Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку

  Про банки і банківську діяльність: Закон України № 872-ХІІ від 20.03.1991 р. // Закон України. К., 1996. С.

Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку

Курсовой проект

Экономика

Другие курсовые по предмету

Экономика

Сдать работу со 100% гаранией
нтаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжної дисципліни та зменшення грошових надходжень до бюджету. Поширення квазігрошових розрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, а необхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземну валюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійно зростав курс валюти США.

Незважаючи на зменшення дефіциту бюджету, його фінансування здійснювалося за рахунок випуску цінних паперів, які в основному викуповувалися на вторинному ринку Національним банком, тобто по суті відбувалося непряме кредитування уряду. Зберігалися бюджетні дотації та субсидії для так званих "соціально значимих" і "стратегічних" галузей економіки. Бюджетний дефіцит спричиняв постійне зростання державного боргу. Причому як внутрішнього, так і зовнішнього.

Як Національний банк, так і уряд мають свої важелі та способи впливу на фінансовий ринок. Проте неузгодженість щодо застосування цих важелів може спричинити збурення на грошовому ринку. Серед найяскравіших прикладів фінансування дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії, яку в перші роки після здобуття Україною незалежності здійснював Національний банк. Наслідками цього стали гіперінфляція, значне зменшення реальних доходів населення, суттєве зростання державного боргу, доларизація економіки та поява грошових замінників.

Відносної стабільності як в економіці держави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку протягом 19961999 pp. було досягнуто завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважно без адміністративного втручання в ці процеси. Організовано було проведено безконфіскаційну грошову реформу, яка засвідчила довіру суб'єктів ринку до грошово-кредитної політики держави [3, 335].

Спостерігається тенденція до зростання реального ВВП, заробітної плати, грошової маси, зниження темпу інфляції. (див. додаток А).

Донадходження до бюджету грошових коштів (значною мірою через заміну їх взаємозаліками) істотно зменшувала наявні грошові ресурси та призводила до зростання бюджетних заборгованостей, найнебезпечнішою з яких була заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат. Із часом дефіцит бюджету зменшився. Скоротилися і доходи, що спричинилося до зменшення державного споживання. А застосування жорсткішої монетарної політики дало змогу знизити рівень інфляції.

 

2.3 Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика(2000-2006)

 

Останній, третій, період ознаменувався відновленням економічного зростання та зниженням темпів інфляції.

Серед важливих факторів прогресу заборона так званих бюджетних взаємозаліків та скасування більшості податкових пільг.

Упродовж зазначеного періоду бюджет складався із незначним дефіцитом, фінансування якого забезпечувалося в основному за рахунок надходжень від приватизації. Державний борг протягом цих років постійно знижувався. Уряд скоротив свої витрати, а бюджет уперше почав виконуватися майже на 100 відсотків.

Поліпшення зовнішньої цінової кон'юнктури сприяло стійкому зростанню ВВП. Активізувалися інвестиційні процеси. Гривня ревальвувала відносно долара США. Збільшилися обсяги валютних резервів НБУ. Відсоткові ставки певною мірою знизилися, маржа між ними за банківськими позиками та вкладами поступово зменшувалася і на кінець 2003 року становила 6,1 відсоткового пункту. Зростала пропозиція грошей, поліпшилася їх структура, що привело до підвищення рівня монетизації економіки. Зростання реальних доходів населення посилило його схильність до заощаджень, зміцнилася довіра до банківської системи. Банки, в свою чергу, скоротивши частку позичок урядові, почали більшою мірою кредитувати реальний сектор. Причому останнім часом дуже швидкими темпами нарощувалися обсяги саме довгострокового кредитування, а ставки за кредитами завдяки зниженню інфляції хоч і незначно, а все ж зменшувалися. Суттєво збільшувалися обсяги кредитування населення, особливо у сфері житлового будівництва. Поліпшення фінансового посередництва сприяло розгортанню виробництва, а відтак наповненню ресурсної частини бюджету [16, 9].

У вітчизняній фіскальній та монетарній політиці є невирішені проблеми. Багато з них пов'язані з недостатньою узгодженістю цієї політики, зокрема з прогалинами в координації дій уряду та Національного банку, спрямованих на регулювання ліквідності на фінансовому ринку.

Серед сфер, які становлять для Національного банку та уряду обопільний інтерес, ринок державних цінних паперів. На нього Кабінет Міністрів та НБУ виходять разом, впливаючи на попит і пропозицію грошей, а відтак на рух коштів на рахунках уряду в центробанку, що інколи спричиняє різкі зміни і в монетарній базі.

І Національний банк, і Міністерство фінансів, розробляючи свої річні плани монетарної та фіскальної політики, користуються прогнозними макроекономічними показниками загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрів економічного і соціального розвитку України, які розробляються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і містять прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного і торговельного балансів.

Купівля Національним банком облігацій внутрішніх державних позик на відкритому ринку є опосередкованою грошовою емісією. Вона впливає на коррахунки банків у НБУ і теж змінює грошову базу. Завдяки операціям на відкритому ринку Національний банк може збільшувати обсяг пропозиції грошей в економіці (або, навпаки, вилучати надлишкову грошову масу), впливати на рівень відсоткових ставок, на зростання платоспроможного попиту, на рівень інфляції. Регулювання обсягу грошової маси за допомогою операцій із цінними паперами на відкритому ринку є одним із найпотужніших інструментів грошово-кредитної політики.

Міністерство фінансів України, виконуючи операції з обслуговування державного боргу (пов'язані з розміщенням та погашенням державних цінних паперів, виплатою доходу за ними), впливає на зміну обсягу коштів уряду на рахунках у НБУ, а отже, і на монетарну базу. Змінюючи залишки своїх коштів на зазначених рахунках, уряд теж опосередковано впливає на грошову базу, а відтак на рівень інфляції, курс гривні, вартість грошей.

Як відомо, валютні кошти уряду на рахунках у центробанку враховуються і при обчисленні міжнародних резервів. Тому операції, які проводить уряд за зовнішнім боргом, впливають на величину міжнародних резервів Національного банку, а оскільки вони є джерелом формування монетарної бази, то й на неї також.

Отже, незважаючи на короткий період існування національного грошово-кредитного ринку, в Україні вдалося створити повноцінні фінансово-економічні механізми, які забезпечують функціонування грошово-кредитного ринку.

У перші роки (19921995 pp.) в зв'язку з постійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різке зростання цін, скорочення виробництва, зростання безробіття та інші негативні наслідки, властиві економіці України в цей період.

Відносної стабільності як в економіці держави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку протягом 19961999 pp. було досягнуто завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважно без адміністративного втручання в ці процеси.

Протягом 20002006 pp. основне навантаження в управлінні грошово-кредитним ринком припадало на обов'язкові резерви, які встановлювалися на високому рівні, та на депозитні сертифікати Національного банку, за допомогою яких із обігу на певний період вилучалася надлишкова грошова маса, і, таким чином, не створювався такий її обсяг, який загрожував би руйнуванням грошово-кредитного ринку.

 

3. Проблеми та перспективи здійснення вітчизняної грошово-кредитної політики

 

3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України

 

Проведення сучасної грошово-кредитної політики потребує складних й відповідальних завдань, з якими потрібно вчасно і кваліфіковано справлятися. Йдеться, зокрема, про створення достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіння всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створення центрів, спроможних координувати в масштабах суспільства цю роботу, надійної системи комунікації Національного банку з громадськістю, підвищення рівня монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістового рівня фахових і науково-популярних публікацій, формування навичок зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

Сьогодні поновилися з новою силою дискусії щодо зміни правової форми незалежності НБУ та факторів посилення його реальної неформальної незалежності, як у зв'язку з назрілою необхідністю удосконалення діючого монетарного режиму в країні, так і внаслідок суперечливих політичних подій.

У 2005 році аналітично-дорадчий центр "Блакитна стрічка" провів у рамках "Програми розвитку" Організації Об'єднаних Націй дослідження щодо незалежності Національного банку України. Спеціалісти центру розрахували індекс законодавчої незалежності НБУ, оцінюючи її за чотирма кластерами "голова центрального банку", "цілі центрального банку", "формулювання політики" та "позики уряду" [6, 12].

Найнижчі оцінки отримав субіндекс, що вимірює основні цілі політики центрального банку, та кластер "формулювання політики". Перша низька оцінка пояснюється наявністю законодавчо встановлених цілей, які, на думку дослідників, потенцій

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 > >>