Економічне вчення Б'юкенена

У чому, по Бюкенену, переваги одноголосності? По-перше, відразу ж усувається "нескінченна регресія". По-друге, права кожного окремого індивіда безумовно дотримуються. Якщо

Економічне вчення Бюкенена

Информация

Экономика

Другие материалы по предмету

Экономика

Сдать работу со 100% гаранией

Зміст

 

Вступ

1 Предмет Віргінської школи аналіз механізму прийняття політичних рішень

2 Концепція організації політичного ринку

3 Економіка бюрократії

Висновок

Список використаних джерел

 

Вступ

 

Центр суспільного вибору перетворився в дійсне організаційне ядро так називаної віргінської школи політичної економії.

До її найбільш відомих представників, крім, природно, неодноразово вищезгаданих Бюкенена і Талока, також відносяться такі відомі американські економісти, як Д. Мюлер, М. Олсон, Ч. Роулі, Р. Толісон. Усі вони належать до "імперіалістичного" напрямкові сучасної економічної думки, для якого характерне застосування методів економічного аналізу до нетрадиційного для економіста сферам дослідження.

Фактично одним з перших "імперіалістів" став Бюкенен, що здійснив економічний аналіз політичного життя суспільства.

Бюкенен писав: "Суспільний вибір це погляд на політику, що виникає внаслідок поширення застосування інструментів і методів економіста на колективні або неринкові рішення". У зв'язку з цим теорія суспільного вибору має сьогодні й іншу назву нова політична економія.

 

1 Предмет Віргінської школи аналіз механізму прийняття політичних рішень

 

Щораз, коли мова заходить про теорії суспільного вибору, першою справою пригадується ім'я нобелівського лауреата з економіки (1986) Джеймса Мак-Джила Бюкенена. Цей економіст був у числі перших авторів, що вибрали абсолютно новий напрямок економічного аналізу - неринкові рішення. Перша його стаття на цю тему "Чиста теорія суспільних фінансів: пропонований підхід" була опублікована ще піввіку назад, у 1949 р. (хоча народження теорії суспільного вибору зв'язують з публікацією роком раніш Д. Блеком двох статей про правління більшості). Лише наприкінці 60-х рр. за цим напрямком закріпиться власна назва - теорія суспільного вибору. З 1949 р. Бюкененом опублікована безліч робіт, тільки їхній повний перелік займає більш 20 сторінок[3,с.30].

Бюкенен народився 2 жовтня 1919 р. у США (м. Мерфісборо, штат Теннессі). Економічне утворення одержав у знаменитому навчальному закладі, що є безумовним лідером по числу нобелівських лауреатів в області економіки, - Чикагському університеті. До проблеми суспільного вибору Бюкенен звернувся вже після присвоєння йому докторського ступеня по економіці в 1948 р. Як пізніше помітив він сам, "тільки у відпустці після захисту дисертації початківець учений може дозволити собі читати усе, що потрапляється під руку, і мій власний досвід не є виключенням". Якби Бюкенену не потрапилася під руку книга шведського економіста К. Вікселя "Дослідження з теорії фінансів" (1896), то, можливо, цей розділ лекції був би присвячений не йому.

Іншим відомим економістом, що зробив вплив на Бюкенена, був його університетський викладач Ф. Найт, один із засновників знаменитої чикагської школи економіки, що завжди відстоювала достоїнства ринку і конкуренції і, що виступала проти експансії держави. Цей дух чикагської школи явно присутній у всіх роботах Бюкенена.

Долі було бажано, щоб подальше дослідження суспільного вибору зосередилося в американському місті Шарлотсвілі (штат Віргінія). У 1963 р. Бюкенен і Талок організували там першу конференцію економістів, що вибрали політичні рішення і державні інститути об'єктом свого аналізу. Статті і матеріали конференцій спочатку виходили за назвою "Записки про прийняття неринкових відносин" ("Papers on non-market decision making"). А в 1969 р. Бюкененом і Талоком був створений Центр вивчення суспільного вибору, що аж до 1982 р. знаходився у Віргінському політехнічному інституті. В даний час це Центр вивчення суспільного вибору при Університеті Дж. Месона (м. Фейрфакс, штат Віргінія)[6,с.52].

Інша конференція пройшла в Чикаго в 1967 р. На цій конференції було організоване Суспільство суспільного вибору і було прийняте рішення четвертий тім "Записок" опублікувати з новим заголовком - "Суспільний вибір" ("Public choice"), а надалі видавати журнал з такою же назвою. Так з'явився найвідоміший журнал, що у 1993 р. (до його 25-річчю) виписували близько 1000 бібліотек в усім світі. Помітимо, що своєю популярністю журнал багато в чому зобов'язаний регулярним публікаціям статей Бюкенена. Починаючи з 1990 р. Центр став видавати другий журнал - "Конституційна політична економія" ("Constitutional political economy").

Центр суспільного вибору перетворився в дійсне організаційне ядро так називаної віргінської школи політичної економії. До її найбільш відомих представників, крім, природно, неодноразово вищезгаданих Бюкенена і Талока, також відносяться такі відомі американські економісти, як Д. Мюлер, М. Олсон, Ч. Роулі, Р. Толісон. Усі вони належать до "імперіалістичного" напрямкові сучасної економічної думки, для якого характерне застосування методів економічного аналізу до нетрадиційного для економіста сферам дослідження. Фактично одним з перших "імперіалістів" став Бюкенен, що здійснив економічний аналіз політичного життя суспільства. Бюкенен писав: "Суспільний вибір - це погляд на політику, що виникає внаслідок поширення застосування інструментів і методів економіста на колективні або неринкові рішення". У зв'язку з цим теорія суспільного вибору має сьогодні й іншу назву - нова політична економія[4,с.84].

Відповідно до представлень Дж. Бюкенена, ця нова дисципліна будується на двох основних методологічних постулатах. Перший полягає в тому, що індивід дбає лише про свої власні інтереси (тобто є homo oeconomicus); другий - це трактування політичного процесу, за допомогою якого індивіди реалізують свої інтереси як різновиду обміну.

Однак постулатові індивідуалізму приділяється головне місце. "Першим і найбільш важливим припущенням, що забезпечує підстава для будь-якої щирої теорії демократії, є те, що поміщає джерела цінності винятково в самих індивідів". Політичні й інші інститути оцінюються відповідно до того, наскільки добре вони дозволяють індивідам переслідувати власні інтереси. Індивідуалізм, обраний Бюкененом як передумову аналізу, саме і дозволяє осмислити політичний процес як взаємовигідний обмін. Ідеалом є встановлення таких суспільних інститутів, що, подібно конкурентному ринкові, дозволять пренаступні індивідуальні інтереси одночасно забезпечувати і суспільні інтереси.

Помітимо, що саме ці методологічні основи економічного аналізу політичного процесу й утримувалися в роботі Вікселя. Як писав Бюкенен, "Віксель заслуговує загального визнання як основоположник сучасної теорії суспільного вибору, оскільки в його дисертації 1896 р. були присутні три найважливіших елементи, на яких базується ця теорія: методологічний індивідуалізм, концепція "людини економічного" (homo oeconomicus) і концепція політики як обміну".

Що є інтересами індивідів у суспільному виборі? Відповідь Бюкенена на це питання багато в чому збігається з традиційним: суспільні блага і приватні блага з зовнішніми ефектами, постачання яких через ринок приводять до худшого результату, чим їхнього постачання за допомогою того або іншого політичного процесу. Однак Бюкенен схильний розглядати держава в першу чергу як засіб реалізації суспільної згоди, вироблення правил, що забезпечують соціальна взаємодія з вигодою для кожного, а не як простого постачальника суспільних благ і коректора провалів ринку. У цьому виявляється той факт, що на відміну від багатьох колег по вивченню суспільного вибору він приділяє більше увагу нормативному аналізові держави[5,с.83].

Другий постулат (підхід до політики як взаємовигідному обмінові) не означає відсутності принципових відмінностей між політичним ринком і ринком приватних благ. На останньому вигоди від обміну з ростом числа учасників розподіляються усі з меншими витратами на торгівлю з приводу пропорцій розподілу цих вигод. Якщо у випадку двосторонньої монополії договірний процес по розділі цих вигод віднімає багато часу і сил, то на зовсім конкурентному ринку індивіди просто приймають ціни ринку як дані. Друга важлива властивість ринку приватних благ полягає в тім, що ринок тим ефективніше, чим вище рівень конкуренції, тобто чим більше число його учасників.

На відміну від ринків приватних благ політичний ринок, де рішення приймаються колективно, стає усе менш ефективним з ростом числа учасників. Так, політичне рішення може бути ефективним, якщо проти нього ніхто не стане заперечувати. Адже угоди на ринку приватних благ завжди є сугубо добровільне діяння, здійснюване неодмінно при "одноголосності" сторін. Це означає, що і політичне рішення, якщо воно претендує на ефективний результат, повинне прийматися одноголосно. Якщо ж число учасників угод на політичному ринку збільшується, то імовірність єдності скорочується практично до нуля, так само як і можливість установлення ефективного стану. До цього ж веде і підвищення мобільності населення, у той час як на ринках приватних благ воно підсилює конкуренцію і наближає них до ефективного стану.

Бюкенен підкреслює й інші розходження між політичним ринком і ринком приватних благ. На першому люди менше уваги приділяють "якості" вибору. Це зв'язано з тим, що при покупці продукту на приватному ринку людина одержує його напевно, а при голосуванні за кандидата, що обіцяє, допустимо, будівництво моста, міст не гарантований навіть у випадку перемоги цього кандидата на виборах. Ринок приватних благ має значно більш високу здатність до "точного настроювання", - людина може вибирати між численними різновидами одного блага, купувати різні блага в найрізноманітніших варіаціях одночасно. Політичний вибір же здійсню

Похожие работы

1 2 3 4 > >>