Державне регулювання забезпечення продовольчої безпеки в Україні

Стан економічного потенціалу і динаміка показників розвитку об'єктивно відобразять вектор управлінської стратегії, розкриють слабкі і сильні сторони регіону порівняно з

Державне регулювання забезпечення продовольчої безпеки в Україні

Информация

Юриспруденция, право, государство

Другие материалы по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией
нтересів (економічних або власних), який є ендогенними (доходи, обсяг і структура споживання) і екзогенними (стан продовольчого забезпечення) чинниками.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці пропозицій щодо вдосконалення системи державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки на національному та регіональному рівнях. Рекомендації використані Головним управлінням агропромислового розвитку Автономної Республіки Крим при формуванні стратегії регулювання агропромислового комплексу, у розробці цільових програм і механізмів забезпечення продовольчої безпеки (довідка №44 від 15.03.2006р.), Чорноморською районною державною адміністрацією АР Крим при розробці пропозицій і практичних рекомендацій щодо підвищення потенціалу суб'єктів АГІК, поліпшення стану сільськогосподарських ресурсів, вдосконалення системи збуту (довідка №021/219 від 13.03.2006р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні таких дисциплін: «Теорія та історія державного управління», «Економіка підприємств», «Управління ресурсами та витратами» (довідка №301 від 28.02.2006р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить розроблені автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення», м. Київ (2005р.), «Державне управління та місцеве

самоврядування», м. Харків (2005р.), «Наука та інновації 2005», м. Дніпропетровськ (2005р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць, з яких 6-у фахових виданнях, загальним обсягом 3,3 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи 216 сторінок та містить 12 рисунків, 12 таблиць, список використаних джерел з 145 найменувань та 2 додатки.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі «Наукові засади регулювання продовольчої безпеки» розкрито суть, концепцію, чинники та рівні продовольчої безпеки, визначено особливості розвитку та принципів формування підходів до регулювання продовольчої безпеки на національному рівні, проведено аналіз продовольчої безпеки в системі регіонального відтворення.

З моменту виникнення, поняття і концепція продовольчої безпеки були пов'язані з іншими близькими соціально-економічними концепціями і еволюціонували у міру того, як змінювалися теоретичні й практичні підходи різних країн і міжнародного співтовариства до вирішення актуальних макроекономічних проблем. Тільки в останні десятиліття продовольча безпека набула світового визнання як окрема економічна проблема та економічне явище.

Серед основних концепцій вирішення продовольчої проблеми, що набули поширення в другій половині XX ст., можна виділити такі:

  1. Концепція інтенсивного зростання сільськогосподарського виробництва, що випереджає зростання населення.
  2. Паралельно з інтенсифікацією агротехнологій з метою вирішення продовольчої проблеми в 1970-х рр. представники ліберального напряму західної політико-економічної думки висунули концепцію задоволення «основних людських потреб»).
  3. Концепція сталого розвитку.
  4. Концепція багатофункціональності сільського господарства.

Всі згадані концепції так чи інакше схиляються до однієї з двох основоположних позицій стосовно впливу людини на навколишнє середовище: технооптимістичної та екопесимістичної.

Здатність кожного рівня забезпечувати спою продовольчу безпеку зумовлюється внутрішніми і зовнішніми чинниками. При цьому внутрішня продовольча безпека кожного рівня частково визначається продовольчою безпекою нижчого рівня ієрархії. Кожен рівень продовольчої безпеки характеризується певною комбінацією і ступенем дії цих двох типів чинників.

Більшість однакових за своєю суттю чинників опиняється на різних рівнях, причому чинник, що є зовнішнім для одного рівня, стає внутрішнім для вищого рівня. Поєднання впливу різних чинників на кожному рівні об'єктивно зумовлює вибір стратегії забезпечення продовольчої безпеки.

Таким чином, розвиток технології і реалізація концепції стійкого розвитку є основними теоретичними напрямами вирішення глобальної продовольчої проблеми. На практиці ж ні традиційні методи ведення сільського господарства, ні існуючий механізм розподілу продовольства, ні альтернативне землеробство не дають змоги повною мірою забезпечити зростаючі світові потреби в продовольстві. Міжнародна торгівля продовольством, як і продовольча гуманітарна допомога, не здатні при існуючому світовому економічному порядку забезпечити продовольчу безпеку у світі, але все ж таки вони сприяють її підвищенню в окремих країнах.

Виділяють вплив двох основоположних підходів (технооптимістичного й екопесимістичного) до вирішення глобальної продовольчої проблеми, яка зумовлена суперечністю між економічними потребами, що постійно зростають, і обмеженістю світових продовольчих ресурсів.

Поняття продовольчої безпеки на рівні окремої держави, на відміну від загальносвітового рівня, тісно пов'язане з поняттям продовольчої незалежності (самозабезпечення), стану захищеності задоволення потреб у продовольстві за рахунок необхідного рівня власного виробництва. Важливість поняття продовольчої незалежності підтверджується хоча б тим фактором, що як основний загальноприйнятий критерій продовольчої безпеки світовою спільнотою визнається коефіцієнт самозабезпечення (тобто питома вага сумарного вітчизняного виробництва продовольства в кінцевому споживанні), який не повинен бути нижчим за 80%.

Відмінність у підходах до забезпечення національної продовольчої безпеки зумовлюється відмінністю економічних (і політичних) інтересів країн з найрозвиненішим агропромисловим виробництвом, які володіють природними порівнянними перевагами при виробництві сільськогосподарської продукції, та країн з менш сприятливими для агропромислового виробництва природно-кліматичними умовами, обмеженими ресурсами сільськогосподарського виробництва або ринками, що формуються (зокрема, країн з перехідною економікою).

Недооцінка важливості забезпечення регіональної продовольчої безпеки в Україні має ряд очевидних причин. Основна з них полягає в тому, що навіть на національному рівні забезпечення продовольчої безпеки не є пріоритетним напрямом розвитку АПК і державної політики у сфері його регулювання. Таким чином, відсутність постановки питання на рівні регіонів є логічним продовженням відсутності належної уваги до проблеми на загальнодержавному рівні. Подальше існування, самозбереження і розвиток України як суверенної держави неможливі без розробки і здійснення багатопланової й цілеспрямованої системи захисту її економічних інтересів. Основи такої політики на сучасному етапі визначені тільки Концепцією національної безпеки України, прийнятою Постановою Верховної Ради України від 16.01.1997р. №3/97-ВР.

У другому розділі «Стан державного регулювання продовольчої безпеки» проаналізовано регулювання розвитку агропромислового виробництва, критерії і показники оцінки регіональної продовольчої безпеки, досліджено особливості регіональної аграрної політики.

Глибоку кризову ситуацію в аграрному секторі зумовили такі причини макроекономічного рівня: недосконалість фінансово-кредитної системи; несвоєчасні розрахунки держави із сільськогосподарськими товаровиробниками за продукцію, що знецінювало одержані ними кошти під дією інфляції; недоліки у податковій політиці; недостатнє застосування можливих засобів впливу на прояви монополістичного диктату з боку переробних підприємств; ціновий диспаритет.

Без радикального підвищення ефективності діяльності

сільськогосподарських підприємств усіх форм власності й організації виробництва, їх цілеспрямованої соціально-економічної та екологічно спрямованої реструктуризації на основі удосконалення ринкових відносин неможливо домогтися переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку і динамічного зростання. Цілком очевидно, що державна аграрна політика має бути підпорядкована не частковій чи тимчасовій підтримці розвитку окремих ланок аграрної сфери, а спрямована на здійснення системних перетворень у ній.

Стратегічною метою та поточними цілями сталого функціонування національного і регіональних АПК є стабільне та постійне забезпечення вітчизняного продовольчого ринку необхідними обсягами продуктів харчування згідно з попитом. Це, по суп, є вирішення проблеми продовольчої безпеки держави. Остання, зрештою, означає спроможність держави забезпечити раціональне харчування всіх верств громадян суспільства за нормальних умов і мінімально допустиме за екстраординарних. Відтак продовольча безпека гарантує захищеність населення від недоїдання, а тим більше від голоду. Це визначається наявністю в державі необхідних у часовому та територіальному параметрах продовольчих фон

Похожие работы

< 1 2 3 4 5 > >>