Виробничі витрати

Центри затрат відрізняються від місць виникнення затрат тим, що являють собою групування затрат в аналітичному обліку за окремими роботами, операціями,

Виробничі витрати

Контрольная работа

Экономика

Другие контрольные работы по предмету

Экономика

Сдать работу со 100% гаранией

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Виробничі витрати

 

 

Зміст

 

1. Структура виробничих затрат підприємств і організацій

2. Формування витрат за місцями виникнення, центрами витрат та центрами відповідальності

Література

 

 

1. Структура виробничих затрат підприємств і організацій

 

Велику роль у плануванні, обліку і калькулюванні собівартості, а також, як показала практика, в ціноутворенні відіграє структура собівартості.

Під структурою собівартості розуміють співвідношення різних елементів або статей затрат в загальній сумі затрат на виробництво і реалізацію продукції.

Структура собівартості може визначатися на основі класифікації затрат за економічно однорідними елементами і статтями калькуляції.

Поелементна структура собівартості продукції відрізняється за галузями промисловості. Ці відмінності визначають характер промислового виробництва залежно від переважання питомої ваги того чи іншого виду затрат. У зв'язку з цим можна виділити такі групи галузей промисловості: матеріаломісткі, трудомісткі, енергомісткі і фондомісткі.

До матеріаломістких відносяться такі галузі промисловості, у собівартості продукції яких переважають матеріальні затрати. Це, головним чином, галузі легкої і харчової промисловості.

Трудомісткі це галузі, де в структурі собівартості переважну частину складають трудові затрати з відрахуваннями на соціальні потреби. До них відносяться, в основному, видобувні галузі: вугільна, гірничорудна, торф'яна, лісозаготівельна.

Слід окремо виділити машинобудівний комплекс, що має в складі собівартості велику питому вагу як матеріальних, так і трудових затрат. Тому машинобудування носить характер матеріаломісткого і трудомісткого виробництва.

Енергомісткими галузями є кольорова металургія, виробництво легких металів, ряд підгалузей хімічної промисловості. В собівартості їх продукції велику питому вагу посідають затрати на електроенергію.

Фондомісткі це галузі з великою часткою затрат на амортизацію. В цю групу входять нафтодобувна і газова промисловість, а також гідроенергетика.

Віднесення тієї чи іншої галузі до однієї з названих груп дозволяє встановити резерви і джерела, за рахунок яких можна забезпечити зниження собівартості продукції.

Слід відмітити, що розглянутий поділ галузей промисловості за характером виробництва є відносним і динамічним, оскільки з розвитком техніки і технології змінюється співвідношення матеріальних і трудових затрат, і трудомісткі галузі стають матеріаломісткими чи фондомісткими.

Так, наприклад, у харчовій промисловості у 80-і рр. XX століття понад 80 % припадало на сировину, а зараз менше 50 %. На жаль, останнім часом практично неможливо отримати інформацію щодо структури собівартості продукції за галузями, як і в цілому за затратами.

Структура собівартості за статтями калькуляції дозволяє оцінити питому вагу різних статей затрат в собівартості продукції. Структура собівартості може змінюватися під впливом ряду факторів, що випливають з умов роботи окремих галузей і підприємств.

На структуру собівартості продукції суттєво впливає розміщення підприємств стосовно джерел сировини і палива. Чим далі підприємство знаходиться від паливно-сировинної бази, тим більші витрати на транспортування і зберігання, тим вища питома вага матеріальних затрат у складі собівартості.

Структура собівартості продукції залежить також від зміни рівня цін па предмети і засоби праці. Так, підвищення відпускних цін на продукцію сировинних галузей і продукцію паливно-енергетичного комплексу призводить до зростання питомої ваги затрат на сировину, матеріали, паливо і енергію у споживчих галузях. У той же час зростання відпускних цін на машини і обладнання збільшує частку амортизації в галузях, що використовують техніку.

У даний час зміни в структурі собівартості відбуваються в напрямку зниження питомої ваги прямих затрат (заробітна плата основних виробничих робітників і основні матеріали на технологічні потреби). Але значно зросла питома вага затрат на управління і реалізацію продукції. Як наслідок, необхідно відмовлятися від раніше діючої системи розподілу побічних затрат на собівартість продукції на основі прямих затрат і переходити до ширшого запровадження функціонального калькулювання собівартості продукції.

 

2. Формування витрат за місцями виникнення, центрами витрат та

центрами відповідальності

 

З метою ефективного управління витратами надзвичайно важливого значення в сьогоднішніх умовах господарювання набуває інформація про витрати не в цілому по підприємству чи організації, а в розрізі більш деталізованих об'єктів формування затрат. Як відомо, інформація про витрати формується за допомогою бухгалтерського обліку. Бухгалтерському апарату затрати на виробництво найкраще контролювати у процесі виробничого споживання ресурсів, тобто там, де відбувається виробничий процес або його обслуговування. У зв'язку з цим з'явилися такі об'єкти формування і обліку затрат, як місця виникнення затрат, центри затрат і центри відповідальності.

Місцем виникнення затрат називається місце, де вони фактично утворились.

До місць виникнення затрат відносять структурні підрозділи (цехи, бригади, відділи, дільниці), які являють собою об'єкти нормування, планування і обліку затрат виробництва з метою контролю і управління витратами виробничих ресурсів.

Місця виникнення витрат є об'єктами аналітичного обліку затрат на виробництво за елементами затрат і статтями калькуляції. Стовно процесу виробництва місця виникнення затрат можна класифікувати на виробничі і обслуговуючі. До виробничих належать цехи, дільниці, бригади, а до обслуговуючих відділи і служби управління, склади і лабораторії тощо.

Облік затрат за місцями виникнення ввели у 20-х роках XX ст. з метою підвищення точності калькулювання. Вихідним спонукальним моментом групування затрат за місцями виникнення була неможливість їх первинного групування за видами продукції. Цех чи інший підрозділ чітко виділявся як місце виникнення затрат, що полегшувало їх локалізацію і дозволяло наблизити непрямі затрати, які підлягали розподілу до виготовленої в даному місці продукції.

Поступово до мети обліку затрат за місцями виникнення, крім забезпечення достовірного калькулювання, приєднався також і контроль за обґрунтованістю і раціональністю витрачання ресурсів, тобто контроль затрат у місцях їх виникнення.

З часом облік затрат за місцями виникнення все більше відособлювався від калькулювання, чому сприяла тенденція до укрупнення структурних підрозділів.

Слід зазначити, що проблеми групування затрат за місцями їх виникнення ще належним чином не досліджені. На виробничих підприємствах місце виникнення затрат це сфера відповідальності, яка пов'язана з певними видами витрат при виготовленні продукції або обслуговуванням виробництва і його управлінням. Отже, в першу чергу, до них слід віднести окремі види виробництв (основні, допоміжні, підсобні, обслуговуючі) і такі структурні підрозділи, як цехи, самостійні дільниці, майстерні.

При більшій деталізації це може стосуватися діяльності бригад, окремих служб, бюро, лабораторій за необхідності і по можливості виділення затрат, пов'язаних з обсягом виконуваних ними робіт або безпосередньо залежних від їх діяльності.

Ступінь деталізації витрат за місцями їх виникнення для кожного підприємства індивідуальний.

Групування затрат виробництва в розрізі виробничих підрозділів дозволяє усунути безконтрольність затрат і закріпити відповідальність за їх величину за конкретними виконавцями і керівниками.

Обліку за місцями виникнення затрат надається особливо важливе значення, так як впливати на собівартість і рівень економічності виробництва можливо лише на даному етапі. На етапі калькулювання можна лише більш-менш приблизно розподілити витрати виробництва між виробами, абсолютно не впливаючи на загальний рівень та характер цих витрат.

Приблизно в середині 40-х років XX ст. з'являється поняття «центр затрат», «оперативний центр затрат», під яким розуміють первинну ланку обліку затрат для контролю їх у підрозділах та більш точного розподілу витрат за об'єктами калькулювання, в якості яких можуть виступати: групи виробничого, устаткування, робочі місця, технологічні процеси, виробничі дільниці.

Можливі центри обліку виробничих затрат наведено на рис. 2.2.

За своєю природою кожне робоче місце це центр затрат. Проте в обліку до такої деталізації, як правило, не вдаються.

Центри затрат це первинні виробничі і обслуговуючі одиниці, що характеризуються одноманітністю функцій і виробничих операцій, приблизним рівнем технічної оснащеності та організації, направленістю (спрямуванням) затрат. їх виділяють в якості об'єкта планування і обліку затрат з метою деталізації затрат, посилення контролю і підвищення точності калькулювання. Центр затрат може збагатися з організаційною одиницею (цехом, відділенням, дільницею) або бути підрозділом, що входить до складу цієї одиниці. Основою виділення центрів затрат є спільність устаткування, що використовується, виконуваних операцій чи функцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2. Класифікація центрів обліку виробничих затрат за видами

 

Групування витрат за центрами затрат пов'язане з додатковими обліково-вир

Похожие работы

1 2 3 > >>