Єврейське населення Поділля у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Література Алтухова О. Трагічна річниця: Масове знищення євреїв в 1942р. в обл. // Шалом Алейхем. - 2002. - № 11.

Єврейське населення Поділля у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Дипломная работа

История

Другие дипломы по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА

РОЗДІЛ II. ПОДІЛЛЯ У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ

2.1 Поділля напередодні Великої Вітчизняної війни

2.2 Становище населення Поділля за часів німецької окупації

РОЗДІЛ III. ТРАГЕДІЯ ЄВРЕЇВ У РОКИ ОКУПАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ ПОДІЛЛЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. 3 давніх-давен історія єврейського народу повязана з Поділлям. І хоча XX століття було, мабуть, найбільш немилосердним до євреїв в Україні, ні війна, ні жорстокі погроми, ні міграційні процеси не змогли розірвати багатовікових звязків українського та єврейського народів. Століття, прожиті нашими народами пліч-о-пліч, залишилися в історичних хроніках та документах, памятках архітектури, географічних назвах та народних переказах.

На початку XX ст. багато представників єврейської інтелігенції опинилися у вирі революційних подій. Роки громадянської війни принесли в край розорення, єврейські погроми і пограбування.

Найтрагічнішою сторінкою в історії євреїв Поділля стала Велика Вітчизняна війна. Камянецькою комісією з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників виявлено сім місць масового поховання євреїв, у тому числі одна могила з тілами 500 дітей.

Обєктом дослідження роботи є єврейське населення Поділля в період Великої Вітчизняної війни.

Предметом дослідження є особливості здійснення антиєврейської політики, яка проводилась окупаційною владою.

Мета і завдання роботи. Тема дослідження становить значний науковий та політичний інтерес і є недостатньо розробленою в сучасній історіографії.

Виходячи з цього, ми ставимо за мету: подати обєктивну картину становища еврейського населення на Поділлі, розкрити їх регіональну специфіку та трагічні наслідки в контексті ситуації, в якій опинилися українські землі в часи Великої Вітчизняної війни.

Меті роботи підпорядковані наступні дослідницькі завдання:

− охарактеризувати основні етапи, напрямки та підходи в дослідженні проблематики у вітчизняній та зарубіжній історіографії в тісному взаємозвязку з процесом формування багатовекторного погляду на розвиток новітньої історії України;

− показати антигуманний характер ідеології нацизму, трансформації та реалізації войовничого антисемітизму в процесі окупації загарбниками Поділля;

− розкрити акції тотального знищення єврейського населення в містах та в населених пунктах Подільського регіону;

− узагальнити, доповнити та конкретизувати картину подій Голокосту на Поділлі як складової частини нацистського окупаційного режиму в українських землях, що був важливим компонентом подій Другої світової війни в Україні.

Територіальні рамки дослідження охоплюють Подільський регіон, до якого входить територія сучасної Хмельниччини.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період німецької окупації подільських земель: червень 1941 квітень 1944 років, хоча автор інколи виходить за межі визначених часових рамок для розкриття питання про формування політики нацистської Німеччини по відношенню до євреїв і про наслідки подій Голокосту.

Методологічну основу дослідження становить діалектичний підхід до пізнання історичного процесу, висвітлення явищ та подій суспільно-політичного життя. Принцип історизму, як базисний, дозволяє розкрити процес формування антисемітської політики германського нацизму, її трансформацію та специфіку реалізації в умовах окупації південноукраїнського регіону; виявити діалектику складних взаємозвязків між окремими фактами та явищами, дослідити їх у динаміці розвитку. Принцип обєктивності допомагає розкрити питання про ставлення неєврейського населення окупованих регіонів до фактів масового знищення євреїв.

Порівняльно-історичний метод стає у пригоді при порівнянні подій Голокосту в різних регіонах України, Білорусі, Росії, що дозволяє виявити закономірності та регіональні особливості явища.

Методи аналізу та синтезу дозволяють застосувати максимальну кількість джерел та досліджень, щоб виявити всю сукупність поглядів і забезпечити комплексність дослідження Голокосту як багатогранного явища. Критичний аналіз історичних джерел дозволяє співставити документи німецького, румунського та радянського походження для відтворення максимально точної картини подій.

Сукупність застосованих методів та принципів допомагає запобігти упередженості у висвітленні історичних подій, сприяє відображенню всього спектру суперечностей, які завжди притаманні історичному процесу.

Новизна роботи полягає у систематизації матеріалу по становищу єврейського населення на Поділлі у роки Великої Вітчизняної війни та у введені до наукового обігу нових джерел з даної проблеми.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розробленна проблема може бути використанна у викладанні курсу "Краєзнавство".

Структура роботи. Бакалаврська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел.

 

РОЗДІЛ I. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА

 

Першими роботами, в яких йшлося про події Голокосту, виданими в Радянському Союзі в період війни та перші повоєнні роки, стали публіцистичні та художні твори І. Еренбурга, В. Гроссмана, Г. Смоляра [3, c. 348].

В цей період вивчення характеру та конкретних проявів нацистського окупаційного режиму не вважалися актуальними в радянській історіографії і проводилися в загальному контексті подій та наслідків Великої Вітчизняної війни, а також розвитку підпільного і партизанського руху як способу реагування на окупаційний режим. Більшість дослідників вважала, що доля євреїв нічим не відрізнялася від долі іншого населення окупованих територій. Виходячи з цього, навіть поняття Голокост та Катастрофа не мали місця не тільки в радянській історіографії, але й у довідкових та енциклопедичних виданнях.

Такий підхід спостерігається в більшості узагальнюючих робіт з історії Великої Вітчизняної війни, зокрема, в шеститомній "Истории Великой Отечественной войны Советского Союза" [3, c. 348]. Характерним зразком радянської історіографії є роботи Л. Коpнєєва, який намагався довести, що чисельність євреїв, які загинули під час війни, завищується сіоністами, більше того, що існувала змова між нацистами та сіоністами. Перші спроби нових підходів до проблеми виявилися в книзі Т. Першиної, де наводиться великий обсяг фактичного та статистичного матеріалу і відкрито сказано про жертви єврейського населення. Серед перших у радянській історіографії робіт, де йшлося про ставлення нацистської Німеччини до єврейського питання, варта уваги книга Ю.А. Шульмейстера, в якій зроблено спробу висвітлити витоки та наслідки нацистської політики стосовно євреїв. Завершує шлях радянської історіографії Голокосту робота В.С. Коваля, так і не ввівши це поняття в науковий обіг [3, c. 347].

В зарубіжній історіографії серед перших робіт, в яких досить детально висвітлювалися основні аспекти формування та реалізації політики нацистської Німеччини по відношенню до євреїв, є книга американського історика та публіциста У. Ширера, в якій автор використав німецькі архіви, що опинилися в США після закінчення війни. Вчений акцентує увагу на подіях, що відбувалися на окупованих радянських територіях, що не характерно для більшості американських дослідників, які розглядають події Голокосту, обмежуючись подіями в Західній та Центральній Європі. Найбільш відомими зарубіжними істориками, які започаткували дослідження історії Голокосту були Р. Хілберг, І. Бауер, І. Трунк [3, c. 347]. Певним підсумком доробку зарубіжних істориків 60 − 80 рр. ХХ ст. стала книга ізраїльських дослідників І. Гутмана та Х. Шацкера, де розкрито історію формування політики нацистської Німеччини стосовно єврейського населення.

Великий вплив на активізацію історичних досліджень на пострадянському просторі мали роботи ізраїльського дослідника І. Арада, в яких зроблено одну з перших спроб зіставлення подій масового знищення єврейського населення в часи Другої світової війни в межах Радянського Союзу з загальним контекстом історії Голокосту в Європі.

Теза про унікальність подій Голокосту, що є основоположною для американської та ізраїльської історіографії, стала одним з основних обєктів критики з боку прихильників ревізіоністської течії, яка виявилася в кінці ХХ на поч. ХХІ століття в зарубіжній та російській історіографії і публіцистиці. Серед найбільш відомих робіт ревізіоністського напрямку є книги Ю. Графа та Е. Цундела. Не наважуючись заперечити того, що події Голокосту дійсно мали місце, автори намагаються довести, що кількість жертв (понад 6 млн. чол.) занадто завищена [3, c. 348].

На пострадянському просторі найбільш активно проблеми Катастрофи досліджуються в Росії та Білорусі. Проблеми Голокосту розглядаються у працях російських дослідників Н. Тумаркиної, В. Лихачова, М. Альтман, І. Альтмана, білоруських Є. Розенблата, І. Єленської, Є. Йоффе [3, c. 347].

Серед робіт істориків української діаспори з проблем Голокосту на увагу заслуговує книга В.М. Косика, яка містить велику кількість фактичного та документального матеріалу з німецьких архівів, майже невідомого та малодоступного для українських дослідників.

Активне дослідження історії Голокосту в Україні розпочалося у 90-х рр. ХХ ст. На першому етапі (1991 1996 рр.) йшов процес пошуків та вивчення джерельного матеріалу і переважали регіональні дослідження. Серед перших зявилися роботи C. Борового, Ф. Горовського, Я. Хонігсмана, О. Наймана, С. Єлисаветського, Ф. Левітаса, М. Шимановського та ін., де акцентується увага на подіях, що відбувалися в окремих населених пунктах. Дослідники намагалися ввести в науковий обіг максимальну кількість документальних м

Похожие работы

1 2 3 4 5 > >>