Гігієнічні вимоги до розміщення і планування населених пунктів та житлових приміщень

Значно поширеним на сьогодні різновидом житлових приміщень є гуртожитки (студентські, робітничі та ін.). У планувальному, відношенні більшість гуртожитків відрізняються від

Гігієнічні вимоги до розміщення і планування населених пунктів та житлових приміщень

Информация

Медицина, физкультура, здравоохранение

Другие материалы по предмету

Медицина, физкультура, здравоохранение

Сдать работу со 100% гаранией

Мiнiстерство освіти та науки України

Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет

розвитку людини “Україна”

Горлiвський регіональний інститут

 

Кафедра фізичної реабілітації

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Гігієна

 

На тему:

Гігієнічні вимоги до розміщення і планування населених пунктів та житлових приміщень

 

 

студентки 2-го курсу денної форми навчання

напряму підготовки 0102 фізичне виховання і спорт

спеціальності 6.010200 фізична реабілітація

Конюх Марини Дмитрівни

 

Викладач: Ярош А.М.

 

 

 

 

 

 

 

Горлівка 2009

Дотримання належних гігієнічних вимог під час проектування, будівництва та експлуатації житлових і громадських будівель має особливо велике значення для збереження здоров'я людини. Це зумовлено тим, що саме у приміщеннях людина перебуває більшу частину свого життя. Житло має оберігати її від несприятливих погодних умов у будь-яку пору року, мати оптимальний мікроклімат, створювати відповідні умови для організації праці та відпочинку, виховання дітей, різноманітних побутових процесів тощо. Погані житлові умови негативно впливають на здоров'я, сприяють погіршенню самопочуття та виникненню різних захворювань, підвищують рівень смертності населення.

Створення належних гігієнічних умов у житлі залежить від багатьох чинників. Серед них слід виділити насамперед такі, як місце розташування житла та екологічні умови земельної ділянки, її відстань від джерела фізичного, хімічного або біологічного забруднення, характер будівельних матеріалів та конструкцій, внутрішнє планування, наявність і площа основних приміщень, їх санітарно-технічне обладнання, опалення, освітлення, вентиляція тощо.

Вихідним у забезпеченні оптимальних житлових умов є дотримання відповідних будівельних та гігієнічних вимог під час планування та забудови міських і сільських поселень.

Ці вимоги регламентовані спеціальними загальнодержавними документами, державними будівельними нормами Украся на такі зони: селітебну, виробничу, в тому числі комунально-господарську і зовнішньо транспортну та ландшафтно-рекреаційну.

До селітебної території належать ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у тому числі навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, майдани, парки, сади, сквери, бульвари та інші об'єкти зеленого господарства, а також місця загального користування.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних із ними виробничих об'єктів, зокрема комплексів наукових установ із дослідними підприємствами, комунальних і складських об'єктів, підприємств із виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів, об'єктів спеціального призначення для потреб оборони, споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського та приміського сполучення, ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, яке працює на підприємствах міста.

Промислові підприємства, які не викидають у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не потребують під'їздних залізниць, можна розміщувати у межах селітебних територій або поблизу них із дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені та водні простори в межах забудови міста і зеленої зони, а також, інші елементи природного ландшафту, зокрема лісопарки, парки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів, заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку, курортні зони в містах і селищах, котрі мають лікувальні ресурси.

Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням має поділятися на селітебну і виробничу зони. До селітебної зони входять житлові території, ділянки установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми. До виробничої зони відносяться ділянки підприємств із виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарських машин і автомашин, дільниці комунально-складських та інших об'єктів, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, інші території.

У межах селітебної території формуються такі її основні структурні елементи, як житловий квартал, житловий район та житловий масив.

Житловий квартал, або житловий комплекс, являє собою структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями та проїздами, площею до 50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення або з площею до 20 га з неповним комплексом.

Житловий район це структурний елемент селітебної території площею 50400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше як 1500 м, а також об'єкти місцевого значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, інші природні та штучні об'єкти.

Зрештою, житловий масив являє собою структурний елемент селітебної території площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони. Ця структурна одиниця характерна для великих і велетенських міст та мегаполісів і формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ обслуговування районного і міського користування. Житлові масиви, що входять до селітебної зони, мають формуватися у взаємозв'язку з їх плануванням та забудовою.

Під час планування та будівництва житлових будинків для кожного з них слід передбачати земельні ділянки (без розміщення на них дитячих дошкільних установ і підприємств обслуговування, гаражів, що належать окремим громадянам, фізкультурних і спортивних споруд), які відповідають кількості їх населення: 23,330,1 м2 на одну людину при забудові до трьох поверхів, 1720,2 м2 до 45 поверхів, 13,915,3 м2 до 68 поверхів, 12,012,2 м2 до 912 поверхів.

У ході проектування житлової забудови необхідно також передбачити розміщення і окремих майданчиків відносно житлових громадських будинків.

Основним типом житлової забудови у сільських населених пунктах є одно- або двоповерхова з присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства.

Для підвищення компактності забудови присадибна ділянка може бути розділена на дві частини: приквартирну ділянку, що її виділяють безпосередньо біля будинку, і ділянка для городу, що її виділяють за межами житлової зони.

Споруджувати надвірні господарські будівлі за лінією забудови вулиць і проїздів забороняється. їх треба будувати в глибині садиби з дотриманням санітарних і протипожежних вимог. Дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля приміщення для худоби на відстані не менше ніж 15 м від житлових будинків і 20 м від джерел водопостачання, обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.

Відповідно до структури житлової забудови під час облаштування різних майданчиків і місць відпочинку для дорослих відстань від вікон житлових і громадських будинків становить не менше ніж 25 м, до господарських майданчиків (для чищення меблів та одягу, сушіння білизни, сміттєзбірників) не менше ніж 20 м. Господарські майданчики треба розміщувати на відстані не більше як 100 м від найвіддаленішого входу в житловий будинок. До майданчиків для сміттєзбірників слід передбачити окремі під'їзди.

Підсобні приміщення проектуються з такого розрахунку: у разі пічного опалення не менше ніж 5 м2 на кожну квартиру; у разі центрального опалення та наявності газових плит і балонів 0,8 м2 на одну людину, але не менше ніж 4 м2 на одну квартиру.

Значно поширеним на сьогодні різновидом житлових приміщень є гуртожитки (студентські, робітничі та ін.). У планувальному, відношенні більшість гуртожитків відрізняються від житлових квартир загальним коридором і наявністю санітарно-технічних та інших блоків загального користування. Кімнати гуртожитку (мінімальна площа на одну людину має становити 4,5 м2, для студентів б м2) не повинні бути прохідними, слід передбачити безпосередній або через шлюз-пердушові, умивальні, кухні, кімнати для занять, відпочинку, прання та залежно від місткості і розташування гуртожитку та контингенту мешканців: буфети, їдальня, приміщення для масових заходів, бібліотеки-читальні, приміщення побутового обслуговування тощо. У гуртожитку, в якому кількість мешканців досягає 200 чоловік, має бути медичний ізолятор (не менше як на 2 ліжка площею 7 м2 на кожне) з окремим санітарним вузлом. У гуртожитках на 1000 осіб і більше влаштовуються медичні пункти з ізоляторами на 3 ліжка і більше.

У кімнатах дотримуються таких мінімальних відстаней: від ліжок до зовнішніх стін 0,5 м, між ліжками 0,4 м, між узголів'ями 0,2 м. Стіни спальних кімнат обробляють клейовою фарбою, інших приміщень олійною на висоту 1,8 м.

Будинки гуртожитків звичайно слід розміщувати таким чином: для учнів середніх спеціальних і професійно-технічних навчальних закладів на земельних ділянках, призначених для цих навчальних закладів; для колгоспників, робітників і службовців на окремих ділянках житлової території. Площа земельної ділянки гуртожитку на одного його мешканця має залежати від загальної кількості мешканців. Так, якщо місткість гуртожитку розрахована на 50 осіб, площа ділянки на одного мешканця має бути 45 м2, на 1000 осіб 35 м2, на 200 осі

Похожие работы

1 2 3 > >>