробіївка і Ганна Кабіна з с. Новолобунь втікачі із гетто врятувалися, назвавшись українками. Кац Мойсей Меєрович, його дружина Зарецька Бетя Піневна і двоє дітей утекли з Красилівського гетто і переховувалися у Мацюк Наталії Ільківни в с. Щиборівка Красилівського району. Таких прикладів безліч [5].

Здійснювати свій страхітливий план знищення мирного еврейського населення гітлерівці розпочали в м. Міньківці з серпня 1941 року, и с. В. Жванчик і Соколець) р. за три було знищено 3092 жителя. Подробиці того, як це відбувалося в м. Міньківці виклала свідок Терк Етя:

-"31 августа 1941 года рано утром все местечко Миньковцы было оцеплено усиленным отрядом полицейських м. Миньковцы, Дунаевцы и Каменец-Подольского, а также немецкими частями гестапо. Население из домов было собрано на площадь, а оттуда по усиленным конвоем гнали около 1800 чел. в направлении па вое точную окраину м. Миньковцы, по дороге идущей в с. Глубочек За селом на расстоянии около 400500 метров все были в долине и оттуда группами по 100 человек сопровождали к месту расстрела на гору, где были для этого приготовлены ямм. Когда людей подвели к яме, их раздели, т. е. снимали с обувь и головные уборы, а также отдельную нательную одежду, подводили их к яме, клали лицом вниз и расстреливали."

Свідок Палка Андрій Іванович розповідав:

"31 августа 1941 года меня совместно с другими направили па восточную окраину м. Миньковцы, куда и для чего пас ведут мы не знали. Когда пас привели к месту расстрела, я увидел, что там уже были готовы две ямы размером 8 метров длины, 4 метра ширины и 3 метра глубины, а третья яма была не готова [5].

Когда начался расстрел я с другими лицами находился в 10-40 метрах от места расстрела. Людей подводили к яме, спинами, с них головные уборы, обувь, верхнюю одежду и приказы им ложиться лицом вниз. По лежащим гитлеровцы стреляли из пистолетов, потом трупы растрелянных таким же образом клали второй слой людей и умерщляли их, затем третий, до тех пор пока яма не наполнилась. Когда были заполнены обе ямы, ил разделили па группы и часть заставили зарывать трупы, а людей копать третью яму" [4].

Відповідальними за масове знищення радянських громадян, їх в Міньковецькому районі були безпосередні представники гітлерівської Германії окружний комендант Кульман і помічники Гегельман і Кельн, начальник Міньковецької жандармерії Шрам та його помічники Альфатер.

При розстрілах були допущені знущання, добивали прикладами, були випадки коли засипали землею живих людей. Так наприклад, за свідченням очевидців м. Старої Синяви їм відомим громадянин Рутберг Іцко, який був засипаний живцем.

При окупації м. Деражня та району німецько-фашистська влада, а з липня 1941 р. по вказівці начальника жандармерії Паульески було взято на облік все єврейське населення і в першу чергу майстрів-спеціалістів: шевців, годинникових майстрів, перукарів, хлібопекарів, палітурників та інших. Окупаційна влада по м. Деражня спочатку взяла на облік 1848 чоловік, з них по віку під 1 місяця до 14 років 579 чоловік, працездатного населення 715 чоловік, непрацездатних 554 чоловіки [33]. Після цього все єврейське населення було зібране в одне місце, у так-зване гетто. Ці місця, будинки кругом були обнесені колючим дротом декілька разів, висотою 33,5 метри. Навкруги була виставлена озброєна охорона німецької поліції. При виході за огорожу людей били та розстрілювали.

Свідок Шпільберг Михайло з м. Деражня розповідав: "Циприс Іссак из гетто пробрались через проволоку для того, чтобы проверить действительно ли приготовлена яма для расстрела мирного населения. В это время их задержали полицейские, отвели в определенное место и расстреляли возле кирпичного завода" [4].

Німецько-фашистською окупаційною владою був оголошенний наказ про те, щоб усе єврейське населення носило розпізнавальні знаки па грудях та спині у вигляді шестикутньої зірки на білому фоні з жовтим відтінком, розміром 10x10 см. Над тими, хто відмовлявся носити ці знаки знущалися, а при повторній відмові розстрілювали. Одночасно фашисти грабували це населення, тобто щоденно відбирали їхнє особисте майно, речі, цінності, золото, єрібло та інше.

Населення, яке знаходилось в гетто ніякими продуктами харчування не постачалось, а те, що було у людей, відбиралось німецькою жандармерією. Населення було приречене па голодну ємерть. Медичної допомоги ніякої не було. По даних комісій по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх посібників і за свідченнями очевидців у населения, що знаходилося гетто, пограбовано особистого та домашнього майна на суму 108981 крб [33].

Обіцяючи за покору та здачу всіх своїх коштів зберегти їм життя, майна і коштовностей німецько-фашистською владою взято хабаря та викупу радянськими грішми на суму 200000 крб. цінними речами і предметами і 115 кг золотом, сріблом, американськими доларами на суму 59500 [29, с. 33-34].

По розпорядженню начальника жандармерії Дайчмап і Шпіль у другій половині вересня 1942 року гетто було оточене. На перший день розстріляно більше 1500 чоловік, в тому числі престарілих та немовлят.

Жителі м. Деражні розповідають, що людей розстрілювали голими. Після розстрілу багато днів з-під землі поступала кров, було чути стогін та земля рухалась. У лютому 1943 року на міси і могил від просоченої людською кровю землі сніг був багряний, хоча розстріл проходив ще восени. За всі злодіяння, вбивства, грабіж, поруги над радянськими людьми, серед яких було єврейське населення, несуть відповідальність начальник районної жандармерії Дойчман, Шольц, Литке, Пауль-Рески, Чех [2].

Згадує Будусь Степан Антонович, житель м. Городка, яким прапював при німецькій окупації їздовим: "В грудні 1942 року мені був даний наказ комендантом Вілінгом, щоб я годував коней, а потім сів на бричку і наказав везти по направленню до греблі сахарного заводу. В той день там було страшне видовище. Залишивши мене, Вілінг сам пішов ближче до маси народу, а мені наказав не відходити від коней. Я стояв і спостерігав моторошну картину. 76 роздягнутих людей, в тому числі, були маленькі діти, підлітки, жінки, їм подавалася команда живими заходити у могилу і в них стріляв перекладач жандармерії. Чути було плач та крики жінок і малих дітей, а також чув голоси чоловіків з проханням добити їх, бо тяжко битися в передсмертних муках. Серед розстріляних, тобто, коли вони були ще живими, я впізнав Седлера Іцка, Нута з жінкою, Дуарейзя з жінкою і трьома дітьми"...

Зг

Похожие работы

<< < 3 4 5 6 7 8 9 > >>