Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян

Культури світу, увібравши загальнолюдське і національне, відрізняються одна від одної - в цьому їх привабливість і самоцінність. Кожна культура своєрідна

Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян

Методическое пособие

Культура и искусство

Другие методички по предмету

Культура и искусство

Сдать работу со 100% гаранией
іод (до часу трипільської культури), другий період (час трипільської культури - переорієнтація на землеробство).

За тематичним циклом міфи ділять на кілька циклів:

·Героїчні - найдавніші міфи, де герой постає божеством або має божественну природу;

·Космологічні - про створення світу, елементів всесвіту. Голуби створили землю з піску, небо - з золотого каменю. Є про Білобога та Чорнобога - два начала. Добро і зло. Боротьба між ними досі триває.

МІФ про БІЛОБОГА

У ті предковічні часи, коли премудра Лада упорядковувала Всесвіт, коли не було ще ані неба, ані сонця на нім, Сокіл-Род народив сина світла. Відтак з'явилася його одинока могутня самородна сила, яка розігнала тьму, і з неї вийшов той, що є від віку душею усіх єств. У Ведах - стародавніх книгах, що містять священні тексти аріїв, написання яких припадає на ІІ-І тисячоліття до н.е., в одній з Рігведівських пісень говориться:

·Водяна безодня, жар, творення:

·Буття і небуття тоді не було -

·Повітря не було і Неба над ним...

·Вода тоді була - глибока безодня...

·Зародок один від сили жару народився...

Воістину так і було... Завирувала водяна безодня, з'єднавшись з вогнем творення, а на Дереві життя вгорі, високо над Ладою, зацвіла дивна троянда, з якої десь узявся і вилетів вогненний птах та й поринув з прадерева у водяну безодню. Там, у глибокому проваллі, зніс білосніжний лебідь золоте яйце. Коли яйце по році розлупилося, то з одної половини шкаралупи сталася земля, а з другої - небо. Темний морок хотів перешкодити праєству буття, що ставало тоді вічністю, та у великій битві богів-титанів з огидними силами мороку сам Господь-Бог прийшов на допомогу, створивши під землею пекло, куди через широкі ворота Мати-Земля котила кудлаті голови синів мороку.

Побачив Сокіл-Род, що птах робить Біле буття, і сказав, що то - добро, бо слабне тьма.

Змахнув у небо білосніжними крильми лебідь-птах, упав грудьми на рідну землю і став посеред неї красенем: шкіра біла, очі блакитні, волосся русяве, а обличчя - як у молодого бога.

Напився велетень живої води, з'їв молодильне яблуко з вічнозеленого Дерева життя і відчув у собі велику силу, бо став безсмертним. І сказав тоді Сокіл-Род: "Ти є вічність, що змагається з Чорним буттям, бо ти - Білобог, бог світла і добра, то ж твори разом з богинею Всесвіту лад на небі і на землі".

Перевернувся красень через голову, знову став білосніжним лебедем; змахнув одним крилом у небо, другим по землі і сміливо полинув у Чорне буття.

У самій блакиті прозорого повітря стоїть у Вирії чудовий золотий храм, у просторій залі якого, серед сотень тисяч літ світла, на золотому троні, одягнений в огненний пурпур, у променистій короні, сидить та творить добро Білобог. Поруч нього стоїть Золота чаша, по вінця наповнена щастям і добром. Саме її обносять по Колу Сварога на святах та урочистих обрядодійствах, з благословінням та закляттями, мудрі волхви, бо твердо знають, що щастя від добра, а зло - від тьми.

День змінює ніч, ніч змінює день. Добро і зло. Біле буття і Чорне буття. Боротьба Білобога з Чорнобогом - вічна, бо вічний світ. Та ще живий вогонь Алатиру. Бог Сварог викував для Білобога вогненний меч та щит з живим соколом, якого бог посилає в ніч, аби той вирвав зло з мороку, бо скоро має загорітися день...

О, Соколе-Роде! Ти великий Бог, бо дарував світові Білобога. Ти - сонце земного життя. Ти - зоряне царство предків наших. Ти створив плем'я орія на священній землі і щедро обдарував онуків та правнук своїх волею і любов'ю до себе, щоб жили вони серед світла у добрі твоїм!

Антропогонічні та антропологічні - про створення людини та її життя. Людина при народженні отримує зірку-рожаницю. Прамати при появі на світ дитини починає прясти нитку її життя, привязавши її початок до зірки, а коли людина вмирає, - перерізує нитку, і зірка падає.

·Тотемічні - про тотемних предків різних племен. Про вужа - козу, козла, які є символами Перуна.

·Теогонічні - про походження богів (Коляди, Дани, Зорю).

·Анімістичні - про духів, що наповнюють світовий простір.

·Календарні - про річні цикли природи та обряди, повязані зі змінами пір року.

·Культово-біографічні, історичні - про події, випробування та вчинки окремих персонажів - обєктів культів, про створення Дніпра та Дунаю з крові богатирів-богів та ін.

·Есхатологічні - про кінець світу і потойбіччя.

Головною ознакою давньої української міфології є те, що в ній відображена тогочасна народна свідомість. Вона належить до культурних памяток нашої держави. Рідко знаходимо міфи в чистому вигляді. Залишки міфософії знаходимо в образах та звичаях, у багатьох фольклорних жанрах - замовляннях, колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях. З міфологією тісно повязаний і народний епос - легенди, казки, бувальщини, перекази. На основі міфології виникло безліч повірїв, забобон. Давні уявлення, релігійні культи та язичницька міфологія зумовили ритуальну поведінку праслов'ян, пов'язану з їхнім побутом, життям. До появи та у процесі розвитку трипільської культури були сформовані та утверджені календарно-обрядові традиції, які увібрали в себе особливості природної циклічності, а відтак різні етапи сільськогосподарської праці. Календарно-обрядова творчість - це драматично-поетична система обрядів та ритуалів магічного значення, що супроводжуються відповідними поетичними текстами сакрального змісту, яка тісно повязана із циклічністю природи. Відповідно до чотирьох пір року, а також періодів у землеробстві - приготування до сівби, сіяння, вирощування, збирання врожаю, - виділяється 4 цикли календарно-обрядової творчості - зимовий, весняний, літній, осінній. Кожен з них має свої особливості, відповідно до землеробської праці, яка виконується в цей час.

Зимовий цикл. Обряди пов'язані не тільки з очікуванням весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження всесвіту. Вважалося, що 25 грудня за старим стилем і 6 січня за новим у Лади народжується немовля Коляда - божество зимового сонцестояння. Коли сонце проходило центральні зірки сузір'я, праслов'яни урочисто святкували - народження Місяця - щедрий вечір (14 січня), а коли воно залишало сузіря - народження богині води Дани (19 січня). Свято повязували із вшануванням Прадерева світу, яке вгорі прикрашали зорями, внизу дарами природи. Це означало єднання землі і неба. Поклоніння Перуну - вшанування домашнього вогнища - всі сімєю сиділи біля печі. Зберігся ритуал - водіння кози (народження Молодика) коза - символ місяця, вона вважалася тотемом словян. Засівання на Маланки повязано із культом води, хліба та місяця. Зерно є імітацією дрібного дощику, який падає на засіяну землю. Водохреща. Йордан - поклоніння воді, богині Дані. Свято відбувається вночі, а освячення відбувається до сходу сонця, бо лихі сили вночі чатують, а їх треба відігнати від води і від весни.

Жанри - колядки, щедрівки, вертепна драма.

Весняний цикл - твори, що виконувалися у весняний період, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни: ліс зазеленіти, траву - прорости, посіви піднятись, квіти - розцвісти. Вони супроводжувалися імітативно-магічними рухами або танцями. Відповідно до основних обрядових дійств, можна виділити такі жанри народної словесності: веснянки, гаївки та волочені пісні, гаївки. Останні діляться на такі хронологічно-тематичні групи:

·тотемічно-культові

·міфологічні

·господарсько-вегетаційні

·любовно-еротичні

·лицарсько-княжі

·військово-історичні

·родинно-побутові

·жартівливо-іронічні

·християнсько-великодні

Літній цикл - відповідно до літніх свят та обрядів виділяються такі жанри маївки, русальні пісні, петрівчані пісні, купальські пісні, субіткові пісні, царині пісні.

Осінній цикл - останній у календарно-обрядовій творчості. Він замикає кільце обрядовості та є своєрідним провіщенням та підготовкою до зимових свят. Найхарактерніший культ - вшанування духів померлих предків. Ми можемо говорити про культуру обробляння землі. Урочистий початок жнив - зажинки. Обовязковим є досвітній ритуал обходу поля, жертовна трапеза для духів поля. Завязування із перших жмутів колосків т.зв. зажинкового хреста - знак сонця. Існував обряд посвячення молодих дівчат у жниці (прорізання руки серпом і кроплення кровю землю).Завершення збору врожаю - обжинки. Святкують обжинки на кожному окремому лані. Дожавши до кінця поля, женці лишали жмут колосків який зав'язували у формі кози, зайця, лисиці, вовка. (жертва Перунові)язичники вбачали у тваринах, які тікали з поля померлих предків. Поширеним був обряд плетення вінка з колосків. Свято Спаса - поклоніння землі, на якій випасалася отара та повернення додому. Поклоніння квітам, овочам. За свідченням етнографів, всі ритуали цього свята виконувалися жерцями у капищах і жертвами поганським богам. Був культ поклоніння круглому хлібу - символ сонця). День Спаса до християнської традиції був прийнятий без змін, з усіма його атрибутами.

4. Зародження праслов'янської культури. Розвиток ремесел. Трипільська культура

 

Культура, що є небіологічним (надприродним явищем, тим не менше розвивається. І довший час спочатку саме за природними законами, так, начебто цей процес є біологічним. Лише під впливом тих чи інших кризових ситуацій можливі різкі зміни в культурі. Первісна культура була приречена на такий тривалий період становлення, оскільки ще не мала (не виробила) власного внутрішнього механізму руху, тобто була нездатна до саморозвитку. Найбільшого розвитку в цей час досягла трипільська культура, названа так від с. Трипілля Київської області, де на потужний культурний шар матеріальних залишків упе

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 6 7 > >>