Гуманізація соціальної функції української держави

За конституційним статусом Кабінет Міністрів України є найвищим органом у системі органів виконавчої влади (ст. 113). Серед основних функцій та

Гуманізація соціальної функції української держави

Информация

Юриспруденция, право, государство

Другие материалы по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией
різних сферах життя, спрямований на підвищення добробуту громадян, захисту соціально-економічних прав людини (п. 9 ст. 116). Для виконання зазначеного положення уряд використовує, у межах своєї компетенції різні організаційно-правові форми діяльності. Насамперед, видає постанови та розпорядження, спрямовані на соціальний захист громадян, які мають нормативно-правовий характер і є обовязковими для виконання (ч. І ст. 117).

Особлива роль належить такому органу як Міністерство праці і соціальної політики України, що в межах своїх повноважень сприяє втіленню в життя соціальних програм, захисту конституційних і соціально-економічних прав людини.

Поряд з виконанням функцій у сфері соціального захисту населення сьогодні це міністерство займається проблемами: зайнятості населення та регулювання ринку праці; регулювання рівня життя населення; соціальних гарантій і демографії; оплати, нормування, стимулювання, охорони та умов праці; пенсійного забезпечення; регулювання соціально-трудових відносин [4, с. 18-19].

З положень чинної Конституції України, на нашу думку, випливає, що правовими засобами (формами) конституційно-правової обґрунтованості соціального захисту населення є:

належне державне пенсійне страхування; належне державне соціальне страхування робітників підприємств, закладів і організацій незалежно від форм власності; соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань із Державного бюджету України; забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих обєднань, добродійних організацій і приватних пожертвувань громадян; утримання непрацездатних громадян в державних, комунальних та інших закладах соціального призначення; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сімям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів; недержавне пенсійне забезпечення громадян за договорами робітників із роботодавцями, недержавними пенсійними фондами і приватними пенсійними системами.

Організаційно-правові форми здійснення чи реалізації соціальної функції держави відбувається на демократичних засадах. Сучасна державна система соціального забезпечення України функціонує в трьох організаційних формах - державне соціальне страхування, забезпечення із місцевого бюджету та державна соціальна допомога [4, с. 6-7].

У гуманістичному контексті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення по старості, у випадку хвороби, повної, або ж часткової втрати працездатності, інвалідності з дитинства, втрати годувальника, безробіття тощо. Соціальне страхування здійснюється в Україні у формі загальнообовязкового державного соціального страхування як однієї з гарантій конституційного права громадян на соціальний захист (с. 46 Конституції України) та регулюється Основами законодавства Про загальнообовязкове державне соціальне страхування (1998 р.) [9], Законами України Про збір на обовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (1999 р.), Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (2000 р.) [6], Про розмір внесків на деякі види загальнообовязкового державного соціального страхування (2001 р.) [3] та ін., а також іншими нормативно-правовими актами.

Чому держава вимушена підтримувати програму соціального страхування? Тому що ринкова економіка хоч і є привабливою та більш ефективною чим планове господарювання, проте вона є безжалісною до конкурентно неспроможних громадян. Не зважаючись на те, що ринки можуть запропонувати страховку від непередбачених обставин, вони, як правило, не в змозі організувати захист за прийнятною ціною від таких рисків як, наприклад, старість, погане здоровя, чи втрата роботи [3, с. 18].

Відповідно до Основ законодавства про всезагальне обовязкове державне соціальне страхування, прийняте у січні 1998 р., в Україні заплановано створити пять програм соціального страхування: 1) пенсійне; 2) на випадок безробіття; 3) у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням чи похованням; 4) від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання; 5) медичне страхування. Сьогодні уже діють перші чотири програми соціального страхування. Медична програма поки що не діє. Адмініструванням чотирьох програм займаються формально напівавтономні фонди. Ці установи перебувають під загальним наглядом Міністерства праці і соціальної політики, але у всіх інших питаннях у них діє режим самоуправління і вони очолюються, окрім Пенсійного фонду, тристороннім правлінням професійних спілок, роботодавців та уряду [1, с. 18].

У 2004 р. сукупні видатки на перші чотири програми соціального страхування становили 47 млрд грн чи 13,5 ВВП, з яких 39,2 млрд грн чи 8 % загальної суми - це пенсійні витрати. Пенсії і соціально-страхові допомоги отримали 13,5 млн пенсіонерів, 2,9 млн безробітних і членів їх сімей, 6 млн осіб, що тимчасово втратили працездатність з причини хвороби чи народження дитини, а також більше 300 тисяч тих, що постраждали від нещасних випадків на виробництві [5, с. 57]. У 2005 р. зайняте населення сплачувало соціальні податки до чотирьох фондів соціального страхування.

Особливе місце в реалізації гуманістичного спрямування соціальної функції правової держави посідає фінансове, правове та організаційне забезпечення життєвого рівня громадян України. Визначення життєвого рівня громадян значною мірою залежить від розміру мінімального прожиткового мінімуму, мінімального споживчого бюджету, чи межі бідності. Ці суміжні поняття являються певним стандартом рівня добробуту суспільства і кожного його члена зокрема.

Соціальний стандарт життя - це суспільний стандарт організаційно-методичного характеру, який встановлює норму, звязок, вимоги до соціального захисту людей на основі досягнутого рівня життя в країні, Європі і слугує стимулом прогресивного розвитку економіки [4, с. 71].

При розробці соціальних стандартів життя враховуються два аспекти:

стандартизація соціальних прав;

соціальні стандарти рівня життя [3, с. 67].

Перша група соціальних стандартів була представлена в Європейській соціальній Хартії, яка присвячена формуванню і захисту соціальних прав людини. До цього часу більше ста країн світу приєдналися до цієї Хартії.

Друга група соціальних стандартів життя повязана із стандартизацією рівня життя в країні. Ці стандарти насамперед мають характеризувати мінімальні соціальні норми, які гарантують гідний рівень життя людині.

До соціального стандарту життя більшість науковців належать:

)тривалість життя (від 25 мін.) до 85 (макс.);

)рівень освіченості населення (100 %);

)середня кількість років навчання (18 років);

)реальний розмір ВВП на душу населення (купівельна спроможність), від 200 доларів (мін.) США до 40000 (макс.);

)сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою у віці 20-45 років);

)коефіцієнт старіння населення (частка населення старше 65 років від загальної чисельності населення (7 %);

)співвідношення 10 % найбіднішого і до 10 % найбагатшого (10:1);

)частка населення, яка проживає за межею бідності (10 %);

)співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати (1:3), мінімальний, погодинний рівень заробітної плати (3долари США);

)рівень безробіття (з урахуванням прихованого) 8-10 %;

)кількість правопорушень на 100 тисяч населення (5 тис.);

)рівень депопуляції (кількість народжених до кількості вмерлих) - 50:50 [34, с. 67].

Перші чотири показники використовуються у світовій практиці в ООН для розрахунку іміджу людського розвитку країни. Індекс людського розвитку в цілому інтегрує три складові: 1) рівень життя; 2) рівень освіти; 3) довголіття. Тому сам по собі він може вважатися соціальним стандартом життя. Інші - від 5 до 10 застосовуються для аналізу і прогнозування політичної ситуації в країні. Соціальний стандарт життя окремої країни залежить від світових моделей соціального захисту [1, с. 97].

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів викладено в Законі Про державні мінімальні соціальні стандарти від 15 лютого 1999 р. № 3049 [183], та Про державні соціальні стандарти від 11 травня 1999 р. № 3259 [4].

Одна із гострих проблем, поставлених перед українською державою у 2005-2006 рр., є визначення і забезпечення хоча б мінімальних соціальних стандартів для всіх прошарків населення, без яких певна частина населення не може існувати. У такому аспекті потрібно розмежувати поняття прожитковий мінімум, мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, фізіологічний рівень, межа фізіологічного виживання. На фаховому рівні користуються також поняттями мінімальний споживчий кошик, мінімальний споживчий рівень, рівень мінімального забезпечення, тощо. Звичайно, кожне поняття має своє змістовне навантаження, але загалом велике значення має не тільки наукове визначення, але й ціннісні характеристики. З ціннісної точки зору, бажано вживати споживчий соціальний стандарт життя, а не принизливе для гідності людини поняття мінімальний споживчий бюджет чи фізіологічний рівень виживання.

Межею малозабезпеченості Закон України Про межу малозабезпеченості від 4 жовтня 1994 р. визначає величину середньодушового сукупного доходу, які забезпечує непрацездатних громадян споживаних товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством України Закон України Про прожитковий мінімум (2005 р.) і переглядається кожні пять років. У лютому 2006 р. уряд переглянув споживчий кошик відповідно до існуючих соціальних стандартів і згідно з економічними можливостями держави.

Значне упорядкування питань соціального захисту населення покладається на підготовку і прийняття Соціального Кодексу України, який визначає основи соціального захисту в Україні. Проект Соц

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 6 > >>