Війна як форма збройного насилля: проблеми теорії

Одним із перших писемних джерел, які включали в себе глибокий аналіз відносин між суверенними політичними одиницями, стала написана більш як

Війна як форма збройного насилля: проблеми теорії

Дипломная работа

Экономика

Другие дипломы по предмету

Экономика

Сдать работу со 100% гаранией
станом суспільства він вважав мир між окремими особами в природному стані і мир між державами. Але вічний мир, з його точки зору, може настати лише в дуже далекому майбутньому.

 

2.1 Французька соціологічна школа

 

"Одна з течій французькій соціології міжнародних відносин представлена так званою полемологією, основні положення якої були закладені Гастоном Бутулем. В основі полемології комплексне вивчення війн, конфліктів та інших форм "колективної агресивності" із застосуванням методів демографії, математики, біології та інших точних та природних наук."

Полемологія виходить з того, що, по-перше, саме війна породила історію, оскільки остання почалась виключно як історія збройних конфліктів і мало ймовірно, що історія коли-небудь перестане бути "історією війн". По-друге, війна є головним фактором тієї колективної імітації або, інакше кажучи, діалогу та запозичення культур, яка відіграє таку значну роль в соціальних змінах. Це, перш за все, "насильницька імітація": війна не дозволяє державам і народам відгороджуватись в автаркії, в самоізоляції. Але, крім того, це і "добровільна імітація", яка пов'язана з тим, що народи інтенсивно запозичують один в одного види озброєнь, методи ведення війн і т.д - аж до моди на військову уніформу. По-третє, війни є рушійною силою технічного прогресу: так, стимулом до засвоєння римлянами мистецтва навігації та кораблебудування стало прагнення зруйнувати Карфаген. Навіть у наші дні усі нації продовжують знесилювати себе в погоні за новими технічними засобами та методами руйнування, безсоромно копіюючи у цьому одна одну. І, нарешті, по-четверте, війна являє собою саму помітні серед усіх можливих перехідних форм соціального життя. Вона є результатом та джерелом як порушення, так і встановлення рівноваги.

Бутуль намагається обґрунтувати класифікацію причин військових конфліктів, запропоновану ним. В якості таких, на його думку виступають наступні фактори: 1) порушення взаємної рівноваги між суспільними структурами; 2) політичні кон'юктури, що утворюються в результаті такого порушення; 3) випадкові причини і мотиви; 4) агресивність та войовничі імпульси як психологічна проекція психосоматичних станів соціальних груп: 5) ворожість та войовничі комплекси.

 

.2. Війна, що пішла, війна, що повернулась. Індивід в стратегічних дослідженнях

 

Класичні концепції, що зіштовхнулися у відомій воєнній дискусії початку XX століття, забудуться у вирі революцій, породжених першою світовою війною.До того часу ідентифікація людини, що бореться була полегшена тим, що військовий простір був чітко відокремлений від простору громадянського суспільства, які б не були розміри задіяної армії. Перелом у вдосконаленні засобів ведення війни, що стався тепер, втілений у створенні апаратів важкіших за повітря, для яких не існує меж між військовим і громадянським простором. Так зрівнялись в певному розумінні простір громадянського суспільства та простір воєнних дій. За декілька десятиріч, що минули з часу першого використання бойового літака до першого запуску міжконтинентальної ракети, можливість нанесення все більш значного збитку все більш широким верствам суспільства сприяла розповсюдженню війни шляхом стирання відмінностей між фронтом та тилом.

Війна стає справою всіх і кожного. Але це не вилилось у самостійне здійснення кожним індивідом власного військового кроку або у збільшення кількості героїчних вчинків, а, напроти, призвело до відмови від індивідуальної дії, від ролі стратега, від ролі окремого борця, іншими словами, це призвело до появи Невідомого Солдата. Краще всього сформулював нову драматургію війни з характерною для неї зміною ролей діючих осіб італійський стратег війн, художник Джуліо Дує. В самий розпал першої світової війни Дує намагається осмислити масоване використання авіа бомбардировок не заради примушення противника відступати, а заради планомірного знищення найбільш вразливих точок ворожого суспільства, а саме, міст, виробництв, ділянок скупчення мирного населення, а також задля підриву морального стану супротивника і розхитування політичного режиму.

В працях Джуліо Дує немає місця ані концепції війни, ані стратегічному задуму, ані ролі індивіда у військовому маневрі. Вважаючи доведеною ідею про те, що технічна міць зводить усі можливі варіанти майбутнього до одного єдиного і неминучого, Дує відмовляється як від поняття маневр, так і від поняття стратегія, спираючись на точку зору технічного детермінізму. При цьому індивід виводиться за рамки "стратегії", що тепер означає просте застосування конкретної розробленої моделі. Так здійснюється перехід від маневру до неминучості, від стратегії до догматики.

Ось уже пройшло менше трьох десятиріч після обґрунтування ним його ідеї, і атомна енергія підтвердила прогноз Дує. Суть його - опис майбутнього, що залежить від техніки, відсутність варіантності у веденні війни у зв'язку з наявністю тотальної загрози; настання моменту, коли війна стає безглуздою, зникнення власного героїзму в умовах застосування все більш абстрактних видів зброї - все це опинилось у центрі проблематики ядерної стратегії.

Ядерний елемент, що по-своєму осмислюється різними людьми, цілком поєднується в уявленні деяких осіб з попередніми формами ведення війни, тим не менш, глобально змінює військову ситуацію. Усім відомо, що система блокового протистояння, тісно пов'язана з ядерним фактором, зумовила певну політичну географію, відокремивши світ "поза війною" від решти "звичайного" світу. В світі "поза війною" витонченість сценаріїв збройного зіткнення була покликана головним чином, приховувати неможливість війни. В "звичайному" ж світі війна була не лише можлива, але й іноді необхідна задля збереження спокою на просторі, що вважався "центральним".

Першочергову важливість для долі цивілізації отримало широке розуміння того факту, що сучасний світ являє собою нероздільну цілісність, єдину взаємозалежну систему. Нове значення отримало питання про війну і мир прийшло розуміння усіма причетними до політичних рішень того, що в ядерній війні не може бути переможців і переможених і, що війну вже не можна розглядати як продовження політики, адже можливість застосування ядерної зброї робить цілком можливим занепад людської цивілізації.

Зміна ролі діючих осіб і військового апарату в суспільстві викликана не лише перенесенням конфліктів на географічне другорядні території, але й підвищенням ролі техніки.

"Система, що напротязі 45 років підтримувала силову рівновагу між розвинутими країнами, рухнула. І ми бачимо, що війну зупиняв не атом як такий, а атом яким володіли і керували дві великі держави, що контролювали будь-які конфлікти, що проходили у ядерному стратегічному просторі. Атом залишається, але нарощування сили пішло в минуле, і це змінює суть збройного конфлікту у Європі."8

В певному розумінні війна політичне і технічно наближується до індивіда. Політичне - тому що рішення про входження до конфлікту може йти від невеликих суспільств, будь це війна в Югославії, становище російськомовного співтовариства у Молдові чи поведінка багато чисельних утворень, що можуть з'явитися в результаті можливого розпаду Росії. Уся Центральна і Східна Європа втягнута у широкий процес роздрібнення держав на співтовариства. В результаті війна, якщо можна так сказати, повертається до попередніх елементів. Технічно -- тому що бойові дії часто ведуться невеликими групами локального масштабу, що здійснюють скоріш партизанські операції, ніж обширні маневри силами і засобами. Відповідно, повторення сценарію не виключене і в майбутньому.

Війна, що досягла в першій половині нашого століття свого апогею, виявилась згодом заблокованою у відносинах між ведучими державами, що перемістились при цьому у периферійні райони. Стратегічна безвихідна ситуація, яка виникла у центральному просторі, зумовила перенесення військових дій в інші зони. Чим більшу небезпеку, в території, представляла для індивіда війна, що поступово розповсюджувалась, тим більше вона відокремлювалась від нього на практиці. І ось війна повертається до нас, нехай і не торкаючись нас безпосередньо. Це не рух назад і не повернення до попередньої епохи класичних війн. Виникаюча війна і військова географія, що формується, невимірне складніші

Відродження справжньої війни, як у Європі, так і за її межами, навряд чи може змінити тенденцію до зменшення ролі індивіда в системі захисту розвинутих країн.

 

Розділ III. Перша світова війна(1914-1918рр). 3.1. Початок першої світової війни

 

Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних протиріч наприкінці ХІХст. і особливо на початку ХХст., призвели до створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що об'єднувала Англію, Францію, Росію та "Троїстого союзу", до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першій світовій війні.

На початку XX ст. ситуація на Балканах стала вкрай напруженою. Балканські народи вели боротьбу за визволення з-під османського гніту, їх підтримували держави Антанти, сподіваючись використати у боротьбі проти австро-німецького блоку.

Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними блоками європейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю. "Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримки Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії.

Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри. Спадкоємець австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув з візитом до столиці Боснії Сараєво.

Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" в Австрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї загибелі в

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 > >>