Війни за княжих часів

Святославів перший похід відбувся 968. р. Греки налічували його військо на 60 тисяч але це число не дуже ймовірне.

Війни за княжих часів

Информация

История

Другие материалы по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

Війни за княжих часів

 

 

Війни зі Сходом та з Візантією

 

У перших часах буйного розвитку київська держава шукала собі теренів експансії на Чорному морі й на Каспію. Нестримна енергія перших князів і їх варязьких дружин гнали наші воєнні сили в далекі країни. Але пізніше настало заспокоєння. Держава сконсолідувалася, зосередилася на власній території, покинула фантастичні займанні цілі й почала дбати про те, щоб передусім забезпечити свої границі. Воєнні походи з моря переходять на суходіл. Цю реальну політику почав Святослав Завойовник у двох напрямах на Схід, і на Візантію.

Перші князі у своїх східних походах старалися безуспішно завоювати країни за Каспійським морем; Святослав поставив собі ближчу мету знищити два надволзькі народи, що загрожували українській торгівлі, т. зв. срібних. болгар і хозарів. Болгарська держава мала землі над Камою і середньою Волгою, мала доступ до уральських копалень і держала під своїм впливом сусідні словянські племена. Святослав уважав за конечне усунути цього конкурента, 965. р. подався на головне місто Болгар над Волгою, добув його і знищив всю сусідню околицю. Потім рушив на хазарську державу у гирлі Волги. Здобув спершу город Саркел на вузькому переході між Волгою й Доном, потім знищив Ітиль (недалеко теп. Астрахані) й Семендер на західному березі Каспія. Таким чином і другий суперник України у торгівлі перестав існувати. Рівночасно Святослав попідбивав кавказькі народи ясів (осетинів) і касогів (черкесів). Таким чином київська держава добула на сході границю по Волгу й Кавказ.

На волзьких болгар ходив і Володимир Великий 984. р. зі степовими торками. Але пізніше Київ утратив звязки з Волгою, і ці країни підпали під вплив Суздальщини.

З касогами вів боротьбу брат Ярослава Мудрого, Мстислав, князь Тмутаракані (над Озівським морем), і 1022. р. у борбі (тобто в дужаннях) убив їх князя Редедю. А 1029. р. Мстислав із Ярославом ходили на ясів і теж їх завоювали.

Святослав Хоробрий так зве його галицький літописець і у боротьбі з Візантією ішов новими шляхами. Його попередники в морських походах доходили до Царгороду, але про те, щоб добути сильно укріплену цісарську столицю, не було що й думати. Святослав гадав ослабити Візантію іншим способом, завоювати спершу Болгарію, що була залежна від Царгороду й потім уже йти на візантійські землі.

Святославів перший похід відбувся 968. р. Греки налічували його військо на 60 тисяч але це число не дуже ймовірне. Він приплив човнами, вїхав у Дунай і висадив військо на беріг. У першому бою тяжка варязька піхота розбила болгар. Святослав пішов у глибину краю й поздобував всі найвизначніші болгарські городи. За столицю він вибрав собі Переяславець (Малу Преславу) в Добруджі. Та за той час на Україну напали печеніги, може бути на заклик Візантії, і Святослав мусів вертатися до Києва. Впорядкувавши справи у своїй державі, він зібрав нове військо і 970. р. знову подався до Болгарії. А тимчасом болгари встигли вже повиганяти українські залоги з усіх міст і почали облягати Переяславець. У вирішній битві Святослав розбив болгар і швидким походом пішов на південь. Зайняв знову північну Болгарію, потім перейшов Балкан, дібрався аж до Филипополя, знищив Тракію й дійшов під Адріанопіль, вже недалеко Царгороду. Під Аркадіонополем греки влаштували засідку й сильно погромили Святославове військо. Та де не стримало нашого князя від війни. Він пішов ще далі на південь аж у Македонію і теж її поруйнував. Тоді греки рішилися замкнути українцям дорогу від півночі. Грецька флоту поплила Чорним морем на Дунай і спинилася в гирлі ріки. Грецьке військо почало облягати Переяславець. Українська залога під проводом воєводи Сфенкела боронилася завзято. Коли добуто вже мури, останки оборонців заховалися в царській палаті, та греки підпалили будинки і примусили їх уступити (14. квітня 971. р.). Сфенкел тільки з незначним числом подався до Святослава. Князь був тоді в Доростолі над Дунаєм, тут наступили на нього греки з усіх сторін. Облога Деростала тривала три. місяці. Святослав раз-у-раз виводив військо з города й атакував ворога. Його залізні полки, озброєні щитами й копями, успішно ставили чоло тяжкій грецькій кінноті. Але в остаточній битві 24 липня греки перемогли: на полі впало, кажуть, 16 тисяч Святославового війська. Тоді князеві довелося миритися з цісарем. Він добився почесного миру, дістав змогу з військом вернутися на Україну. Та на Дніпрових порогах у бою з печенігами загинув.

Походи Святослава виявили, що й шляхом на Балкан важко було дати собі раду з Візантією. Україна погодилася на те, що ріка Дунай залишиться у візантійських руках.

В пізніших часах щойно двічі княжі війська зустрічалися з візантійцями на суходолі.

В 987 р. Володимир Великий здійснив похід на Крим і облягав Корсунь (Херсонес), таким способом він хотів натиснути на грецьких цісарів, щоб віддали йому за дружину свою сестру. Він висипав довкола міста окопи, але здобув город аж тоді, як перекопав водопроводи, якими до Корсуня йшла свіжа вода. Греки погодилися на домагання князя й він звернув їм добуту ним твердиню.

В 1116 р. Лев Діоген, грецький царевич, зять Володимира Мономаха, пішов на дунайські городи й зайняв Дристру (Доростол). Та греки вбили його підступом й тоді Мономах вислав воєводу Івана Войтишича й посадив у цих городах своїх посадників. Але ця окупація тривала, мабуть, недовго.

 

Війни з Угорщиною

 

Боротьбу за західні границі київська держава вела тільки у перших часах, коли ще не була поділена головно за Володимира Великого й Ярослава Мудрого. Потім це завдання перейшло на галицьку державу. І так у боях із Угорщиною бувала сама Галичина.

Мадяри в XXI віці опанували українське Закарпаття й пізніше забиралися не раз зайняти землі й на північ від Карпат, Галичину. Причиною перших воєн мало бути те, що українські князі наслали були на Угорщину половців. Вперше коло 1095 р. угорський король Володислав ходив великим походом на Галичину, але слідів того походу не знаємо. Удруге 1099 р. король Коломан із багаточисленним військом, (рахували його на сто тисяч), підійшов під Перемишль і тут розігралася одна з найславніших битв того часу. Князь Володар Ростиславич покликав собі на поміч половців, під проводом хана Боняка, й той допоміг йому до перемоги. Половці своїми під'їздами вабили угрів на чисте поле й цілком розбили мадярське військо. Мадяри пустилися втікати й багато їх потонуло у Вігорі та в Сяні; погоня тривала два дні, глибоко у карпатські гори. Угорські втрати рахували на сорок тисяч, але це число, очевидячки, перебільшене. По цій катастрофі ціле півстоліття угри не зважувалися переходити Карпат.

В половині XI. в. вони знову починають наїзди на Галичину в союзі з київськими князями, які виступали проти незалежності галицької держави. В 1150. р. король Ґейза перейшов Карпати,, здобув Сянік, а рівночасно київський князь Ізяслав Мстиславич ударив на Белзчину. Але Володимирко галицький перекупив угорських магнатів і довів до миру. В 1152. р. Ґейза знову змовився з Ізяславом й обидва під Перемишлем напали на Володимирка. Угорське військо було велике, складалося з 73 полків, Володимирко, що боронив бродів на Сяні, не міг здержати напору противників і мусів уступати до Перемишля. І знову мировими переговорами повелося йому перепинити похід.

Наново угорське військо появилося в Галичині після смерті Ярослава Осьмомисла і 1188. р. навіть опанувало було Галич. Але мадяри так утискали галичан, що бояри самі помогли Володимирові вернутись і вигнати угорські залоги.

До ще більших впливів дійшли угри по смерті Романа Мстиславича, коли Данило й Василько були малолітні й не могли боронити своєї батьківщини. Серед галицьких бояр була партія, що бажала приєднати Галичину до Угорщини, тимто угри кілька разів мали Галич під своєю владою. Угорські походи відбувалися все тою самою дорогою, на Сянік, Перемишль, Городок, Звенигород, угри все від півночі йшли на Галич. Але галицьке населення все бурилося проти панування іноплеменників (чужинців) і допомагало своїм князям у боротьбі з наїзниками. Угорська залога в Галичі не почувалася ніколи безпечною й уступала добровільно, як лише під город підходили сильніші війська. Так 1221 р. угри боронилися у Галичі й навіть на галицькій кафедрі побудували були фортифікації, але остаточно королевич Коломан, воєвода Филя й уся залога попала в полон; у 1230 р. так само в. полон дістався угорський королевич Андрій; 1233 р. той сам Андрій умер в обложеному Галичі. Врешті угорську займанщину з Галичини усунув Данило, володар наш Богом даний, як звав його народ.

До останнього бою з уграми прийшло під Ярославом 1245 р. Угри не виступали тут самі, а союзниками князя Ростислава Михайловича, якого бажали посадити в Галичі, помагали їм також поляки. У бою перемогли війська Данила й Василька. Угорський воєвода прегордий Филя, що мав провід у всіх походах на Галичину, в цій битві загинув і його прапор на знак перемоги Данило роздер.

Лев, Данилів син, почувався супроти Угорщини таким сильним, що прилучив до своєї держави частину Закарпаття, коло 1299 р. Але серед яких обставин це сталося, про це не маємо ніяких відомостей. Закарпаття залишилося було при Галичині до 1320-их років.

 

Війна з Польщею

 

Українсько-польські війни того часу розгравалися головно на пограничному просторі між Бугом, та-Вислою, дальші походи, в середину одної чи другої країни, належали до винятків.

Територія між Вислою й Бугом мала значення головно з комунікаційних причин. Тудою проходили важні торговельні шляхи: один зі сходу на захід, з Києва на Володимир і Люблін до Польщі

Похожие работы

1 2 3 4 > >>