Глобалізація і процеси соціального розвитку

На думку автора, глобалізація має об'єктивний характер, але не однозначний, не односпрямований, не універсальний. Із розвитком процесів глобалізації поряд з

Глобалізація і процеси соціального розвитку

Статья

Юриспруденция, право, государство

Другие статьи по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией

Аналіз статті «Глобалізація і процеси соціального розвитку», про яку далі буде йти мова, належить Валентині Зленко, доктору історичних наук (Київ). Стаття була опублікована у суспільно-політичному періодичному виданні «Віче» №6 за 2002 рік.

Дана робота торкається широкого кола питань, повязаних з актуальними проблемами сьогодення: встановленням нового світового ладу, питаннями в сфері міжнародного співробітництва, зокрема в галузі соціально-економічної взаємодії держав.

Трансформації, які нині відбуваються чи не в усіх сферах суспільного життя, набули глобальний та стрімкий характер. Даний процес привертає увагу науковців з точки зору виявлення закономірностей та базових принципів нових змін. Відзначаючи такий характер змін, американський політолог Г. Кіссінджер зауважує, що світовий порядок та його складові ніколи ще не змінювались так швидко, глобально і глибоко. Якісно новий рівень сучасної дійсності дає підстави розглядати його як перехідний період до багатомірного світу третього тисячоліття. Тенденції переходу до цього нового ступеня розвитку очевидні вже сьогодні.

Більшість дослідників особливо наполягають на тому, що наприкінці XX сторіччя світ переживав такий період якісних змін, які кардинально трансформували економічну, політичну, соціальну та інші системи світу.

Нова модель глобального устрою, що дістала назву «концепція багатомірності» виходить з того, що світ різноманітний не тільки в своїх проявах, а й у фундаментальних основах. Багатомірність властива рівням матеріальної, суспільної та духовної організації світу, а також - стадіям розвитку. Загальна тенденція розвитку суспільства, його підсистем - соціальної, економічної, політичної тощо! - в переході від небагатомірних форм до багатомірних. Перехід до багатомірного світу може бути простежений у тенденціях поступової еволюції до становлення поліцентричного світу. Поліцентрична модель за своєю суттю багатомірна. Поліцентризм як домінуючий порядок у взаємовідносинах геополітичних центрів сили можливий там і тоді, де й коли за всіх суперечностей і конфліктів, які виникають між центрами сили, домінують не сили конфронтації, а сили співробітництва та партнерства.[3]

У новій сучасній економіці розвиваються дві стратегічні тенденції, що претендують на панування в новому світі, а саме: інформаційна (або оптимізаційна), яка заснована на фінансово-правовому регулюванні світової економіки, довгостроковому перерозподілі ресурсів і пов'язана з інститутом транснаціональних корпорацій (ТНК), та інноваційна, яка спирається на творчий дар людини. Суть останньої - одержання нових знань та якісні зміни штучного середовища проживання людства. Справді, базисом підприємств нової економіки поступово стають не основні фонди і навіть не управлінський ресурс, а людський капітал, і все частіше - деяка критична кількість творчих особистостей, від присутності яких значною мірою залежить доля великих організацій.

Розвиток людини як найвищої соціальної цінності, підвищення якості людського життя є одним із пріоритетів глобального сталого розвитку. На перший план виходять такі глобальні проблеми соціальної якості життя, як освіта, професійна підготовка, здоров'я, безпека людини, боротьба з організованою злочинністю, з тіньовою економікою, можливості розвитку народного підприємництва. Значно зростає роль і місце інтелектуальної та гуманітарної глобальної інтеграції.

Зазначаючи сутність поняття, американський соціолог М. Уотерс пропонує таке визначення глобалізації: глобалізація - це «соціальний процес, в якому обмеження, що їх накладає географія на соціальний та культурний устрій, послаблюються, і люди це розуміють»3. Й справді, географічні, культурні, економічні кордони поступово зникають, поступаючись новому, універсальному глобальному простору. В умовах глобалізації стає безальтернативним визнання того, що політика солідарних зусиль для досягнення сталого розвитку повинна змінити силову конфронтацію як на міжнародній арені, так і в сфері внутрішнього соціального життя. Ось чому більшість держав переходять до створення та правового функціонування соціальної держави, до проведення соціально орієнтованої політики.

Тепер у центрі нового світогляду в умовах глобалізації, покликаної забезпечити соціальне ефективне освоєння світу, є вже не просто людина з абстрактною гуманістичною системою цінностей, а все людство з конкретною системою нагальних матеріальних та духовних потреб. Сучасний стан науки і технологій за існуючих ресурсів планети дають можливість забезпечити належний для людини рівень споживання для всього населення Землі, який у 2-3 рази перевищить нинішній. Проте слід пам'ятати, що метою глобального сталого розвитку має бути не матеріальне виробництво і споживання, а розвиток інтелектуально-духовної сфери. «Нова глобальна цивілізація повинна стати цивілізацією самообмеження для багатьох народів, і цивілізацією нової, не матеріальної, а духовної якості життя»[4].

«Нова економіка, як і нова політика, відрізняється найрадикальнішим способом, - зазначає С. Байєрс, міністр торгівлі та промисловості Великобританії. - Більшу частину її продукції не можна зважити, торкнутися або виміряти, її найцінніший капітал - це знання та творчі здібності людей»[5].

У сучасній економіці головним джерелом прибутку, що забезпечує успіх у конкурентній боротьбі, є творчий та інтелектуальний потенціал людини. Освіта та професійна підготовка, вміння в повному обсязі використовувати свої знання набувають особливого значення в умовах глобалізації.

Виступаючи на щорічному засіданні Всесвітнього економічного форуму в Давосі (січень 2000 р.), Президент США Б. Клінтон і Прем'єр-міністр Великобританії Т. Блер наголошували на проблемах «нової економіки», яка базується на інформаційно-технологічних досягненнях. Для такої економіки характерна значно більша перевага освіти та професійних знань, доступу до інформаційних технологій. Головним ресурсом економіки, що ґрунтується на знаннях, є люди. Кожна людина має свій потенціал, і завдання держави - сприяти його розвиткові.

У пошуках оптимального балансу між ринком, державою та суспільством розробляються нові концепції, серед яких можна виділити концепції «третього шляху», про яку йшлося на Конференції глав держав та урядів найбільших країн Америки та Європи у Флоренції (Італія, листопад 1999 р.). Відповідно до концепції, держави повинні нарощувати інвестиції в «людський капітал», різнобічно підтримуючи сферу науки та освіти. Тобто на порядок денний висувається пріоритетність знань, професійної підготовки, наукових пошуків. За умов глобалізації людина, її інтелектуальний потенціал постають у центрі розвитку.

На думку автора, глобалізація має об'єктивний характер, але не однозначний, не односпрямований, не універсальний. Із розвитком процесів глобалізації поряд з факторами концентрації діють фактори розпорошування. В одних сферах посилюється однорідність, наприклад, в економіці, інформаційно-комунікативній сфері. У цих сферах глобалізація є безальтернативною. В інших - культурі, соціальній сфері - поряд з процесами глобалізації існують інші альтернативи й варіанти, ці сфери є різнорідними. Навіть в економічній сфері в рамках глобальної, але ще не універсальної світової економіки вимальовуються контури її спеціалізованих елементів: великих територій, об'єднаних культурно-історичним корінням, стилем господарської діяльності, загальними соціально-економічними факторами і стратегічними цілями. Не слід розуміти, що глобалізація призведе до загальної уніфікації. Навіть глобальне управління, що поступово формується в деяких сферах, при цьому зовсім не передбачає тотальної уніфікації соціального, економічного та культурного життя. На цьому, зокрема, наголошував міністр закордонних справ Індії Дж. Сінгх, виступаючи на міжнародному форумі в Делі (січень 2000 р.): глобалізація не виключає, а припускає збереження національних особливостей. На цьому наполягає і професор П. Дракер у книзі «Майбутнє, яке вже прийшло», вважаючи, що економічне зростання на сучасному етапі відбувається за рахунок швидкого і тривалого зростання ефективності. А ефективність будь-якої економіки - це насамперед продуктивність знань та продуктивність праці робітників, які володіють знаннями.

Економічна інтеграція в Європі була першою сходинкою інтеграційних процесів у світі. Як відомо, економічна сфера тісно пов'язана з соціальною, і характер цих зв'язків досить складний. Точаться дискусії щодо соціальних наслідків економічної інтеграції. Проте наприкінці XX століття стало очевидним, що успіхи або невдачі інтеграційних процесів значною мірою залежать і від того, як розв'язуються соціальні проблеми - і традиційні, й нові, породжені інтеграцією. Крім того, змінився загальний характер взаємодії між економічними інтересами та соціальним розвитком у рамках ЄС. Якщо раніше існував дисбаланс прямих і зворотних зв'язків, то на сучасному етапі - це більш органічна взаємодія, в якій не можна знехтувати ні економічним, ні «соціальним».

Загальною тенденцією нового етапу стало посилення координації та гармонізації регулюючої діяльності національних урядів майже в усіх сферах економічного та соціального життя. Вперше соціальну.політику включено до переліку основних напрямів діяльності на рівні ЄС.

Європейські вчені розробили нову модель економічного й політичного менеджменту, яку назвали моделлю «правильного уряду». Англійський економіст Р. Арчер у книзі «Ринки і правильний уряд. Шлях уперед до економічного і соціального розвитку зауважує, що ця модель має на меті встановлення органічно пов'язаних відносин між ринковою економікою, державою та громадянським суспільством. Мається на увазі створення «віртуозного кола: від державної влади до економіки через громадянське суспільство і від економіки до громадянського

Похожие работы

1 2 3 > >>