Геоботанічне районування України

Треба чітко уявляти собі, що просторово-часова динаміка ареалів у кінцевому підсумку визначається відповідними змінами в популяціях виду. Коливання загального поголів'я

Геоботанічне районування України

Курсовой проект

Биология

Другие курсовые по предмету

Биология

Сдать работу со 100% гаранией
афічного генезису.

Система сучасних фауністичних і флористичних регіонів відображує, таким чином, ареалогічну і географо-генетичну своєрідність хребетних тварин і судинних рослин. Система біофілотичних регіонів повинна відображувати осереднений результат поширення І географічного генезису всіх організмів. Повною мірою ми ще не володіємо такою системою, але навіть синтез існуючих підходів, та деякі факти про поширення наземних безхребетних тварин дають змогу і тепер наблизитись до розв'язання завдання. Застосований нами поділ суші на біофілотичні царства та області приблизно відповідає за рангом існуючим поділам флори або фауни на області і підобласті. Біофілотичні царства хоч і близькі за рангом до відповідних флористичних царств, але все-таки трохи поступаються перед ними. При цьому і загальна кількість царств виявилась відносно великою, або враховувались і регіони з особливо своєрідною флорою, і регіони з, особливо своєрідною фауною.

Біофілотичне царство характеризується ендемічними і майже ендемічними родинами та багатьма ендемічними родами (особливо вагомі такі роди для широкоареальних родин). Біофілотичні області характеризуються ендемічними родами і багатьма ендемічними видами (особливо показові такі види для. широкоареальних родів). Біофілотичні провінції характеризуються ендемічними видами, причому особливо важливі види широкоареальних родів. В усіх випадках треба брати до уваги і ступінь обособленості, і стародавність відповідних таксонів. Як і для сучасних флористичних і фауністичних побудов, важко поки що вказати межу між «багато» і «не дуже багато» щодо ендемічних груп. Річ у тім, що одна дуже ізольована і своєрідна ендемічна родина (наприклад, вельвичієві) може «бути варта» кількох менш своєрідних.

Ендемічний таксон, приурочений до локальної ділянки всередині регіону (наприклад, до одного гірського хребта), менш показовий, ніж ендем, розподілений на більшій частині території такого регіону. Більше того, навіть вид або рід (майже ендем), який трохи виходить за межі регіону, може мати більшу вагу, ніж локальний ендем. Отже, треба оперувати не тільки «кількістю» характерних таксонів, а й «якістю» їх рівнем філогенетичної обособленості та характером географо-генетичних зв'язків. Для характеристики певного регіону часто не менш важливі й інші географо-генетичні групи, які не є ендеміками. Так, наприклад, присутність видів родини протейних або родини лептодактилід підкреслює гондванські зв'язки ряду регіонів, хоч для жодного з них ці родини не ендемічні.

 

 

Висновки

 

Біотичні фактори впливають не тільки через різні безпосередні взаємодії різних видів організмів. Дуже часто вони мають побічний характер, впливаючи звичайно через трансформації середовища життя (включаючи зміни абіотичних факторів). Основні фактори середовища передусім визначаються зональністю в розподілі температур та опадів по земній кулі.

Зональні умови найбільше виражені на плоских міжріччях в межах невеликих абсолютних висот (до кількох сотень метрів), в межах «середніх» едафічних норм (виключаючи погано дреновані, занадто засолені, карбонатні, піщані та інші місця). Такі умови прийнято називати плакорними.

Організми розселяються в напрямі від оптимальних територій до територій з менш сприятливими умовами. Разом з тим при «однаковій сприятливості» після зняття якихось перешкод відбувається взаємний обмін особинами різних видів. Проте в такому разі інтенсивніший потік іммігрантів (вселенців) із численніших популяцій. Отже, активніше розселяються найкраще розвинені види з більшою чисельністю на одиницю площі.

В межах території України виділяють декілька територіальних зон поширення організмів.

Кожен виділений при районуванні регіон індивідуальний, тобто окреслений однією неперервною межею. При районуванні (в разі регіонального підходу, на відміну від топологічного) виходять із специфіки розподілу, з переважання того чи іншого типу територіальних угруповань організмів (типу фауни, флори, угруповання).

Для класифікації біоценозів використовують уже розроблені в фітоценології схеми, оскільки рослинність виступає найзручнішим індикатором усього біотичного угруповання.

Класифікацію за гомологічними ознаками в принципі можна застосувати і до біоценозів (і до рівня формації вона практично дуже поширена), і до біофілот.

 

 

Список використаної літератури

 

  1. БлинниковВ.И.Зоология с основами экологии. М.: Просвещение 1990. 224с.
  2. ВервесЮ.Г., БаланП.Г., СеребряковВ.В. Зоологія. К.: Генеза, 1996.
  3. ВторовП.П та ін. Біогеографія. К.: Вища школа, 1982. 239с.
  4. Дивосвіт природи Чернігівщини. Навч. посіб. для вчителів. Колектив авторів під заг. ред. Ю.О.Карпенка. Чернігів: 2001. 186с.
  5. ДроздовН.Н., МанеевА.К. В мире животных. М.: Агропромиздат, 1987 221с.
  6. Екофлора України./ Дідух Я.П., ПлюшаП.Г., ПротопоповаВ.В. та ін. К.: Фітосоціонептр, 2000. 284с.
  7. Зелені скарби Чернігівщини.// Кол.авт. під заг. ред. Ю.О.Карпенка. Чернігів: 2004. 84с.
  8. КарпенкоЮ.О., ЛукашО.В.Охорона рідкісних видів на Чернігівщині та їх зведення в культуру// Рідкісні та корисні рослини флори Чернігівщини в природі та культурі. Київ, 1997.С 1929.
  9. КовальчукГ.В. Зоологія з основами екології. К.: Вища шк., 1988. 295 с
  10. КовальчукГ.В. Зоологія з основами екології. Суми: Університетська книга, 2003. 591с.
  11. НаумовН.П., КартпашевН.Н.Зоология позвоночных: В 2ч. М.: Высш. шк., 1979. Ч.12.
  12. Наумов СП. Зоология позвоночных. М.: Просвещение, 1973. -421с.
  13. СамарськийС.Л. Зоологія хребетних. К.: Вища школа, 1976.

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5