Геоботанічне районування України

Треба чітко уявляти собі, що просторово-часова динаміка ареалів у кінцевому підсумку визначається відповідними змінами в популяціях виду. Коливання загального поголів'я

Геоботанічне районування України

Курсовой проект

Биология

Другие курсовые по предмету

Биология

Сдать работу со 100% гаранией
ному розумінні не застосовуватимемо, залишивши за цим словосполученням тільки загальний зміст, який вказує на належність до типологічного (а не до індивідуально-хорологічного, регіонального) об'єкта. Замість найвищого таксону «тип рослинності», стосовно до біоценотичної ієрархії, говоритимемо про тип біоценотичної формації.

Аж до рівня формацій головний критерій систематична спільність якихось елементів угруповань (для формацій спільність видів-едифікаторів, тобто домінуючих видів з вираженою середовищотвірною здатністю). Отже, тут істотні гомологічні ознаки угруповань. У деяких схемах і більш узагальнені таксони, що об'єднують різні формації, також групуються значною мірою за гомологічними ознаками (наприклад, флороценотип). Разом з тим можна вважати, що на нижчих ступенях класифікаційної системи підходи аналогічний і гомологічний практично збігаються (близькі або тотожні види, відповідно, найчастіше є близькими або тотожними життєвими формами).

Звичайно, до однієї групи формацій об'єднують ті з них, в яких едифікатори належать до схожих життєвих форм. Наприклад, виділяють такі групи формацій, як темнохвойні ліси, світло-хвойні листопадні ліси, широколистяні ліси, крупнозлакові луки, дрібнозлакові луки і т. ін. Серед класів формацій наводять як приклади хвойні ліси, листопадні літньозелені ліси (які скидають листя в. холодний сезон), листопадні дощозелені ліси (які скидають листя в сухий сезон) і т.п. Загальновизнаної системи поки що немає, і звичайно в конкретних дослідженнях доводиться попередньо розробляти власну робочу класифікацію.

До вищого таксону типу формації (типу рослинності) дуже близько стоїть поняття, яке вкладають у термін «формація» англомовні дослідники. Щоправда, багато які з них вважають термін «формація» таксонічно невизначеним, який можна застосувати тільки до великих таксонів різного рангу. Поняття про клас і тип формації близьке до поняття «біом». Під біомом при цьому найчастіше розуміють клімаксовий клас або тип формації (зональний клас або тип формації), властивий регіонові з певними кліматичними особливостями. Територіально, картографічно класи і типи формацій і біоми збігаються з системою фізико-географічних (кліматичних і грунтово-рослин-них), або природних, зон.

Легко побачити, що в класифікаційних категоріях від групи формацій до типу формацій включно панує принцип схожості за аналогією звичайно за еколого-морфологічними особливостями едифікаторних видів рослин. Насправді ж під прямим-і посереднім впливом схожих умов середовища глибокі аналогії спостерігаються і в інших характеристиках угруповань у рівні первинної і вторинної продукції, у співвідношеннях біомас та різноманітності різних структурних і функціональних елементів, за геохімічним режимом тощо. Разом з тим деякі з адаптацій до схожих умов можуть бути реалізовані різними способами, не кажучи вже про те, що в різних регіонах засобами різних флор і фаун. Докладніше особливості гомологічно різних біоценозів-аналогів буде висвітлено в спеціальній частині при розгляді зональних типів угруповань (у ранзі класу і типу формації).

Картографічне відображення класів формацій цілком допустиме навіть у малому масштабі (тобто, менше від мільйонного).

Кожне виділення окреслює регіон (індивідуально-хоролотічний підрозділ) на основі аналогічних характеристик, тому згадана карта водночас може бути основою біогеографічного районування за такими характеристиками.

Коли б не було перешкод до розселення, то філогенетична структура всередині кожного з них була б вирівняною або навіть однаковою. У цьому разі результати аналогічного і гомологічного підходів цілком збігалися б. Інакше кажучи, зображені виділення показують у принципі можливі (але тільки за гігротермічними вимогами) потенціальні ареали для видів, що населяють хоча б малу частину одного виділення. На жаль, процес безсистемної і навіть неусвідомленої інтродукції вже привів у ряді випадків до розширення ареалів деяких видів до потенціально можливих за умовами середовища. На жаль то-злу, що таке «збагачення» майже неминуче призводить до великої конкуренції і до витіснення «слабкіших» видів. В результаті в масштабі біосфери генетична різноманітність зменшується.

 

3.3 Районування і класифікація за гомологічними ознаками

 

У таксонах рослинності і взагалі біотичних угруповань низького рангу (до формації) цей принцип цілком поєднується з характеристиками структурно-функціональної властивості. При переході до таксонів рослинності вищого рангу додержувати його стає дедалі важче, і поки що немає глобальної класифікації рослинного покриву, в якій гомологічні ознаки були б і в вищих категоріях системи. Немає і відповідної глобальної системи районування рослинності, в якій філоценогенетичного принципу додержувалося б на всіх ступенях регіональної ієрархії. Є тільки схеми, в яких чергуються на різних рівнях то геоботанічний, то флорогенетичний принципи.

Досі гомологічний принцип розробляють і застосовують головним чином для класифікації флор і фаун та для цілей флористичного і фауністичного районування. Результати флористичного районування можуть близько збігатися з результатами геоботанічного (фітоценотичного) районування на найнижчих ступенях. Більші регіони звичайно не збігаються, бо засобами спочатку самої тільки флори в різних кліматичних умовах (коли настає диференціація таких умов) можуть бути з часом сформовані будь-які типи рослинності. Ці міркування можна застосовувати і до тваринних компонентів органічного світу.

Роблячи далі основний наголос на районуванні флор, фаун і біофілот на основі гомологічних ознак, матимемо при цьому на увазі, що таке районування завжди передбачає відповідну класифікацію.

При флористичному районуванні звичайно додержують такого низхідного за рангом ряду регіонів: царство область прозінція округ район елементарний район (район конкретної флори). Іноді царства називають областями, області провінціями, і навпаки. Нерідко виділяють проміжні категорії: підцарства, підобласті, надпровінції тощо. Однак таке надмірне ускладнення схем районування, як правило, небажане, оскільки за рахунок деякого вдосконалення у визначенні відносних рангів різних регіонів значно програємо в наочності і виразності наших побудов.

Є багато різних спроб флористичного поділу суші. Обриси їх меж звичайно близькі, і різняться вони головним чином рангами тих чи інших регіонів.

При фауністичному районуванні звичайно починають поділ суші з областей, але іноді області об'єднують у царства, або геї. Фауністичні царства займають ранг вищий, ніж флористичні, але їх менше звичайно 3 або 4. Фауністичні області, наближаючись до флористичних царств за своїм рангом, все-таки трохи поступаються перед ними. А втім, у деяких випадках така відмінність стирається.

Зіставляючи приклади флористичного і фауністичного поділу, неважко виявити багато спільного не тільки в межах, а іноді і в рангах. Однак виявляються і дуже типові відмінності між. флористичними і фауністичними схемами. Це стосується передусім позатропічних регіонів південної півкулі, які звичайно об'єднують в Антарктичне і Капське флористичні царства, а на фауністичних схемах показують тільки як провінції, що належать до різних областей. Нова Гвінея фауністично належить до Австралійської області, а флористично тяжіє до Південно-Східної Азії і взагалі до Палеотропісу.

Причини таких невідповідностей полягають головним чином у тому, що сучасне флористичне районування (яке є по суті різними модифікаціями схеми А.Енглера) ґрунтується на поширенні переважно квіткових і меншою мірою інших судинних рослин. Становлення цієї групи до родин і родів, спільних з сучасними, відбулося ще в крейдяний період. Фауністичне районування ґрунтується на поширенні переважно птахів і ссавців і меншою мірою інших хребетних тварин та окремих груп безхребетних (денні метелики). Усі названі групи організмів на рівні родин і родів значно молодші за судинні рослини.

Більшість сучасних родів птахів і ссавців мають всього тільки неогенний вік. Тому сучасне фауністичне районування в історичному аспекті має «коротшу пам'ять» про минуле. Небагато поки що фактів географічного поширення різних груп комах, наземних і прісноводних молюсків, кільчастих червів, паукоподібних, а також більш уважний аналіз поділу та/історії прісноводних риб, амфібій і рептилій часто свідчать про ті самі зв'язки, що виявляються і при сучасному флористичному аналізі. Зокрема, виразніше виявляється своєрідність південних позатропічних районів порівняно з сусідніми тропічними і водночас намічаються зв'язки цих південних регіонів один з одним.

Усе це змушує визнати, що наявні схеми флористичного районування в цілому стоять ближче до єдиного флористично-фауністичного, або біофілотичного, поділу суші. Називати таке районування біогеографічним не слід, оскільки біогеографія не зводиться до флористики і фауністики (навіть до «синтезу» їх), вона значно ширша. Тому біофілотичне районування тільки окремий випадок біогеографічного поділу території (і акваторії).

Районування для якихось окремих груп організмів» (наприклад, на рівні класів або навіть рядів чи порядків) завжди різною мірою відрізнятиметься одне від одного і від глобальних біофілотичних схем внаслідок різного геологічного віку і різної здатності до подолання перешкод (всупереч поширеній думці, здатність хребетних тварин до подолання перешкод і розселення набагато нижча, ніж у більшості рослин; деяким винятком, але далеко не завжди, можуть бути птахи і рукокрилі). Ці специфічні риси дуже цікаві для розкриття закономірностей становлення, філогенезу і розселення окремих груп. Разом з тим немає таких серйозних відмінностей між усіма тваринами і всіма рослинами. Як серед тих, так і серед других при бажанні можна знайти приклади схожого поширення і геогр

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 >