Голодомор та його причини

Страшне спустошення сільської економіки стурбувало Сталіна, і він З березня 1930 р. надрукував у газеті «Правда» статтю під заголовком «Запаморочення

Голодомор та його причини

Информация

История

Другие материалы по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Голодомор та його причини»

 

Причини голодомору

 

Якщо вчені майже одностайно визначилися з причинами й наслідками катастрофи страшного Голодомору 1932-1933 рр., то політики різних рівнів і в Верховній Раді, і поза її стінами, ніяк не можуть дійти згоди з цього питання. І справа тут не в нестачі архівних матеріалів чи результатів наукових пошуків і досліджень.

Ні, сьогодні, коли повністю розсекречена ця тема, це все є і в достатній кількості. Просто дехто з політиків ігнорують ці факти і матеріали, або ж трактують їх, виходячи зі своїх політичних чи особистих поглядів, чи конюнктурних міркувань. А дехто взагалі намагається на цій страшній національній трагедії нажити собі політичний капітал чи просто привернути увагу до своєї особи у передвиборний період.

Одні політики стверджують, що в 1932-1933 рр. ніякої національної катастрофи не було, а той голод, який був тоді, викликаний жорстокою посухою, яка періодично траплялася на Україні і раніше, і що під час цього голоду померло не більше 3-3,5 мл. чол. Інші ж стверджують, що в 1932-1933 рр. Україна пережила страшну загальнонаціональну катастрофу найстрашніший в історії Голодомор, який згубив від 10 до 15 млн. чоловік. І що цей голодомор був не природний, а штучний, тобто свідомо створений тодішнім політичним керівництвом.

А деякі політики стверджують, що цей Голодомор тоталітарним режимом СРСР був наперед спланованим для винищення українських селян, тому проти них і всього українського народу сталінський режим проводив політику геноциду.

голодомор розкуркулення колективізація хлібозаготівля

Де ж правда

 

Аналізуючи архівні матеріали, вчені прийшли до висновку, що основними причинами, які привели до Голодомору, являються не погодні умови, а науково не обґрунтована, соціально-економічна політика «соціалістичного перетворення в сільському господарстві», яка здійснювалася жорстокими командно-репресивними методами шляхом проведення суцільної колективізації, масового «розкуркулювання» та непосильної насильницької хлібозаготівлі.

Треба віддати належне керівництву Компартії України 1990 р., яке 26 січня 1990 р. прийняло постанову ЦК КПУ «Про голод 1932-1933 рр. на Україні», та публікацію повязаних з ними архівних матеріалів; воно підготувало і видало в тому ж році ґрунтовний збірник архівних документів і матеріалів «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів».

В цій постанові ЦК КПУ рішуче відмежовується від насильницьких, репресивних методів вирішення проблем суспільного розвитку і визнається, що голод 1932-1933 років став справжньою трагедією народу, наслідком злочинного курсу Сталіна та його найближчого оточення (Молотова, Кагановича) щодо селянства й чітко визначаються основні причини, що привели до голодомору, які повністю співпадають з позицією вчених:

«В основі виникнення продовольчих труднощів, а потім і голоду 1932-1933 років на Україні, як і в деяких інших регіонах СРСР лежить відступ тодішнього керівництва країни і республіки від ленінських принципів кооперування селянства.

Насильницькі методи колективізації, масове «розкуркулювання», низька культура землеробства, слабка технічна база колгоспів та інші причини. А головною, безпосередньою причиною голоду, стало примусове з широким застосуванням репресій, проведення згубної для селянства хлібозаготівельної політики». Розглянемо коротко ці основні причини голодомору.

 

Насильницька масова і суцільна колективізація

 

Всеосяжна масова і суцільна колективізація планувалася для того, щоб забезпечити не еквівалентний обмін між містом і селом, тим самим полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет. Сталін назвав колективізацію «революцією зверху». Він мав рацію.

Селяни-власники не виявляли навіть найменшої готовності відмовитися від власності й робили це тільки під загрозою неминучої ліквідації своїх господарств. Радянське керівництво добре усвідомлювало, що процес переконання селян буде довгим і нелегким, особливо після тих поступок, що їх отримали селяни під час НЕПу. Тому, опрацьовуючи перший пятирічний план (19281932), керівництво держави розраховувало, що, в кращому разі, вони зможуть колективізувати по Союзу 20% селянських дворів, а по Україні 30.

Зосередивши увагу на індустріалізації, плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечити хлібом зростаючу робочу силу у містах, так і продавати його за кордон, щоб фінансувати індустріалізацію. Але селяни відмовлялися продавати своє збіжжя державі за такими низькими цінами, які часто становили одну восьму ринкових.

Розлючений непокірністю селян, яку він назвав «саботажем», Сталін вирішує, що для виконання пятирічки над селянством необхідно встановити як економічний, так і політичний контроль. Відтак, без усякої попередньої підготовки він наказує розпочати рішучу компанію «суцільної колективізації». Лозунг «суцільної колективізації» офіційно був проголошений на листопадовому (1929 р.) Пленумі ЦК ВКП(б).

А вже 5 січня 1930 року ЦК ВКП(б) прийняв Постанову «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». В цій Постанові планувалося завершити колективізацію на Україні восени 1931, або на весні 1932 р. Але 24 лютого 1930 р. Генеральний секретар ЦК КП(б)У С.В. Косіор підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій з гаслом: «Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної компанії, а всю Україну до осені 1930 р.».

Отже, терміни колективізації скорочувалися на рік-півтора. Основна мета масової колективізації було створення декількох десятків тисяч колгоспів замість пяти мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидшому виконанню хлібозаготівлі. Адже, зерно значно простіше і швидше вилучати у колгоспів, ніж у мільйонів селянських господарств. Колективізація, яка масово розпочалася восени 1929 р., відбувалась за рознарядкою центральних органів країни, тобто за попередньо встановленими планами для кожного району, кожної сільської ради. І вже до березня 1930 р. близько 3,2 млн. селянських господарств були примусом загнані до колгоспів.

Проголошена партією соціалістична реконструкція сільського господарства насправді означала створення державного сектору економіки на селі, який повинен був прискорити темп хлібозаготівель і вирішити проблему з сільськогосподарською сировиною для промисловості.

Зважаючи на це, «суцільна колективізація» була задумана, як комунізація з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення. Офіційно в опублікованих документах йшлося про артільну форму, але в різних інструкціях, якими вони супроводжувалися, артіль мала вигляд комуни.

Починаючи з лютого 1930 р., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі «як перехідної до комуни форми колгоспу», у масовому порядку стали усуспільнюватися корови, дрібна худоба і птиця. Така практика зустріла шалений опір серед широких селянських мас. Політична ситуація різко загострилася.

Страшне спустошення сільської економіки стурбувало Сталіна, і він З березня 1930 р. надрукував у газеті «Правда» статтю під заголовком «Запаморочення з успіхів», в якій стверджував, що «корінний поворот до соціалізму на селі можна вважати забезпеченим», і в той же час він писав, що «неможливо насаджувати колгоспи силою. Це було б безглуздо і реакційно». В цій статті Сталін публічно назвав неповагу до присадибної ділянки «перегином» і поклав відповідальність за «перегини» на місцеві власті. 14 березня 1930 р. було опубліковано Постанову ЦК ВКП(б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі».

В цій постанові пропонувалося місцевим партійним організаціям відмовитися від адміністративного тиску на селян при утворені колгоспів і зосередитися на господарському та організаційному зміцненні колективних господарств. Наміри Сталіна були очевидними: по-перше, він давав партійним органам зрозуміти, що слід на деякий час послабити темпи колективізації, а по-друге, звинувачуючи дрібних чиновників, які слухняно виконували його постанови, намагався відмежуватися від страхітливих наслідків колективізації.

Сприйнявши заяву Сталіна як відступ від репресивних методів колективізації, селяни почали цілими натовпами виходити з колгоспів. За три місяці майже половина колективізованих селян на Україні повернулася до індивідуального господарювання. Це дало змогу дещо стабілізувати становище на селі.

Однак, незабаром стало зрозуміло, що це був лише тимчасовий відступ, і режим відновив насильницьку колективізацію, застосовуючи нову тактику. Тепер місцеві власті намагалися створити для одноосібників такі умови, щоб економічно унеможливити індивідуальне господарювання. Оподаткування індивідуальних господарств збільшили у два-три рази, а колгоспників звільнили від податків.

Селянам, що виходили з колгоспів, часто не давали їхній реманент і ту худобу, що вціліла. Вони отримували убогі наділи, в той час як за колгоспниками зберігалися найкращі землі. До того ж існувала реальна загроза, що найбільш упертих і непокірних могли оголосити куркулями чи підкуркульниками і вивезти з села. І як наслідок, багатьом селянам не лишалось нічого іншого, як вступати до колгоспів.

Уже в жовтні 1930 р. 70% орних земель було усуспільнено, і до 1932 р. 70% селянських господарств перебували в колгоспах. Розміри державни

Похожие работы

1 2 3 > >>