Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії

Закінчуючи перший розділ курсової роботи можна зробити наступні висновки: Геополітичними напрямками розвитку Японії до кінця ХХ сторіччя були: Централізація влади і внутрішньої

Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії

Курсовой проект

Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией
ментах перш за все в контексті національних інтересів самої Японії.

В 2004 р. з 8955,5 млн. USD, виділених на потреби ОДР з державного бюджету Японії, на двосторонню допомогу було асигновано близько 5917,19 млн. USD (66,4% від загального об'єму ОДР), на внески міжнародним організаціям - 2988,36 млн. USD (33,6%).

Об'єм бюджетних асигнувань на програми офіційної допомоги розвитку (2004 р.)

 

Сума млд. USDЧастка в загальному об'ємі бюджетних асигнувань на ОДР %Фінансові гранти4323,8733,8Технічна допомога2806,7648,3Низьковідсоткові «ієнові кредити» з урахуванням коштів, списаних у якості безнадійних боргів1041,2817,9

Фінансові гранти, які представляють безвідплатну грошову допомогу, надаються найбільш відсталим і бідним державам, а також країнам, які постраждали від конфліктів і стихійних лих. Традиційне велике місце (40-50%) в загальному об'ємі японських фінансових грантів займали країни Південної і Південно-Східній Азії. Проте у зв'язку з поліпшенням економічного положення в азіатських країнах і у відповідь на критику за несправедливий географічний розподіл допомоги, акцент останнім часом був зміщений в бік країн Близького і Середнього Сходу (в даний час більш ніж 40% допомоги), а також бідних країн Африки (близько 17%).

Технічна допомога також представляється на безвідплатній основі. Її місія полягає в тому, щоб «служити перекидним мостом між жителями Японії і бідних країн, надавати цим країнам допомогу і добиватися створення мирного і благополучного світу».

Японія здійснює технічну допомогу з акцентом на побудову в країнах, що розвиваються державних інститутів, посиленні їх організаційної бази, розвитку соціально-економічних і людських ресурсів, які б могли дозволити країнам-реципієнтам самостійно розвиватися в соціально-економічній сфері.

«Ієнові кредити» надаються країнам, що розвиваються, на цілі розвитку на пільгових умовах, тобто по низькій процентній ставці і на тривалий термін. Вони виділяються для потреб створення економічної і соціальної інфраструктури, що має першорядне значення для успішного економічного розвитку країн-реципієнтів, на цілі економічної стабілізації і структурні зміни в економіці країн, які зазнають гострі економічні труднощі. Наприклад, до таких відносилися країни, які постраждали від азійської фінансової кризи 1997-1998 рр. Істотна частина кредитів виділяється також на захист навколишнього середовища, соціальний розвиток і розвиток трудових ресурсів.

Японія критикується за відносно низький в порівнянні з іншими країнами-членами Комітету допомоги розвитку об'єм бюджету ОДР щодо рівня національного доходу. В 2004 році вона займала по даному показнику 20-е місце серед 22-х країн-членів Комітету.

Проблемною точкою японської політики в області ОДР є надмірна орієнтація на власні економічні інтереси і ув'язка з комерційною активністю національного бізнесу. Зокрема, переважна частина «ієнових кредитів» (близько 80%) призначена країнам Східної і Південно-Східної Азії, на які доводиться основна частка інвестиційної активності японських компаній, тоді як країнам Африки в програмах ОДР приділяється явно недостатньо уваги. Це дає підстави звинуватити Японію в егоїзмі і недостатності зусиль по відношенню до основної мети ОДР по ліквідації бідності.

Після Другої Світової війни Японія досягла великих економічних успіхів саме тому, що вона перетворилася на найбільшу зовнішньоторговельну імперію. При цьому найважливішою запорукою її успіху з'явилася глобальна тенденція усунення протекціоністських бар'єрів і інші кроки по лібералізації міжнародної торгівлі, інструментом яких виступає СОТ. Для Японії свобода міжнародної торгівлі представляється найважливішою умовою розвитку національної економіки, багато в чому зав'язаною на експорт.

Але позиція Токіо в СОТ носить яскраво виражений суперечливий характер. Суперечність полягає в поєднанні тенденцій лібералізації в сфері торгівлі промисловою продукцією і протекціонізму в торгівлі продукцією сільського господарства. З одного боку Японія прагне до мінімізації митних тарифів у відношенні промислових товарів, які в її експортній номенклатурі займають основну частину. З іншого боку, Токіо турбує вразливість власного сільського господарства, продукція якого є не конкурентоздатною з погляду світових цін. Тому Японія прагне винести аграрну продукцію за дужки торгової лібералізації, яка проводиться в рамках СОТ.

З питань про лібералізацію сільгосппродукції Японія виступає проти країн експортерів, до яких належать США, Австралія, Канада, деякі країни ЄС (наприклад, Франція), а також «Група двадцяти», в яку входять такі країни-експортери, як Бразилія, Індія і т. д. Блокуючись в цьому напрямі з «Групою десяти» (Швейцарія, Південна Корея і ряд інших країн-імпортерів сільгосппродукції), Японія пропонує план помірного зниження імпортних мит на сільгосппродукцію. Вона побоюється, що зниження імпортних тарифів може підсилити залежність продовольчого ринку від зовнішніх поставок, які нині складають 60%, і таким чином понизити рівень продовольчої безпеки.

З моменту заснування в 1989 р. АТЕС, Японія прагне грати провідну роль в діяльності цієї структури багатобічного економічного співробітництва в АТР. На глобальному рівні Токіо розглядає АТЕС як важливий інструмент сприяння розвитку багатобічній торгівлі в рамках СОТ, з одного боку, і як ефективний провідник в АТР угод про багатобічну торгівлю прийнятих у СОТ, - з іншого.

Економічні відносини Японії з країнами-членами АТЕС мають для неї виключно велике значення. На ці країни доводиться до трьох чвертей всього зовнішньоторговельного обороту Японії і близько 40% всіх прямих іноземних інвестицій (ПІІ).

Токіо проводить курс на розвиток всебічних відносин з країнами АТЕС, розглядаючи взаємодію з цією структурою в рамках своєї зовнішньополітичної концепції як «найбільш ефективний» спосіб розвитку взаємної співпраці. По-перше, даний формат дозволяє забезпечувати Японії можливість діалогу основними економічними партнерами, які беруть участь в різних процесах в рамках АТЕС.

По-друге, Токіо намагається з максимальною ефективністю використовувати можливості самого Форуму АТЕС для розвитку регіональної співпраці. Особливість позиції Японії полягає в тому, що регіональна співпраця в рамках АТЕС повинна, по її думці, здійснюватися на користь запобігання регіональному сепаратизму, тобто з упором на інтереси глобального світового співробітництва. Даний підхід припускає, що всі регіональні організації економічної інтеграції повинні мати прагматичну спрямованість в таких областях міжнародної співпраці, як «зони вільної торгівлі», фінансово-кредитна сфера, захист навколишнього середовища, боротьба із злочинністю і т. д.

 

2.3 Нові контури економічної взаємодії

 

В умовах економічної глобалізації жодна з ведучих економік світу, жодна з крупних корпорацій, які працюють на ринках «тріади» Північна АмерикаЄвросоюзЯпонія, не може не брати участь на макро- і мікрорівні в експорті і імпорті прямих інвестицій. На макрорівні потоки прямих закордонних інвестицій відображають діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК) - основних суб'єктів глобалізації, які створюють системи міжнародного виробництва і формують умови конкуренції на основних світових ринках товарів і послуг.

Разом з тим до останнього часу Японія і де-юре і де-факто залишалася закритою щодо для прямих іноземних інвестицій (далі ПІІ). В даний час приплив ПІІ до Японії і їх накопичення не зіставні ні з ВВП і внутрішніми інвестиціями в країні, ні з об'ємами експорту капіталу японськими компаніями. Внесок іноземного бізнесу в економіку Японії відносно невеликий в порівнянні з роллю ПІІ в економіці таких країн, як США, Німеччина КНР, які являються крупними реципієнтами інвестицій. Головними причинами незначних в порівнянні з масштабами економіки об'ємів ПІІ до Японії є відносна «закритість» внутрішнього ринку країни і висока вартість виробництва.

На початку першого десятиліття XXI ст. спостерігаються істотні зрушення у сфері економічної взаємодії Японії з оточуючим світом, які стосуються характеру участі країни в глобалізаційних процесах. В Японії вперше за всю постмейдзійську історію почала формуватися політика залучення в країну прямих іноземних інвестицій.

В 2003 р. прем'єр-міністр Японії Коїдзумі оголосив про плани подвоєння накопичених прямих зарубіжних інвестицій в Японії протягом п'яти років запропонував цілий пакет невідкладних заходів. Найсуттєвішими з них стали:

1) розповсюдження інформації про ситуацію з ПІІ в Японії і за кордоном; поліпшення підприємницького середовища в Японії;

2) перегляд адміністративних процедур, регулюючих діяльність іноземного бізнесу в Японії;

3) підвищення якості життя для іноземців, які працюють в іноземних компаніях в Японії;

4) розвиток загальнонаціональних і місцевих організацій, зв'язаних із забезпеченням умов для іноземних інвестицій.

Крупний бізнес в основному підтримує політику уряду по залученню прямих іноземних інвестицій. Проведення цієї політики передбачається на національному і регіональному рівнях. Вона має системний і комплексний характер і охоплює законодавчу, організаційну, фінансову сфери. Іноземний капітал у вигляді прямих інвестицій йде в самі різні сфери японської економіки, але більш за все в сектор послуг, на який доводиться близько 2/3 потоку ПІІ в країну [7].

Разом з тим досить високі показники динаміки притоки і накопичення ПЗІ в Японії не повинні вводити в оману. Стартовий рівень цього процесу був дуже низьким (у 1990 р. накопичення не досягало і 10 млрд. USD). Тому і в даний час кумулятивні об'єми ПІІ в Японії на порядок нижче, ніж в інших промислово розвинених країнах і не відповідають масшт

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 6 7 > >>