Геологія України

Катастрофізм (від грецьк. "переворот", "поворот", "руйнування", "кінець", "загибель") концепція, або теорія, що пояснює перебіг геологічної історії або розвитку органічного

Геологія України

Информация

Геодезия и Геология

Другие материалы по предмету

Геодезия и Геология

Сдать работу со 100% гаранией

Геологія України

 

Девон, девонська система, девонський період (за назвою графства Девоншир в Англії) був установлений А. Седжвіком і Р. Мурчісоном (1840), але найбільш повний стратиграфічний поділ Д. с. було проведено в Рейнсько-Арденській зоні Західної Європи. Є четвертою знизу системою палеозою, включає три відділи; загальноприйнятий поділ на яруси існує лише для верхнього відділу девону. Характерними ознаками Д. с. є значне поширення червоноколірних відкладень, значні скупчення солей (ДДВ, Сибір), строкатий літологічний склад, у тому числі численні вулканогенно-силікатні утворення. Д. був періодом різкого скорочення морських площ (регресія почалася ще наприкінці силуру), високої тектонічної рухливості, часом формування в Євразії трансматерикової рифтової системи, активного каледонського орогенезу й розростання Палеотетіеа. Тваринний світ характеризується розквітом брахіоподів і риб, гігантських ракоподібних. Рослинний світ активно виходить на суходіл; значного поширення набувають псилофіти, з'являються папоротеподібні, плаунові, хвощові. Фіксуються перші накопичення гумусових вугіль.

Докембрій стратиграфічний та історико-геологічний підрозділ, що включає архей і протерозой. Це найбільш тривалий інтервал геологічної історії й утворення, що становлять основу (фундамент) переважної більшості материкових платформ і складчастих споруджень, складену переважно метаморфічними й магматичними породами. Найважливішою особливістю Д. є відсутність у його складі кістякової фауни, що робить біостратиграфічний або палеонтологічний метод вивчення відповідних утворень надзвичайно залежним. Звідси ще одна назва Д., що трактується як його синонім, криптозой, або час прихованого життя.

Еволюціонізм, еволюційна теорія (від лат. "розвиток", "розворот") концепція, теорія, учення, або система поглядів, що передбачає провідну роль поступових змін у процесі розвитку земної кори й органічного світу. З позицій Е. усі тектонічні структури й системи, типи магматизму, гірські породи й організми розвивалися в результаті тривалих змін фізико-географічних умов, будови земної кори, типів тектогенезу. У такому трактуванні Е. протиставляється катастрофізму, або градуалізму, що передбачав певні стрибки в еволюції. Імовірно, думка про можливість еволюційного розвитку після божественного створення вперше виникла в мінералогії, коли Ф. Русус (1566) припустив, що частина речей була створена в кінцевому вигляді, а іншим було дано лише "початок" і вони вдосконалювалися під впливом "вторинних" причин. Першу теорію еволюційного розвитку органічного світу виклав Ж. Б. Ламарк (1809) у книзі "Філософія зоології". Основоположником еволюційного вчення про походження видів шляхом природного добору був Ч. Р. Дарвін (1842, 1859). Актуалізм і розвиток застосував у геології Й. Вальтер. У XX ст. активно почала вивчатися еволюція геологічних процесів, її причини. Водночас із передбачуваними поступовими змінами формулювалися положення про еволюційні біологічні вибухи (розвиток граптолітів у силурі, кордаїтової флори в середньому карбоні й середині пермі, розквіт покритонасінних в адьбі, планктонний вибух у середині пізньої крейди). Деякі дослідники стверджували, що прояв Е. зумовлений власне відповідними катастрофами, які прискорюють еволюцію, що примиряло й узгоджувало це вчення з катастрофізмом.

Еволюція життя напрям досліджень палеонтології, історичної геології та геоекології. Поява й розвиток життя зазвичай пов'язуються з початком формування гідросфери (її називають іноді катархейською і датують значеннями від 3,9-3,8 до 3,3-3,2 млрд років тому). Органічні рештки відомі у відкладеннях з абсолютним віком 3,7-3 млрд років (бактерії, нитки синьо-зелених водоростей і рештки спороморфних утворень) і в шарах з віком 2,6-2,8 млрд років (найдавніші строматоліти). Перше життя на Землі мало рослинну природу, виділяючи в процесі фотосинтезу вільний кисень, чим підготувало умови для існування тваринних організмів. Сліди перших тваринних організмів відомі лише з вікового рівня приблизно 2 млрд років. У верхах протерозою відомі й перші кістякові рештки найпростіших тваринних організмів радіолярій, що мають силікатний кістяк. З кембрію відомі фосфатні й карбонатні кістяки у тварин. Середній палеозой характеризувався збільшенням розмаїтості органічного світу, а, пізній палеозой появою на суходолі багатого рослинного покриву. У мезозої-кайнозої почався розквіт ссавців, птахів, комах, покритонасінних рослин. Е. ж. є складним і багатофакторним процесом, що зумовив розвиток на планеті потужної біосфери.

Едіакарська фауна своєрідний комплекс безкісткових решток докембрію, що нараховує майже 1 000 екземплярів. Зібраний у кварцитах Паунд (Південна Австралія), на позначці 200-230 м нижче від горизонту з типовими кембрійськими палеонтологічними рештками (брахіоподами, губками та ін.). Від більш молодої кембрійської фауни Е. ф. відрізняє відсутність кістяків або черепашок. Крім Австралії (копальня Едіакара, за якою й було названо фауну) рештки едіакарського типу зібрані в Південно-Західній Африці, Англії, Північній Америці, Східному Сибіру, на Східноєвропейській платформі. Більш повні палеонтологічні збори Е. ф., приблизно одновікові, зроблено у венді.

Епохи гороутворення тривалі етапи здіймань і складкоутворення, одночасно виявлені в різних тектонічних системах, що дозволяє вважати їх планетарним явищем. Є другою, або заключною, стадією геотектонічного циклу. У фанерозої виокремлюються такі Е. г.: альпійська, мезозойські (ларамійська, кіммерійська, індоси-нійська), герцинська, пізньо- і ранньокаледонська, салаїрська; тривалість їх становить 75-80 млн років. Гороутворення або супроводжується регіональною складчастістю, або виявлене склепінними здійманнями (епіплатформенний орогенез). Е. г. докембрію вивчено менш детально; їх виділяють кілька десятків. Серед найбільш відомих авалонська, байкальська, бєлозерська, готська, грен-вільська, карельська, ісєноранська, родезійська. їхня тривалість визначається зазвичай у 150-250 млн років і більше. Синоніми: Е. тектонічна, тектогенезу, складчастості, орогенезу (орогенічна),

Етапи розвитку органічного світу є не лише предметом уважного вивчення історичної геології, але й покладені в основу головних біостратиграфічних і геохронологічних підрозділів. В історії земної кори прийнято виокремлювати криптозой і фанерозой, розділені перехідним часом, що отримав назву венда. Фанерозой поділяється на палеозой (ера давнього життя, етап розвитку риб і земноводних), мезозой (ера проміжного життя, етап розвитку плазунів) і кайнозой ера нового життя, етап розвитку ссавців і птахів. Палеозой, крім того, поділяють на таласозой і метазой. Етапи фанерозойського розвитку рослинного світу не збігаються з наведеною вище схемою поділу історії розвитку тваринного світу. У його історії виділяють талофіт (етап нижчих водних рослин, кембрій-ордовик), псилофіт, або етап примітивних наземних рослин, що припадає на силур і першу половину девону, палеофіт, або етап вищих спорових рослин і давніх голонасінних, мезофіт (етап справжніх папоротей і голонасінних, друга половина пермі-рання крейда) і кайнофіт, або етап покритонасінних і хвойних, що відповідає пізній крейді-кайнозою.

Залізисті кварцити глибоко метаморфізовані осадочні (вулканогенно-осадочні) кварцово-залізисті породи, значно поширені в докембрійських утвореннях. Вони відомі в криворізькій серії Українського щита, КМА, на Кольському п-ові, у районі озера Верхнього (США), на Лабрадорі (Канада), у Бразілії, Індії, Південній Африці. У разі вмісту заліза понад 25-30 % можуть бути промисловою рудою, що визначає високий ступінь їх вивченості. Останнім часом розвиваються уявлення про однаковий вік усіх цих утворень, що формувалися близько 2,3 млрд років тому; подія ця пов'язується з космічним надходженням на поверхню Землі цього рудного матеріалу (залізистих метеоритів). Синонім залізисті роговики, джеспіліти.

Зледеніння процес значного поширення континентальних материкових льодів, зумовлений сильним глобальним похолоданням. Залежно від тривалості його прояву розрізняють льодовикові ери (пізньопротерозойська в інтервалі 950-650 млн років тому), льодовикові періоди в десятки мільйонів років (ґондванське в пізньому палеозої, можливо, ранньоконґолезьке), епохи лапландська й антарктична (до ЗО млн років), віки (1-5 млн років), а також окремі їхні імпульси, які можна спостерігати на прикладі четвертинного 3. За віком відомі пізньоархейське гуронське (Північна Америка), пізньопротерозойське, що включає три-чотири самостійні періоди, палеозойські (пізньоордовицьке й пізньопалеозой-ське) і кайнозойське. Головною причиною 3. є не загальне похолодання на Землі, як це нерідко прийнято вважати (воно є лише наслідком), а розміщення великих материкових площ у полярних зонах Землі. Найбільш виразними й повно вивченими були ґондванське, лапландське (варангерсьКе) у пізньому докембрії та четвертинне.

Інверсія тектонічного режиму важливий процес у розвитку геосинклінальної складчастої області, переломний момент у її історії, у результаті якого стійкі й тривалі прогинання змінюються здійманнями. Уявлення про 1>т. р. формулювалися й обґрунтовувалися М. М. Тетяєвим (1934), В. В. Бєлоусовим (1938, 1948), В. Ю. Хаїним та ін. Багато дослідників відзначають короткочасність цієї корінної перебудови тектоно-магматичних і седиментаційних режимів, приуроченість до неї активного складкоутворення (прояв головної складчастості), однаковий вік інверсій у різних тектонічних системах. Надалі уявлення про І. т. р. було поширено й на інші випадки докорінного перелому в історико-геологічному розвитку: зміну орогенних режимів на платформні, закладення геосинкліналі, або просто різкі зміни умов осадконакопичення в окремих платформних депресіях. Дані про подібні інверсії покладено в основу вивчення структурно-геологічних перебудов.

Історична геологія великий розділ, або напрям,

Похожие работы

1 2 3 > >>