Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства

Лише глибоке, всестороннє теоретичне осмислення соціально педагогічної практики ( соціально педагогічної діяльності в різних сферах соціальних відносин ) через

Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства

Контрольная работа

Педагогика

Другие контрольные работы по предмету

Педагогика

Сдать работу со 100% гаранией
ний підхід, який вказує пріоритет людини в системі взаємовідносин „особистість суспільство держава”. Особистісноорієнтовний підхід передбачає глибоке знання конкретного індивіду, його індивідуальних психологічних особливостей, стану здоровя, потреб, інтересів; потреб, можливих відхилень; вміння аналізувати його діяльність, спостерігати і грамотно оцінювати спостережуваного і на рівні практичних умінь користуватися цими знаннями, опираючись на реалізацію її педагогічної технології.

Соціальна педагогіка як наука відрізняє особистісносередовищний підхід до явищ, фактів, подій, що вивчаються, який вимагає глибоких знань середовища особистості, яке її оточує, та вміння врахувати його позитивні та негативні фактори.

Соціальна педагогіка базується на особистіснодіяльному підході, суть якого полягає у тому, що перетворення людини і оточуючого середовища можливо лише шляхом участі індивіда в особистісно і соціально значимій діяльності.

Для соціальної педагогіки, що свій зміст на наукову інтеграцію знань про людину, характерний міждисциплінарний підхід, який передбачає сумісну роботу різнопрофільних спеціалістів у наданні комплексної соціально педагогічної допомоги людині.

Боковим каменем соціальної педагогіки, що вивчає особистість в контексті середовищ них взаємодій, є міжвідомчий підхід. На практичному рівні цей підхід вимагає у конкретні технології соціального партнерства, взаємодії та співробітництва різних відомств у вирішенні тієї чи іншої проблеми виховного і соціального плану.

Відмінною рисою соціально педагогічних досліджень і практичної діяльності є проблемний підхід, суть якого полягає в тому, що обєктами системного аналізу перш за все стає програма конкретної людини. При чому ця проблема розглядається в контексті взаємовідносин і взаємозвязків індивіда як з внутрішнім середовищем, так і з зовнішнім середовищем.

Соціальна педагогіка в числі інших сучасних фундаментальних наук починає вивчати, досліджувати соціальні і педагогічні явища з інформаційних позицій, з позицій інформаційних відносин. Цей інформаційний підхід заключається в тому, що спочатку відбувається аналіз та синтез не предметів, а відношень в середини них і відносин із зовнішнім світом. Після класифікації внутрішніх відносин і властивостей і їх зовнішніх відносин за ознаками аналізується і синтезуються властивості на базі отриманої інформації (хоча і відносної).

Соціальна педагогіка, розглядаючи як цілісний інтегративний навчально-виховний простір, опирається на системний аналіз соціуму, всіх його структурних компонентів, це означає, що побудова будь якої навчально -виховної системи не обмежується рамками школи, а охоплює всі види і форми неформального навчання і неорганізованого виховання.

Сукупність визначених підходів складає універсальний соціально педагогічний метод наукового пізнання, що дозволяє розглядати соціальну педагогіку, як методологічну основу побудови виховних, освітніх і соціальних систем.

 

  1. Основоположні принципи соціальної педагогіки

 

Соціальна педагогіка базується на певних принципах, які випливають із закономірностей і особливостей організації цілісного навчально виховного процесу. Назвемо найбільш основоположні з них.

Принцип соціально історичної обумовленості. Виходячи з даного принципу, джерела розвитку особистості слід шукати в конкретно історичних і соціокультурних умовах розвитку суспільства, притаманних йому ідеалах, цінностях, переконань, суспільно схвалених нормах поведінки. Даний принцип підкреслює значну роль конкретної мікросфери у формування особистості, необхідність бачити в середовищ них факторах витоки інтелектуального, морального, фізичного, психологічного та соціального розвитку особистості, особливості її неповторного внутрішнього світу.

Принцип соціальної спадковості, що передбачає необхідність врахувати у вихованні і навчанні традиції, звичаї, погляди оточуючого людини суспільства з моменту його народження, які передаються від покоління до покоління і під впливом яких відбувається процес формування особистості, національних особливостей, природних задатків особистості.

Принцип педагогічної цілісності. Згідно з цим принципом кожне педагогічне явище необхідно розглядати в його взаємозвязку з іншими процесами. Суть принципу цілісності полягає в тому, що найзначніші успіхи пізнання повязанні не лише з відкриттям елементів цілісного обєкту та описами його властивостей, але й з визначанням специфічних властивостей цілого. Принцип цілісності передбачає неможливість зведення складного до простого, цілого до частини, наявність у цілісного обєкту особливості, середовища, соціуму таких властивостей і якостей, які ніяк не можуть бути притаманні його складовим частинам. Даний принцип передбачає єдність моральних відносин, норм поведінки, організованих сімєю, школою, регульованих через суспільну думку, соціальний контроль жителів міста, села.

Принцип пріоритету сімї. Сімя розглядається як інститут соціальної особистості, де закладаються і формуються базові цінності, життєві ідеали, норми поведінки, спілкування, відносини до людей, природи і праці. У рамках інших суспільних структур здійснюється соціалізація. Їх соціальна роль зводиться до доповнення та коректування виховання, отриманого в сімї.

Принцип гуманістичних цінностей. Цей принцип визначає гуманістичну направленість соціальної педагогіки, яка базується на перевазі таких принципів у вихованні, як доброта, милосердя, совість, працелюбність, відповідальність, соціальна справедливість.

Принцип відкритості передбачає роботу соціальних інститутів, як відкритих соціально педагогічних систем з реалізацією соціально педагогічних функцій, широкими соціальними контактами з середовищем найближчого оточення, гуманізації професійної діяльності, різносторонніми формами соціальної та педагогічної допомоги тим, хто її потребує.

Принцип соціальної активності особистості, який розглядає особистість як обєкт і субєкт перетворюючої діяльності, а соціально педагогічну діяльність у відкритому середовищі як головний фактор оволодінням досвідом суспільних відносин. Він передбачає активне застосування знань, умінь, життєвого досвіду особистості в суспільно корисні роботі, спрямованій на зміни оточуючого середовища.

Соціальна педагогіка має свою модель підходу до вирішення виховних, освітніх, соціальних проблем. Не можна опиратись лише на педагогічні фактори і вводити в педагогічну практику чисто педагогічні розробки без врахувань конкретних умов соціального середовища, місця чи ролі людини в цих умовах, його діяльності в конкретно історичному середовищі.

  1. Суть та обєктно-предметна область соціальної педагогіки

 

Соціально економічні та історичні передумови і провідні сучасні тенденції розвитку соціальної педагогіки дозволили обґрунтувати її композиційне „триєдинство” як науки, соціальної практики та соціально педагогічної науки. При цьому най значнішим та найконструктивнішим нам здається такий підхід до розгляду розвитку процесу соціальної педагогіки, який не лише виділяє ті чи інші етапи, їх хронологічні рамки, а розглядає динаміку суттєвих основ соціальної педагогіки, у тому числі основних її наукових категорій. Ці пріоритети в свою чергу відбилися на підвищення ролі самої сучасної педагогіки в педагогічному забезпеченні соціальної практики як науки, яка інтегрує знання про систему цілеспрямованої педагогічно організованої підтримки життєвих сил людини, розумної побудови її відносин з оточуючим світом і людьми, само собою на основі ініціативної активності та моральної самоорганізації життя в конкретному соціумі.

Це призначення соціальної педагогіки як науки закладено в її предметі. Не дивлячись на різноманітність непорозуміння обєктивно предметної області соціальної педагогіки, більшість спеціалістів сходяться в тому, що обєктом соціальної педагогіки розглядається педагогіка відносин у соціумі цілісна система соціальних відносин, а її предметом процес педагогічного впливу на соціальні взаємодії індивіда протягом усіх вікових періодів життя і в різних сферах його мікро середовища, його багатогранної соціальної життєдіяльності, на всю сукупність соціальних відносин.

Таким чином, основним призначенням соціальної педагогіки як галузі науки, що має в якості свого обєкту цілісну систему соціальних взаємодій людини, є реалізація наступних завдань:

  1. закласти основи педагогічного мислення в різних субєктах соціуму, акцентуючи особливу значимість і сучасній соціальній ситуації використання і розвитку людського ресурсу як головної цінності країни;
  2. формувати здібності та вміння розуміти в соціальній практиці ефективні рішення, адекватні конкретним особистісносередовищним ситуаціям;
  3. розробляти реальні механізми використання і приведення в рух потенціалу людського ресурсу, опираючись на відповідну мотивацію, яка ініціює діяльність людини (сімї, групи), відповідає її (їх) потребам і керує цією діяльністю;
  4. повноцінно використовувати можливості сімї, інших соціальних інститутів, мікросередовища особистості і соціуму в цілому в забезпеченні турботи про права особистості, розвиток її інтересів і можливостей, захисту духовності людини і підвищення якості життя.

Як наука, яка входить в структуру людинознавчих наук, соціальна педагогіка відтворює у неповторному конкретному значиме загальне. І як науковий напрямок, і як область практичної діяльності, і як освітня галузь вона здійснює масштабний комплекс різних соціальних функцій багаторівневого підходу, багатогранних за своєю суттю. Вся сукупність цих соціальних і наукових функцій орієнтована на соціально педагогічну підтримку населення в становленні нових цивілізованих умов життя, що забезпечують культурну взаємодію і спілкування, духовне самовизначення і індивідуальне соціокультурне усвідомлення.

Бу

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 >