поліпшити індивідуальну або колективну участь власних членів в високоякісних академічних дослідженнях в рамках обєднання, а також співробітництва з аналогійними дослідницькими групами та окремими особами в Великобританії та закордоном.
проводити регулярні конференції, практичні заняття, семінари, публічні лекції, що мають відношення до європейських політичних партій.
серійно видавати дослідження вчених м. Кіль, інших міст, які відносяться до тематики політичних партій.
розширювати підготовку аспірантів в дослідженні політичних партій, переважно через діяльність «Keele's MA in Parties and Elections» Кільського університету, а також міжнародної літньої школи «PhD summer schoo», з якою члени KEPRU досить тісно повязані.
складати експертизу, оцінку європейських політичних партій та їх політичних діячів для ЗМІ та інших зацікавлених сторін.
Представники обєднання погоджуються з більш широкими цілями Кільського центру європейських досліджень (KERC), частиною якого воно є. KERC включає до Кільського університету працівників та аспірантів, які активно проводять політичні дослідження для вдосконалення та інтеграції Європи.
Організатор зібрань KEPRU: доктор Курт Річард Лютер (r.luther@keele.ac.uk <mailto:r.luther@keele.ac.uk>)
Доктор Роберт Ледріч є старшим викладачем на Відділенні політики, міжнародних відносин та навколишнього середовища (SPIRE) Кільського університету.
Вступ
Європеїзація є терміном, який все більше і більше використовується в літературі по виробці політичної тактики ЄС. В більш широкому значенні, він відноситься до реагування акторів (інституційних або інших) на вплив євроінтеграції. Саме реагування може впливати на напрямок євроінтеграції. Хоча існує багато більш точних значень (дивитесь нижче), спільною домінантою, в більшості випадків застосування терміну, є визначення звязку між національним та наднаціональним, який відноситься до правомочних політичних рішень. Отже, більшість зусиль складає визначення відповідних рівнів для проведення аналізу, ключових інституційних акторів, ступеню політичної компетенції; використання мережі порівнянь і т.д., що все є спробою визначити процес змін та адаптації, які розуміються як наслідок розвитку ЄС. Серед збільшеної кількості даної літератури, практично не згадується роль політичних партій як акторів інтеграційних процесів, навіть якщо вони були виявлені в даному феномені, або як ключових інституційних акторів, які безпосередньо впливають на сутність та напрямок змін та адаптації інститутів і т.д.
З іншого боку, аналіз політичних партій нещодавно почав визнавати ЄС як середовище в яке створює значні наслідки для політичних партій. До теперішнього часу, дану літературу можна розділити на дві групи. Перша досліджує спробу проводити діяльність політичної партії поза межами національної політичної системи, а значить, концентрує увагу на політичних групах в Європарламенті, на розвитку транснаціональних партійних федерацій. Дана література існує з кінця 70-х рр., коли почалося проведення виборів до Європарламенту (на приклад, Henig, 1979; Pridham and Pridham, 1981; see Hix and Lord, 1997). Розвиток «системи» ЄС часто виступав побічною залежною перемінною в його аналітичній традиції. Друга група концентрує увагу на спрямуванні європейської політики окремими політичними партіями (на приклад, Gaffney, 1996). Чи організована обєднанням схожих партій, чи національною політичною системою, дане спрямування характеризувалося явно вираженим виміром. Внутрішні критерії позицій партії попередили появу дійсно неоднозначних досліджень. В жодному з цих двох напрямів політичні партії не розглядалися ні як актори євроінтеграції та/або політичного процесу, ні як актори, на яких впливає даний процес, відокремлених від випадків, коли сам ЄС стає політизованим під час виборів.
Національні уряди засновані на пристрасних основах, з партіями які діють на декількох рівнях, в уряді та опозиції, національних виконавчих органах, і навіть в контексті міжурядового «торгу» залишаються партійні діячі. Отже, необхідно створити певні систематичні рамки для включення партійної політики до вивчення політичної тактики ЄС. Також на політичні партії впливає євроінтеграція, не останнє з середовищ їх діяльності, національні політичні системи, які самі трансформувалися завдяки розвитку та впливу політичної тактики ЄС («Європеїзація» внутрішньої політики та політичної тактики). Тому простежується зв'язок між двома феноменами, яка полягає в зміні та адаптації державних органів, стилів політичної тактики, а також питань повістки денної завдяки притаманним ЄС каналам, здібності політичних партій переслідувати їх традиційні функції представництва, законодавства, формування уряду. Чітке визначення концепції європеїзації даст можливість проводити систематичний аналіз політичних партій, як організацій, які відповідають перевагам євроінтеграції, завдяки їх первісної арені діяльності, національним політичним системам. Тому мета даного дослідження полягає в проведенні аналізу політичних партій шляхом концентрації уваги на впливі ЄС на національні політичні системи, а також шляхом розширеного розуміння зовнішньої та внутрішньої поведінки політичних партій.
Дослідження розподілено наступним чином. По-перше, я стисло розгляну терміни «європеїзації», поки не буде прийнято діюче визначення. Потім я приступлю до розглядання європеїзації політичних партій шляхом оцінки її потенційного впливу на функції партій, а потім на інноваційне реагування, нераціональні докази змін партій. Я зроблю висновки завдяки сумуванню результатів моїх пошуків в таблицю для порівняльного аналізу європеїзації політичних партій.
Європеїзація
Європеїзація є терміном, вживання якого зросло для того щоб визначати або описувати процес трансформації, навіть внутрішньої динаміки як результат євроінтеграції, і навіть самих органів ЄС, хоча згоди з цього приводу ще не досягнуто, виною чому виступає приклад нижче вказаних визначень:
де-юре, трансформація суверенітету на рівень ЄС (Lawton, 1999: 92);
поділ влади між національними урядами та ЄС (також дехто визначає як «європофікація», Andersen & Eliassen, 1993);
процес при якому сфери внутрішньої політики стрімко стають обєктом європейської політичної тактики (Börzel, 1999: 574);
поява та розвиток на європейському рівні відмінних структур…, які спрощують взаємовідносини між акторами, та політичних мереж, що спеціалізуються на створенні правомочних європейських правил (Cowles, Caporaso and Risse, 2001: 4);
розповсюдження кордонів значного політичного простору поза членів (Kohler-Koch, 1999: 15).
Дехто використовує в тому ж дослідженні інші терміни, такі як «вплив Європи», «вплив Європеїзації», а також вплив євроінтеграції (Mair, 2000).
Як показують дані експерти, визначення європеїзації потребує подальшого уточнення, щоб стати корисним інструментом для проведення аналізу. Кожен може також сказати, слідуючи думці Морісі та Морліно (1999 рік), що існують різні форми європеїзації, які діють на різних рівнях в різний час. Проте, кожен міг би задуматись, що європеїзація має щось робити з проникненням європейського виміру на національну політичну арену та арену політичної тактики. Хікс та Гоетс (2000 рік) прагнуть поєднати два виміри, а саме мобілізувати внутрішніх акторів на європейському рівні, а переваги євроінтеграції в рамках внутрішніх систем. Відносно потенційних змін на внутрішньому рівні, вони пропонують «другу частину казки, як нова інституційна арена на європейському рівні впливає на внутрішні політичні системи, шляхом надання нової «структури можливостей» для внутрішніх акторів» (12). Вони уточнюють три різних типа можливостей для внутрішніх акторів, а саме а) вихід з внутрішньої арени завдяки передбаченню допоміжних заходів ЄС; б) заборона на внутрішні або невизначені дії, спричинена результатами від членства в ЄС, а також с) інформаційна перевага завдяки звязкам та відносинам з акторами та органами на європейському рівні. Дана «структура можливості» очевидно має визначені переваги для інституційних та початкових процесів у внутрішньополітичних системах (14). Основна логіка, ясно сформульована Хіксом та Гоетсом, дійсно допомагає розвивати та систематично аналізувати внутрішній варіант європеїзації, особливо в розумінні стратегій внутрішніх акторів у відповідності до входів ЄС.
З іншої точки зору, європеїзація визначалася як «зростаючий процес, що переорієнтовує політичний напрямок та форму до такого ступеню, коли політична та економічна динаміка Європейського співтовариства стають частиною організаційної логіки національної політики та політичної стратегії» (Ladrech, 1994). Під організаційною логікою розуміється « процеси адаптації організацій до зміненого навколишнього середовища, або такого, що змінюється». Певне значення має роль організаційної адаптації, вивчення та змін в політиці. Звернув увагу на дану дефініцію, Радаелі (2000 рік) доводить, що концепція європеїзації відноситься до «ряду процесів, через які політична, соціальна та економічна динаміка стала частиною внутрішніх дискусій, виявлень, політичних структур та державної політики». Його визначення підкреслює важливість зміни логіки поведінки, але за сутністю не згадує організації. Однак визначення пристосовується як до організацій, так і до окремих осіб. Воно здається «досить широким, щоб задовольнити головні інтереси політологів, таких як політична структура, державна влада, виявлення та когнітивний вимір політики». В подальшому Радаелі доводить, що не є європеїзацією. Вона не є конвергенцією - політикою або чимось іншим, хоча конвергенція може бути одним з вимірів європеїзації, хоча може також створюв
