International Combating The Crimes Harming The Economic Development Of States

Диссертация - Юриспруденция, право, государство

Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



в'язання в боротьбі з фальшивомонетництвом не робити розходження між підробкою власних і іноземних грошових знаків і цінних паперів і з однаковою строгістю карати злочинців. Воно з'являлося екстрадиційнним міжнародним карним злочином.

 

Тому всі країни учасники конвенції повинні робити допомогу зацікавленим країнам у розшуку і поверненні виготовлювача, що сховався за границю, збувальника грошових чи знаків їхніх співучасників. З 1931 по 1995 м у рамках вимог ст. 12 Женевської конвенції проведено вісім міжнародних конференцій по координації діяльності держав, найбільших банків і емісійних заснувань у боротьбі з цими злочинами.

 

У відповідності зі ст. 12 Конвенції дізнання по таких справах ведеться в рамках національного карного судочинства особливо створеним Центральним Бюро, що працює в контакті з банківськими заснуваннями, поліцією і подібними органами інших країн. Це дозволяє централізувати в масштабі держави всі зведення, що можуть полегшити розшук, припинення і профілактику цих злочинів. В даний час усі питання міжнародного співробітництва в розглянутій сфері міжнародних відносин покладені на Інтерпол.

 

У той же час цілий ряд положень Конвенції застарів, а її текст вимагає істотних змін. У першу чергу це відноситься до розширення поняття грошових знаків. Сьогодні поширені підробки векселів, акредитивів, чеків, знаків поштової оплати й інших цінних паперів Однак у Конвенції такі діяння злочинними не вважаються. Те ж саме можна сказати про підробку грошових знаків, що не знаходяться в звертанні, і про вивіз фальшивих грошей за границю. Ці пробіли Конвенції змушені заповнювати національні норми карного законодавства, а також двосторонні угоди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глава 2. Міжнародне співробітництво держав

2.1. Співробітництво держав. Форми співробітництва.

Співробітництво держав в області боротьби зі злочинністю ведеться в декількох напрямках:

 

1. Визнання небезпеки для співтовариства держав визначених карних діянь і необхідності застосування спільних мір для їхнього припинення. Такими можуть бути крім злочинів розглянутих у дійсній роботі і тероризм, захоплення заручників, незаконна торгівля людьми, незаконне захоплення повітряних судів і ін. Небезпека саме цих діянь фіксується в угодах.

 

2. Надання допомоги в справі розшуку правопорушників, що ховаються на чужій території. Існує два можливих канали здійснення - через дипломатичні заснування і шляхом безпосередніх зв'язків між органами, що ведуть у своїй країні розшук і дізнання (правоохоронні органи). Необхідно відзначити розширення цього напрямку співробітництва: якщо раніш держави зверталися до конкретної країни з проханням про чи розшук видачі злочинця, то в даний час цей розшук ведеться у всесвітньому масштабі, причому з'являється розшук не що тільки збіг злочинця, але і викраденого майна. З метою полегшення розшуку іноді здійснюється обмін інформацією.

 

3. Допомога в справі одержання необхідних матеріалів по кримінальній справі. У випадку здійснення чи злочину здійснення його в декількох чи країнах здійснення його частини в іншій державі і т.д.. Свідки і речовинні докази можуть знаходитися в іншій державі. Для одержання матеріалів у справі в окремих випадках необхідно зробити слідчі дії за границею, що здійснюється шляхом напрямку відповідного окремого доручення (comissions rogatoires). Це може бути доручення допитати свідка, потерпілого, зробити огляді місця події і т.п. Угода визначає, якого роду доручення можна давати відповідним органам іншої держави. Орган, що повинний виконати це доручення керується своїми національними процесуальними нормами, при цьому повинні бути дані відповіді на всі поставлені в дорученні питання.

 

4. Надання практичної допомоги окремим державам у дозволі проблем злочинності, вивченні цих проблем. Цей вид допомоги виражається в напрямку в окремі країни експертів покликаних надати конкретну допомогу(визначити основні напрямки боротьби зі злочинністю, дати рекомендації з організації пенітенціарної системи й ін.).

 

5. Вивчення проблем злочинності і боротьби з нею. З цією метою скликаються міжнародні конгреси. Конференції, створюються міжнародні організації, науково-дослідні інститути.

 

6. Обмін інформацією. Держави часто домовляються надавати один одному інформацію необхідну для успішного проведення наслідку і піймання злочинця, а також іншу інформацію карного характеру. Зокрема обмін інформацією про вироки, винесених у відношенні громадян іншої країни. Як правило обмін такого роду інформацією відбувається раз у рік.

 

Міжнародне співробітництво держав здійснюється в наступних формах:

 

a) висновок міжнародних угод. Це угоди про надання правової допомоги, видачі злочинців, визнанні злочинними визначених діянь і ін.

 

б) використання міжнародних організацій. Держави з метою співробітництва створюють універсальні організації (ООН), регіональні (ЛАГ, ОАЕ й ін., спеціалізовані заснування ООН (МАРНОТРАТ, ВІЗ), створюють спеціальні організації (Інтерпол); питання співробітництва розглядають постійні організації (усі вищевказані) і тимчасові (конференції). Крім того в цьому процесі беруть участь так само міждержавні і неурядові організації (Міжнародна Асоці

s