"Quo vadis": проекція на сучасність

Сочинение - Культура и искусство

Другие сочинения по предмету Культура и искусство

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



го національного відродження.

Власне, згідно відомостей підручника Української історії за 11 клас, сама дискусія проходила в три етапи:

) від 30 квітня 1925, що почалася статтею Г. Яковенка "Про критиків і критику в літературі", відповіддю йому М. хвильового "Про сатану в бочці ...", участю С. Пилипенко (оприлюднив п'ять статей), Г. Епіка, Б. Коваленко та ін до публікації памфлету "Аполегети писаризму" (1926) Хвильового, який сформулював центральні проблеми дискусії і накреслив пропозиції щодо їх реалізації;

) від 26 квітня 1926, лист Й. Сталіна "Тов. Л. М. Кагановичу та членам політбюро ЦК КП (б) У" до розпуску ВАПЛІТЕ і диспуту "Шляхи розвитку сучасної літератури" в Будинку імені В. Блакитного, що відбувся 18 - 21 лютого 1928 на ньому були присутні більше 800 чоловік і взяли участь представники всіх літературних організацій Києва. Тут виступали О. Дорошенко (голова), Ю. Меженко (доповідач), М. Зеров, В. Десняк, В. Підмогильний, С. Щупак, М. Могилянський, П. Филипович, Б.Антоненко-Давидович, Іван Ле, М. Івченко, В. Нечаівська, І. Жигалко, М. Рильський та ін Неокласики, представники "Ланки" розвивають тези Хвильового, доповнюють їх, ведуть розмову в площині естетики, по-справжньому дбаючи про духовні цінності й високо художні твори, а пролетарські - грубо підмінюють розмову політичними гаслами, перетворюють своїх опонентів на "ідейних супротивників", "агентів імперіалізму", "націоналістів";

) втручання партійних органів та функціонерів у дискусію, яка придбала політичну спрямованість. Дискусія захлинулася, розчинившись в схоластичної риторики, почалися політичні звинувачення, процвітає сталінська теза про "загострення класової боротьби", затверджується сталінізм: письменникам навішуються ярлики, причому партійні опоненти виголошували їх від імені Компартії і народу. У 1934 - 1937 рр. Радянські каральні органи за участь митців у дискусії їх арештовували й фізично знищували.

Саме тоді, Хвильовий порушив важливе питання, котре відразу привернуло увагу його сучасників, адже мовилося про відповідні критерії творчості та оцінки художніх явищ, несумісних з "масовізму" ("червоної освіти"), та з будь-якою вульгаризацією мистецтва, котре виявлялося поширеній практиці імітації літератури, небезпечної інерції провінціального, котре сам він неодноразово називав "хуторянством", "малоросійщиною" (епігонства), і водночас протиставляв, як альтернативу орієнтація на Європу не територіальну або історичну, а "психологічну", духовну, з її "фастівського волею" до життя, а не на пролеткультівську комуністичну літературу радянської Росії. Проте, все ж таки основним питанням було бути або не бути українській літературі самобутнім мистецьким явищем у контексті світового духовного розвитку. На його погляд, повинен настати кінець імперської, великодержавної гегемонії. Він роздумував: "Росія самостійна держава? Самостійна! Так і Україна самостійна! Українське мистецтво має розвиватися самобутньо. Воно має свою концепцію - ідею вітаїзму (від латинського слова vita - життя), романтики вітаїзму, активного романтизму або" азіатського ренесансу ".

Проте в тому була недалекоглядність письменника, адже він не зрозумів одного, як можна звертатись до витоків європеїзму відходячи від доктрини Московщини, в умовах тоталітарної системи? Коли, за будь-які зайві думки гарантований розстріл? Або принаймні репутація класового ворога? А, Хвильовий, у 1920-х рр., займав високу посаду у лавах партії УРСР і дискутував досить довго, аж до приходу Сталіна. Дійсно, виникають думки, що Хвильовий або блаженний патріот, або провокатор тодішньої системи.

Звичайно, що до закликів Хвильового поставилась негативно комуністична влада. Й. Сталін, прочитавши з "Апологети писаризму", знайшов тамзаклик "Геть від Москви! Як зазначає Іван Дзюба: В тенденційно політичному сенсі і негайно направив лист (26 квітня 1926) Л. Кагановичу, генеральному секретарю ЦК КП (б) У, сприйняв цей лист як обов'язкову директиву, у літературну дискусію активно втрутилися партійні функціонери вищого рангу. Одразу, розмова перенеслась із естетичної площини в політичну. Враз відбулася груба заміна понять. Комуністи керувалися твердим наміром оволодіти ситуацією, що виникла, надалі не допускати подібного недогляду. І вони свого добилися. Літературна дискусія "захлинулася". її учасники були дискредитовані, а перегодом фізично знищені. Хвильовий наклав на себе руки.

Як, же відповіла на трагедію свого провідника його література, котра покликана захищати інтереси народу? А ніяк! Деморалізована більшовицькою реальністю, вона втратила не тільки естетичні критерії (мистецькі канони визначення мистецтва), але і принцип народності, з яким вона утверджувалася в невдячних для творчості умовах XIX ст. Саме тоді, у 1920-х рр. російський ЛЕФ (Лівий фронт), РАПП, підтримувані компартією, вплинули й на українські організації, впроваджували антиестетичні тенденції, нігілістично ставилися до українських традицій та мови.

Справді, це прикро, адже Хвильовий сам того не бажаючи підставив під удар тоталітарної машини, своїх соратників по перу. Сам він пішов із життя добровільно, як герой, а вони мусіли скніти у таборах смерті. Адже, тоді за привабливою ширмою широкої пропаганди проведених перших п'ятирічок, котрі будувалися на вміло використав чистому ентузіазмі працівників і рабській працю "архіпелагу ГУЛАГ", наступ на творчу національну інтелігенці

s