"Quo vadis": проекція на сучасність

Сочинение - Культура и искусство

Другие сочинения по предмету Культура и искусство

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



Міністерство освіти і науки

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет культури і мистецтв

Кафедра театрознавства і акторської майстерності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

національний відродження література дискусія

Есе на тему "Quo vadis": проекція на сучасність

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2011

Перед сучасною Україною стоїть складна політична дилема, що складається зі словосполучення "Quo vadis": (Куди підемо?) Чи звертати назад - до спільного минулого із Росією та Білоруссю, чи крокувати вперед - до світлого майбутнього у інтеграційному процесі з Європою?

Звичайно, що провладні ж сили говорять, що нашій державі ніяк не можна поривати зі своїм північним сусідом, адже Україну із Росією об'єднує дуже багато де чого: мова бізнесу, спільні кордони (більш 1000 км), близькість менталітетів, спільне радянське минуле, наявність значної російської діаспори в Україні, схожість інфраструктур, приблизно однаковий технічний потенціал підприємств і т.д. А, більшість опозиційних політичних сил навпаки, розяснюють своєму електорату доцільність на євроінтеграції України на розірвання усіх договорів з Російською Федерацією, як спадкоємиці тоталітарного свавілля, у котрій свобода волі людини, навіть на сьогодення нівелюється у угоду владі, і це пояснюється тим, що вона є прямою наступницею імперської ідеології - спочатку Російської імперії, а вже потім СРСР. Справді, у дечому можна погодитися із ультраправими силами на Україні, адже імперська Росія, як і СРСР, були замкнутими системами. Контакти з рештою світу, в тому числі з Заходом, були для простих громадян досить обмежені, і це сформувало особливий менталітет значної частини громадян, особливістю якого є повне неприйняття всього західного. Власне, російська громадкість протягом всієї своєї історії чинила опір своїй еліті, котра намагалась впровадити будь-які західні інновації, а саме: книгодрукуванню, будівництву залізниць, відкриття університетів, картоплярства, генетиці, лібералізації і впровадження ринкової економіки. Однак згодом всі ці інновації все ж впроваджувалися у Росії, але за них була завжди заплачена висока ціна - крові власного народу, і як наслідок знищення Російської імперії, повалення царизму та прихід до влади більшовиків, утворення СРСР, а згодом масові терори 1930-х рр. Звичайно, що було втрачено багато часу і країні доводилося весь час наздоганяти. Справді, усі замкнуті системи ніколи не можуть бути ефективними, згадаємо хоча б для прикладу Японію ХІХ ст. З цього приводу гарно сказав У. Черчілль: "Сталін довів, що така величезна країна, як Радянський Союз, може існувати незалежно, але розвиватися ефективно в таких умовах вона не може".

Тому, Україна стоїть на розпутті, і це одвічне питання Камо грядеші? постійно зявляється на вустах політиків, у дискусіях політологів, на шпальтах газет і на екранах телевізорів. Та й сучасна українська література теж не стоїть осторонь від правого діла, адже насправді вона вже давно вичерпала ресурси кращих літераторів, і зараз, нажаль на літературній ниві працюють справжні писаки, котрі, як кажуть у народі недо складу, не до ладу зліплять до купи декілька слів, проте усі вони критики і знають куди і іти власному народу. Ці, люди, нажаль далекі від геополітики та економічної стратегії і мислять законами анти логіки, якщо так це можна назвати. Вони, згадуючи імя Миколи Хвильового, постійно наголошують, що він був справжнім українським патріотом, котрий намагався розвалити Союз, забуваючи при тому, що він був істинним, щирим комуністом - троцькістом. А, чим Троцький чистіший від Сталіна? Чим не Лейба Бронштейн приймав участь у масових розстрілах, чи не з його згоди в Одесі здійснювалися зачистки контри. Та, і який Хвильовий українець, це він змінив своє прізвище Фітільов на Хвильовий. Можливо так, зручніше я не знаю.

Тому на мою думку потрібно, відмежувати від заангажованого образу Хвильового, як лідера передового українства, не забуваючи проте, що власне передове, я би сказала українство, було знищене або ж заміщене ще у 1921 р., тими ж таки комуністами.

Звичайно, що тодішня література, кінця 1920 рр. переживала свій розквіт як раз у часи НЕПу та коренізаціі, що постійно перекреслювалося компартією, тому говорити про суперечливу "політику в галузі літератури", я не буду, проте підкреслю, що саме у той час тому сформувалась тенденція до національного відродження початку XX ст., і саме тоді українська мова набуває нового звучання - вона стає атрибутом вже не села, а й міста. Тому в такій, дуже суперечливій ситуації літературна дискусія 1925-1928 рр. була неминучою. Вона, - думку І. Дзюби, - не тільки сконцентрувала в собі потужну енергію полемічних збурень, а й оголила головне питання, бути чи не бути українській літературі, культурі нації? Хвильовий розпочав ту дискусію на сторінках "Культури і побуту", що є додатком газети "Вісті ВУЦВК", надрукувавши у ньому 30 квітня 1925 р. критичний памфлет під "дине зрозумілою" назвою: "Про" сатану в бочці ", або про графоманів, спекулянтів та інших" просвітян " Згодом з'явилися ще твори цього викривально-сатиричного жанру, незабаром опубліковані як окремі видання "Камо грядеши" ("Куди йдеш") і "Думки проти течії"), окресливши програму українськ

s