Єврейське населення Поділля у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Література Алтухова О. Трагічна річниця: Масове знищення євреїв в 1942р. в обл. // Шалом Алейхем. - 2002. - № 11.

Єврейське населення Поділля у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Дипломная работа

История

Другие дипломы по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией
описує так: „В окупованих німцями районах відсутні продовольчі картки, позаяк за ними немає чого давати. Населення знаходить продовольство, як знає і як вміє".

Найефективнішою формою пограбування матеріальних статків населення було обкладання його різними видами податків.

Податки, запроваджені гітлерівським урядом в окупованих областях, були двох видів: натуральні та грошові. Що стосується перших, тобто натуральних поставок, які в німецьких документах отримали назву контингенту або данини, то сталих норм не існувало, але згідно з розпорядженням Е. Коха відхилення в контингентах допускалися лише в сторону збільшення.

Гітлерівські загарбники залишили відповідно до наказу рейхскомісара Е.Коха всі закони, постанови та розпорядження радянської влади, що стосувалися збирання податків. Населення та підприємства з 22 червня продовжували сплачувати „новій владі" податки радянського часу. Виплата селянами грошових податків проходила по детально розробленій схемі. Ключову роль у ній відігравали сільські управи, які через торгових агентів збирали податки. Зібрані суми передавалися до районних кас, а звідти до урядових, що працювали при гебітскомісаріатах.

На території генеральної округи населення сіл платило окупаційній владі до десятка різноманітних грошових податків: податок з господарства 400 крб., на рік, подушний податок 100 крб., податок з корови 150 крб., податок "за звільнення" 50 крб. одноразовий податок. Подушним податком обкладалися мешканці сіл у віці від 18 до 60 років. Від цього виду податку звільнялися фольксдойче, інваліди, що мали відповідні посвідчення медичної комісії та біженці [27, с. 4].

Нацистська політика колонізації окупованої території України не передбачала гідної оплати праці робітників, селян та службовці. Першу спробу впорядкування заробітної плати було зроблено в кінці вересня 1941 р. постановою Е.Коха „Про врегулювання умов праці та заробітної плати". Відповідно до неї встановлювалося шість категорій робітничих посад. Зарплата робітникам нараховувалась погодинно. До першої (найвищої) категорії належали учні, які за одну годину роботи отримували платню у розмірі 0,75 коп. Кваліфіковані робітники 1,70 крб. Найвище у робітничій ієрархії оцінювалася робота майстра. Вони за годину роботи отримували 2,50 крб.

У кращому матеріальному стані перебувала категорія службовців, інженерно-технічних працівників та керівників підприємств. Заробітна плата їм нараховувалася по пяти категоріям. Службовцям першої категорії гітлерівці платили від 130 до 220 крб., по другій 220-350 крб., по третій 290-450 крб., по четвертій 400-600 крб., по пятій (директори фабрик) до 800 крб. [ 27,с. 4].

Розмір заробітної плати робітників також залежав від їх національності та статі. По найвищих тарифах оплачувалася робота місцевих фольксдойче. Вони отримували 50% надбавки до зарплати. Євреї та жінки отримували на 20% менше від чоловіків, які працювали на аналогічних посадах [, 4].

Ухилення євреїв від носіння спеціальних знаків каралося. Так, згідно з розпорядженням Рівненського гебітскомісара д-ра Беєра від 19 вересня 1941 р. відсутність знаку каралася штрафом у розмірі 1 тис. карбованців [7, С. 298], у Мізочі (згідно з наказом місцевої комендатури) порушників карали смертю [7, С. 298].

Серед обмежень, які регламентували життя євреїв, комендантські години. В багатьох містах і містечках євреям заборонили виходити поза межі єврейських кварталів, в окремих, як, наприклад, у Дубровиці, ходити тротуарами. 5 жовтня 1941 р. у рейхскомісаріаті "Україна" євреям заборонено користуватися поштою, 15 жовтня того ж року змінювати місце проживання.

У перші місяці німецько-фашистської окупації, коли в краю ще працювали заклади торгівлі, власниками яких були євреї, їх зобовязано працювати в суботу (в такий спосіб нацисти намагалися дискредитувати святий для них день), натомість євреям, які традиційно працювали в усі інші дні тижня, заборонено торгувати в неділю.

З листопада 1941 р. євреїв позбавляли власності. Зокрема, закривалися та конфісковувалися їхні ремісничі майстерні й магазини. В першій половині 1942 р. в євреїв конфісковано сільськогосподарський інвентар, вози, домашню худобу та птицю; їм наказано здавати кольорові метали (зокрема вироби з бронзи, міді, цинку). На євреїв накладалися контрибуції, їх працю масово використовували на примусових роботах [8, С. 273].

У більшості міст і містечок регламентовано час, коли євреям дозволялося торгувати на ринках (напр., з 10 до 12 години), в окремих місцевостях торгівлю для євреїв заборонено взагалі. В деяких містечках на території генерального округу "Волинь-Поділля" їм заборонено купувати будь-що на торгах.

Від початку німецько-фашистської окупації євреїв усували з посад, які вони займали. В умовах фашистського "нового порядку" право обіймати керівні посади зарезервовано винятково за особами "арійського походження". Лише у виняткових випадках до зими 1941 р. євреям дозволялося очолювати артілі.

Регламентація життя євреїв, перетворення їх у паріїв тривало і в подальший час. 13 березня 1942 р., наприклад, гебітскомісар Рівного д-р Беєр видав розпорядження, яким заборонено та відмінено вже укладені шлюби між євреями, тими, хто народився від змішаних шлюбів та членами єврейських релігійних громад з одного боку, та українцями, росіянами, поляками, чехами та представниками інших національностей з другого.

В умовах фашистського "нового порядку" представницькими органами єврейської громадськості стали юденрати, які утворювалися окупаційною владою. Їхня реальна функція зводилася до виконання розпоряджень загарбників. Зокрема проведення перепису єврейського населення, реєстрація працездатних, забезпечення виконання євреями примусових робіт тощо (в окремих містах, напр., при юденратах діяли комісії, які відповідали за те, щоб євреї в час переселення в гетто залишали свої будинки неушкодженими та впорядкованими). До компетенції юденратів входили також завдання, повязані з організацією життєзабезпечення гетто.

Юденрати очолювали голови та їхні заступники. Ці посади займали здебільшого відомі серед євреїв громадські діячі. Так, юденрат у Луцьку очолювали Й.Ройтман і А.Куперман, у Рівному М.Бергман і Я.Сухарчук, у Ковелі Б.Мороз і Й.Сандлер, Володимирі-Волинському С.Моргенштерн, Острозі Я.Блюм, Рокитно Й.Шульман.

Реалізовувати розпорядження окупаційної влади юденратам допомагали підрозділи "єврейської служби порядку". Їхнє утворення на території генерального округу "Волинь-Поділля" розпочалося восени 1941 р. З-поміж перших такий загін постав у Рівному. 19 вересня 1941 р. місцевий гебітскомісар видав розпорядження про створення підрозділу "єврейської служби порядку", яка складалася з 20 чоловік. Поступово такі загони організовано і в інших місцях компактного проживання євреїв (у т.ч. і в містечках, як, напр., у Берестечку).

Повноваження "єврейської служби порядку" поширювалися лише на єврейське населення конкретного населеного пункту. Її члени носили кашкети з жовтою стрічкою та нашивкою на ній "Єврейська служба порядку" або блакитну стрічку з зображенням зірки Давида на лівому рукаві [10, с. 230].

Отже, восени 1941 влітку 1942 рр. територія генерального округу "Волинь-Поділля" вкрилася щільною мережею гетто. Вони створювалися в два етапи. Серед перших восени взимку 1941 р. сформовані гетто в Луцьку (19 тис. чол.), Рівному (понад 5 тис. чол., з них 1182 дітей віком до 14 років ), Степані (за свідченням очевидців, тут локалізовано від двох до трьох тисяч євреїв). Гетто утворено також у Волидимирці, Дубно, Дубровиці, Людвиполі, Мізочі, Тучині інших містечках і, навіть, деяких селах (напр., с. Киселін Озютичівського району) [8, с. 275].

 

РОЗДІЛ III. ТРАГЕДІЯ ЄВРЕЇВ У РОКИ ОКУПАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ ПОДІЛЛЯ

 

Тема геноциду єврейського народу в роки Другої світової війни, політичні, економічні, етнічні, морально-етичні наслідки антисемітської політики нацистів щодо єврейського населення України та Поділля є актуальними і малодослідженими. Проблематика холокосту нерозривно повязана із загальними науковими дослідженнями наслідків німецько-фашистської окупації України.

В історіографії радянського періоду тема висвітлювалась недостатньо, глибоких історичних досліджень та фундаментальних наукових праць фактично не було. Тому на сучасному етапі розвитку наукової історичної думки є важливою робота по встановленню повної та обєктивної картини історичних подій та висвітленню злодіянь нацизму проти як єврейського, так і іншого населення окупованих територій.

У 2003 році розпочате видання "Книги Скорботи України. Хмельницька область" де поіменно згадуються всі жертви фашизму періоду тимчасової окупації. Незабаром у Києві буде видано реєстр архівних фондів періоду нацистської окупації України. Дослідницька робота з матеріалами даних фондів, зокрема з тими, що знаходяться на зберіганні в державних архівних установах, дозволить більш детально висвітлити причини масового знищення євреїв, реальні факти нацистських злочинів, вплив та наслідки геноциду для єврейської спільноти України.

Перед війною в Україні проживало понад 3 млн. євреїв, приблизно 2,9 млн. радянських євреїв не встигли евакуюватися й опинилися на захопленій фашистами території, їх чекали жорстокі розправи і страждання у гетто, концтаборах, знущання у тюрмах, оскільки нацисти мали на меті повністю знищити єврейський народ.

Ще задовго до початку Другої світової війни у багатьох європейських містах масові єврейські погроми здійснювались на ґрунті наклепів і чуток про те, що євреї отрутою й знахарством убивають людей, отруюють криниці. В окремих німецьких містах євреїв заганяли до синагог та молитовних будинків і спалювали живцем. Але часи не змінили ситуацію, а ще більше розп

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 > >>