Відчуття людини

Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, які мають нервову систему. Що ж до відчуттів, які усвідомлюються, то вони

Відчуття людини

Информация

Психология

Другие материалы по предмету

Психология

Сдать работу со 100% гаранией

Зміст

 

Вступ

1. Поняття і природа відчуттів

2. Значення сенсорних систем для організму людини

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

Відчуття вважаються найпростішими з усіх психічних явищ. Вони є продуктом переробки центральною нервовою системою значущих подразників, що виникають у внутрішньому або зовнішньому середовищі, який усвідомлюється, суб'єктивно уявляється в голові людини або не усвідомлюється, але впливає на її поведінку.

Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, які мають нервову систему. Що ж до відчуттів, які усвідомлюються, то вони є лише у живих істот, що мають головний мозок і кору головного мозку. Це, зокрема, доводиться тим, що під час гальмування діяльності вищих відділів центральної нервової системи, тимчасового відключення роботи кори головного мозку природним шляхом або за допомогою біохімічних препаратів людина втрачає стан свідомості і разом із ним здатність мати відчуття, тобто відчувати, свідомо сприймати світ. Таке відбувається, наприклад, під наркозом, під час сну та хворобливих розладах свідомості.

Сенсорний розвиток - це удосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень.

Відчуття - це психічне відображення властивостей реальності, яке виникає і функціонує в процесі життя. Це найпростіша пізнавальна діяльність, через яку і тварина, і людина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свого організму. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, шуму, вібрації, рівності або шорсткості, вологи, тепла чи холоду, болі, положення тіла в просторі тощо. Це елементарний чуттєвий - сенсорний образ.

Отже, відчуття - основа пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудови адекватного образу світу.

1. Поняття і природа відчуттів

 

У сучасній психологічній науці під відчуттям розуміють відображення окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливові на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку. За своїми фізіологічними механізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднує прямими і зворотними зв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора [1, с. 20].

Відчуття вважаються найпростішими з усіх психічних явищ. Вони є продуктом переробки центральною нервовою системою значущих подразників, що виникають у внутрішньому або зовнішньому середовищі, який усвідомлюється, суб'єктивно уявляється в голові людини або не усвідомлюється, але впливає на її поведінку.

Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, які мають нервову систему. Що ж до відчуттів, які усвідомлюються, то вони є лише у живих істот, що мають головний мозок і кору головного мозку. Це, зокрема, доводиться тим, що під час гальмування діяльності вищих відділів центральної нервової системи, тимчасового відключення роботи кори головного мозку природним шляхом або за допомогою біохімічних препаратів людина втрачає стан свідомості і разом із ним здатність мати відчуття, тобто відчувати, свідомо сприймати світ. Таке відбувається, наприклад, під наркозом, під час сну та хворобливих розладах свідомості.

В еволюції живих істот відчуття виникли на основі первинної подразливості, яка являє собою властивість живої матерії вибірково реагувати на біологічно значущі впливи середовища зміною свого внутрішнього стану та зовнішньої поведінки. За своїм походженням відчуття із самого початку були пов'язані з діяльністю організму, із необхідністю задовольнити його біологічні потреби.

Життєва роль відчуттів полягає в тому, щоб своєчасно й швидко доводити до центральної нервової системи як головного органу управління діяльністю відомості про стан зовнішнього та внутрішнього середовища та наявність у ньому біологічно значущих факторів [5, с.74].

Відчуття у своїй якості та розмаїтості відбивають різноманітність значущих для людини властивостей навколишнього середовища. Органи чуття, або аналізатори людини, від народження пристосовані до сприймання та переробки різноманітних видів енергії у формі стимулів-подразників (фізичних, хімічних, механічних та інших впливів).

Види відчуттів відображають своєрідність тих стимулів, які їх спричиняють. Ці стимули, пов'язані з різними видами енергії, викликають відповідні відчуття різної якості: зорові, слухові, шкірні (відчуття дотику, тиску, болю, тепла, холоду та ін), смакові, нюхові.

Інформацію про стан м'язової системи нам надають пропріоцептивні відчуття, які відмічають ступінь скорочення або розслаблення м'язів; про положення тіла відносно спрямованості сил гравітації свідчить відчуття рівноваги. Ті та інші, як правило, не усвідомлюються.

Сигнали, що надходять із внутрішніх органів, менш помітні і в більшості випадків, за винятком хворобливих, не усвідомлюються, але також сприймаються та переробляються центральною нервовою системою. Відповідні відчуття називають інтероцептивними.

Інформація з внутрішніх органів безперервним потоком надходить у мозок, повідомляючи йому про стани внутрішнього середовища, такі як наявність у ньому біологічно корисних або шкідливих речовин, температуру тіла, хімічний склад рідин, що є в ньому, тиск та ін.

У людини є, крім того, кілька специфічних видів відчуттів, що несуть у собі інформацію про час, прискорення, вібрацію, деякі інші порівняно рідкісні явища, які мають певне життєве значення.

За сучасними даними, мозок людини є найскладнішою обчислювальною й одночасно аналоговою машиною, здатною до самоосвіти і яка працює зі згідно зумовленими генотипом та набутими за життя програмами, що безперервно вдосконалюються під впливом інформації, яка надходить. Переробляючи цю інформацію, мозок людини ухвалює рішення, дає команди та контролює їх виконання [3, с.32].

Далеко не всі існуючі види енергії, навіть якщо вони життєво значущі, людина сприймає як відчуття. До деяких із них, наприклад радіаційної, вона взагалі психологічно нечутлива. Сюди ж можна віднести інфрачервоні та ультрафіолетові промені, радіохвилі, які знаходяться за межами діапазону, що викликає відчуття, незначні коливання тиску повітря, які не сприймаються вухом.

Проблема відчуттів здавна є ареною боротьби матеріалізму й ідеалізму в психології. Ідеалістичному підходу "від відчуттів до зовнішнього світу" протистоїть матеріалістичний: "від зовнішнього світу до відчуттів". Відповідно по-різному тлумачать природу відчуттів. Наслідком першого підходу стала рецепторна теорія, представники якої намагаються пояснити виникнення відчуттів, виходячи з аналізу процесів, що відбуваються в органах чуттів людини.

Відомий фізіолог минулого століття Й. Мюллер (1801-1858), підсумовуючи результати досліджень, писав: "Одна й та сама зовнішня причина викликає різні відчуття в різних органах чуттів залежно від їх природи... Відчуття, властиві кожному чутливому нерву, можуть бути викликані багатьма і внутрішніми, і зовнішніми впливами... Відчуття передає у свідомість не якості або стани зовнішніх сил, а якості і стани чутливого нерва, які визначаються зовнішньою причиною, і ці якості різні для різних чутливих нервів".

Коли різні рецептори - периферичні елементи органу чуття, подразнювати одним і тим самим стимулом (припустімо, електричним струмом, як це робив Й. Мюллер), то сформульований ним принцип специфічної енергії органів чуттів має підставу, адже кожний орган чуттів відповідає на подразнення притаманною лише йому енергією. Можливий висновок: відчуття - не канал зв'язку суб'єкта з об'єктом, а властивість нервової системи породжувати стани свідомості [2, с.52].

Рецепторна концепція має поширення і в наші дні. Наприклад, побутує уявлення, що справді наукове пояснення природи відчуттів передбачає вивчення роботи органу чуття (від моменту дії подразника на рецептор і до переробки нервових імпульсів в центрах мозку), а з іншого - фізичних властивостей самого подразника. Зіставлення цих двох уявлень і приведе, начебто, до бажаного результату: дасть можливість зрозуміти, як виникають відчуття.

Можна розібратись, як виникає і передається нервовий імпульс, викликаний дією, наприклад, світла та яких фізичних змін він зазнає в кіркових представництвах органу чуття. Але це ще не пояснюватиме, чому людина відчуває світло. Буде незрозумілим, як виникає сенсорний образ, тобто як здійснюється перехід від фізіологічного до психічного. Відтак, рецепторна концепція відчуттів засвідчує актуальність психофізіологічної проблеми і продовжує лінію фізіологічного редукціонізму.

Навіть найпростіше психічне явище, а саме таким є відчуття, - предмет психології. Тому воно не може розглядатися лише в межах відношення "мозок - психіка". Потрібно звернутися до аналізу моментів, що опосередковують це відношення.

Саме такий підхід до проблеми відчуттів демонструє рефлекторна теорія, підвалини якої заклав І.М. Сєченов. З її позицій відчуття, як і інші психічні явища, є ланкою у взаємодії живої істоти з навколишнім світом. Це означає, що їх виникнення пов'язане з впливами зовнішніх подразників на органи чуття, з процесами, які відбуваються у нервовій системі, та м'язовою активністю організму [4, с.51].

Остання має виняткове значення у виникненні відчуттів. Це видно на прикладі рухів руки, ока, язика - органів, що контактують з предметом, властивості якого відображаються. За І.М. Сєченовим, вони беруть безпосередню участь у побудові чуттєвого образу. Цей образ регулює рухи, виконує функцію сигналу, що визначає їх характеристики.

Рефлекторна теорія відчуттів отримала дальший розвиток у ряді психологічних досліджень. Так, О.М. Леонтьєв на прикладі дотикових відчуттів встановив, що властивості предмета відображення Уподібнюються в динаміці рухів руки. Відчутт

Похожие работы

1 2 3 > >>