"Вальдшнепи" Миколи Хвильового. Проблеми інтерпретації й інтертекстуального прочитання

Є тільки окремі цитати з другої частини "Вальдшнепів", які наводить у гострокритичній брошурі "Від ухилу - у прірву: Про "Вальдшнепи"

"Вальдшнепи" Миколи Хвильового. Проблеми інтерпретації й інтертекстуального прочитання

Информация

Литература

Другие материалы по предмету

Литература

Сдать работу со 100% гаранией

"Вальдшнепи" Миколи Хвильового. Проблеми інтерпретації й інтертекстуального прочитання

 

Серед уривків із романів, незавершених чи "ненаписаних" романів найвідоміші, безперечно, "Вальдшнепи" Миколи Хвильового. Робити якісь певні висновки щодо його ідейного змісту чи формальних особливостей, зокрема й щодо жанрової сутності та структуро будови, надзвичайно складно саме через його незавершеність. Точніше, роман був завершений, але до нас дійшла тільки його початкова частина. Загальновідомо, що "Вальдшнепи" писалися влітку 1926 року, перша частина друкувалася на початку 1927 року в 5-му числі "Вапліте", друга вже була набрана в 6-му числі, але і роман, і стаття І. Сенченка "Де хвилі", і загальне протистояння ваплітян до офіційної лінії компартії видалися настільки неприйнятними, що це число часопису було заборонене цензурою, сконфісковане і знищене. Як дисциплінований член партії, М. Хвильовий за вказівкою відповідних органів, очевидно, знищив рукопис другої частини роману, тому вона не збереглася ні в архіві письменника, ні в архівах журналу, цензурного відомства чи спецслужб. Із кожним роком сподівань на те, що текст буде знайдено, усе менше й менше.

Є тільки окремі цитати з другої частини "Вальдшнепів", які наводить у гострокритичній брошурі "Від ухилу - у прірву: Про "Вальдшнепи" Хвильового" Андрій Хвиля, колишній боротьбист і тодішній завідувач преси ЦК КП(б)У. За переказами, заборонена друга частина роману у вигляді журнальних гранок передавалася з рук у руки довіреними особами, тому певна кількість людей усе ж таки мала змогу її прочитати. Скажімо, Л. Сеник стверджує: в усних спогадах 60-х років Володимир Гжицький повідомляв, що читав другу частину "Вальдшнепів". Про окремі її сюжетні перипетії наводить відомості також Юрій Лавріненко, який, за його словами, теж читав заборонену частину роману. Однак цього дуже мало, щоб скласти якесь більш-менш чітке уявлення про повний текст роману. Тому, наприклад, Ю. Безхутрий у ґрунтовному дослідженні "Хвильовий: проблеми інтерпретації" взагалі не аналізує цей твір: "Із відомих творів Хвильового 1922-1928 років поза нашою увагою залишився фрагмент роману "Вальдшнепи". Це зроблено свідомо: відсутність закінчення, як і у випадку з іншими незавершеними текстами, не дає можливості адекватно оцінити його як цілість". Однак зрозуміло, що залишити поза увагою літературознавства фрагмент роману, якому М. Хвильовий надавав особливого значення у власному доробку, теж не можна. Особливо якщо врахувати, що цей фрагмент, на відміну від багатьох інших фрагментів і незавершених творів, усе ж таки був опублікований і відіграв важливу роль в історії української літератури й культури 1920-х років і XX століття загалом. У такій ситуації не залишається нічого іншого, крім спроби розглянути початкову частину "Вальдшнепів" як окремий цілісний твір, що має відкрите закінчення. На сьогодні вже існує чимало ґрунтовних досліджень "Вальдшнепів". Своєрідним підсумково-систематичним і синтетичним дослідженням стала монографія Л. Сеника "Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності", точніше розділ із цієї монографії "Микола Хвильовий і його роман "Вальдшнепи". Науковець скрупульозно зібрав корпус праць попередників, ґрунтовно опрацював його і виробив власну концепцію інтерпретації "Вальдшнепів", він подає цілу низку надзвичайно цікавих і аргументованих спостережень, суджень, міркувань щодо ідейного змісту, генологічної сутності, художніх особливостей фрагменту роману, його інтертекстуальних перегуків із творами української та світової літератури.

Поряд із цим варто зазначити, що наполеглива праця дослідника інколи поєднується з певною недбалістю, неуважністю у прочитанні тексту "Вальдшнепів" чи інших творів або наукових досліджень. Скажімо, Ігоря Михайлина він називає Г. Михайлином. Проте є і серйозніші курйозні недогляди. Приміром, стверджується, що "чимось Одарка нагадує служницю в оповіданні М. Коцюбинського "Коні не винні", хоча в тексті "Вальдшнепів" М. Хвильовий недвозначно відсилає читача до "Сміху" М. Коцюбинського. У творі ж "Коні не винні" є тільки лакей Савка, і, напевно, не може бути підстав для порівняння служниці Одарки з Палажкою, яку М.Коцюбинський згадує лише водній короткій опосередкованій фразі: "...На обід будуть сьогодні молоді печериці, які Палажка несла уранці в приполі з городу".

Ще в одному місці Л. Сеник проводить аналогії між Дмитром Карамазовим із "Вальдшнепів" та Альошею з "Братів Карамазових" Ф. Достоєвського, жодним словом не згадуючи про Дмитра з роману російського письменника, хоча така аналогія була б значно доречнішою. Це змушує, прискіпливо вивчивши розділ про М. Хвильового в монографії Л. Сеника, уточнити чи доповнити його; це необхідно тим більше, що згадувана праця стала певною мірою хрестоматійною, класичною для подальших дослідників, які некритично підхопили похибки й недогляди, яких припустився Л. Сеник. Окремо варто зазначити, що на багатьох дослідженнях "Вальдшнепів" і творчого доробку М. Хвильового загалом позначилися ідеологічні надбудови правого чи лівого спрямування або породжені огляданням на офіційну владу (на зламі 80-90-х років).

Через відсутність завершення роману загадкою залишається його назва. Зрештою, невідомо, чи повний текст твору давав пряму відповідь на це запитання. Безперечно, мають право на існування міркування про те, що персонажі роману асоціюються з вальдшнепами, беззахисними перед дулами рушниць мисливців, як і версія, за якою вальдшнепи - це думки, що "навесні летіли на Україну". Однак варто пошукати й інші варіанти прочитання назви роману, насамперед у самого письменника, який був пригодницькою "Дивовижною мандрівкою дядька Петра". Настанова на новаторські пошуки, на експеримент, використання оголення прийому, гри з читачем теж значною мірою були зумовлені прагненням підвищити рівень читабельності художньої літератури, викликати спонтанне прагнення продовжувати невідривно читати текст. Багато важила читабельність творів і для М. Хвильового, тому "любовний" роман - це не тільки і не стільки форма зашифрованості, скільки прагнення написати цікавий для великої кількості читачів художній твір, роман, іманентною ознакою якого була б романічність, що завжди приваблювала читача і могла би розважати його та згладжувати складність для читання малосюжетного твору, інтелектуально навантажених діалогів і внутрішніх монологів.

По-третє, проблема міжстатевих, еротично-сексуальних взаємин стає в 1920-х роках однією з найактуальніших у літературі. Сприяли цьому і фройдівська та ніцшеанська теорії, з якими були знайомі широкі верстви інтелігенції, і впроваджуване в перше пореволюційне десятиліття марсистське гасло звільнення від фарисейства буржуазного шлюбу, гасло "вільного" кохання, і визнання жінки рівноправним суспільним, а також і сексуальним партнером. Ця проблема була чужою і для творчості М. Хвильового, який протиставляв міщанській розпусті й задоволенню тваринної хоті високе кохання, що, однак, не мислилося без тілесної насолоди.

Приміром, Дмитро Карамазов, значною мірою alter ego автора, так фіксує власні емоції та бажання, побачивши Аглаю в купальному костюмі: "Дмитрій відчув, що йому стало важко дихати ... В ньому в перший раз прокинувся до неї справжній самець. Він безсоромно дивися на її таз, на її груди, і ніяк не міг одірватись, йому захотілось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первісна людина. Йому навіть прийшла мисль підплисти до фльоберівських дам і жартуючи схопити в свої обійми Аґлаю". І далі ця "мисль" стає постійною: "...Сьогодні він побачив прекрасне Аґлаїне тіло ... йому захотілось кусати її. Йому метнулось у голові, що п'янка може утворити непогану обстановку, і він уже напружено шукав місця для оргії". Ця "мисль" приходить до Карамазова ще і ще раз, отримуючи свій подальший розвиток, синтезуючи в почутті кохання до Аглаї інтелектуальний і тілесний первині: "Він раптом відчув її присутність у цьому городку, так би мовити фізіологічно, і це почуття почалось не вчора ... Хіба випадково вона показала йому своє тіло в купальному костюмі? Хіба випадково вона вчора весь вечір намагалася одрекомендувати себе? Хіба випадково він почув цю апологію безумству хоробрих на фоні вранішньої зустрічі, тієї зустрічі, коли вона стояла на пляжі в потоках сонця і демонструвала йому своє здорове рубенсівське тіло? Нічого випадкового нема ... йому до болю захотілось бути ... безумним. Йому захотілося схопити її в обійми й закричати побідним криком дикого переможця ... Він уже нічого не бачив, крім цієї привабливої дівчини і її мигдалевого погляду. Карамазов нахабно подивився на Аґлаїн торс і зупинив на ньому свої очі".

Цей духовно-тілесний безум кохання до Аглаї вже ні на мить не покине Дмитра аж до кінця тієї частини роману, що збереглася. Зрозуміло, він не може бути тільки формою приховування за еротичними переживаннями персонажа чогось значно вагомішого з проблем суспільного життя рефлексуючої особистості, її партії та її нації, а є самодостатнім і вагомим чинником ідейно-художнього змісту "Вальдшнепів".

Для інтерпретації роману М. Хвильового дуже багато важить його інтертекстуальне прочитання крізь призму творчості Ф. Достоєвського, на що автор сам прямо й недвозначно вказував через імена головних персонажів - Дмитра Карамазова та Аглаї. Про це говорить і Л. Сеник: "Звернення до традиції в романі навмисне: не випадково герой названий Карамазовим. Його попередник - Альоша Карамазов, людина суперечлива, з багатьма мінусами. Аглая також "має своє літературне коріння у творі Ф. Достоєвського "Ідіот". Од

Лучшие

Похожие работы

1 2 3 4 > >>