Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства

Лише глибоке, всестороннє теоретичне осмислення соціально педагогічної практики ( соціально педагогічної діяльності в різних сферах соціальних відносин ) через

Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства

Контрольная работа

Педагогика

Другие контрольные работы по предмету

Педагогика

Сдать работу со 100% гаранией
ативного руху з включенням до нього різних груп і верст населення, у тому числі розвиток різноманітних дитячих, молодіжних ініціатив.

Соціально педагогічна ідея сьогодні „визріла”, склався соціальний фон, зробивши цю теоретично обґрунтовану ідею реальною, профілактикоорієнтованою. Без подальшого руху соціальної педагогіки як науки і освітньої галузі відбувається відомий у розвитку наукових знань феномен своєрідного „топтання на місці”. В суспільстві сформувались умови, коли якісний розвиток соціальної педагогіки став не лише можливим, але й необхідним як механізм інтеграції науки і практики.

 

  1. Історичні передумови становлення і розвитку соціальної педагогіки

 

Маючи глибоке історичне коріння і передумови розвитку в світовій та вітчизняній практиці, соціальна педагогіка опирається на багатий арсенал ідей, положень і практикоорієнтованих розробок минулого століття і початку ХХ століття, які складають генетичну суть сучасної соціальної педагогіки, розкриваючи історикологічну послідовність і структурно функціональну динаміку інтеграції соціально педагогічних знань.

Соціальна педагогіка як самостійна наука і галузь освіти розвивалась і визрівала в умовах обєктивного процесу диференціації наукових, у тому числі педагогічних знань.

Історико педагогічний аналіз, ретроспективний погляд на соціальну педагогіку як феномен освіти, науки і культури дозволяє виділити, перш за все, актуалізацію на різних історичних етапах думки про цінність людини і відношення до неї. Уже в середині ХVI століття освіта розглядається як основа суспільного благополуччя ( Т.Мор, Т.Кампанелла ). Не дивлячись на абсолютизацію всесильності освіти, такий підхід, а також ідей свободи творчості, всезагальної освіти, права особистості на людську індивідуальність, принципи природо відповідальності, також, як культуровідповідальності, здійснили позитивний вплив на розвиток соціально педагогічної освітньої парадигми ( Я.А.Каменський, Ж.Ж.Руссо, Д.Локк, К.А.Гельвецій ).

У ХVII XIX століттях у європейській педагогіці принцип природо - відповідальності став основою багатьох теорій освіти під загальною назвою педагогічного натуралізму ( також відомий як теорія вільного виховання ).

Визначимо найбільш відомі підходи до принципу природо - відповідності:

  1. виховання це всестороній і гармонійний цілісний розвиток ( ранній період; Ж.Ж.Руссо і його послідовники );
  2. розвиток людини в процесі виховання це забезпечення її росту, задоволення і розвиток інтересів і потреб особистості ( Д.Дьюї та інші);
  3. розвиток людини в процесі вільної реалізації ним своїх потенціалів, а виховання це створення можливостей для самореалізації і само актуалізації (К.Роджерс, А.Маслоу, Г.Олпорт та інші).

Слід відмітити біхевіористичну концепцію в освіті, що сформувалась під впливом учених, які відносяться до „біхевіорестичної школи” в психології ( А.Вейс, Е.Торндайк, Д.Уотсон, У.Хантер та інші). Біхевіоризм виклав моделі поведінки людини, в основі яких різні способи реакції на вплив навколишнього середовища. Пізніше, на початку ХХ століття, ці тенденції отримали розвиток і відображення у „реформаторській педагогіці” У,Джеймса, Д.Дьюї, В.Лая, Г.Кершенчитейнера. вираженням раціоналістичного напрямку в педагогіці вважається прагматична і непрагматична теорії навчання, орієнтованих на ідею прагматизму і виражених в підлеглості навчання головній меті підготувати особистість, максимально успішну в соціальному і професійному плані. При цьому успішна карєра вважалась головною метою, яка виправдовує засоби. Прагматизм рекомендує уникати конфліктів з державою, заперечує далекі ідеали і завдання і проголошує раціоналізм основною технологією оптимальної поведінки людини.

У кінці ХІХ століття ідеї соціальної педагогіки, єдності освіти і середовища, соціальної освіти „проростали” у реалізації різних форм нестандартного навчання і виховання ( О.Вільман, П.Наторп, Р.Штайнер ).

Усі ці ідеї також знаходили своє відображення у вітчизняних соціально педагогічних концепціях і розвитку дослідно експериментальної роботи. Принцип „пізнання і самопізнання людини”, погляд на особистість як на активного обєкта освіти, інших видів життєдіяльності, з опорою на її здібності, можливості, переваги, інтереси, соціальну активність обґрунтували в своїх працях В.Водовоз, П.Каптарєв, П.Леегафт, М.Ломоносов, М.Неклюєв, В.Островський, М.Пирогов.

Основні положення соціально педагогічної концепції освіти, відсутні К.Д.Ушинським і розвинуті його послідовниками М.Крофом, М.Бунаковим, Г.Ульяновим, А.Герлом, Л.Моздалевським, передбачають розвиток педагогіки сімейного виховання і розглядали процес освіти, виходячи з сутті людини, на антропологічних основах.

Поява нової теорії і практики вільного виховання ( К.Вентцель, В.Вернадський, Л.Толстой ) на основі розуміння взаємозвязку природних і соціальних процесів сприяло закріплення думки про необхідність врахувати у процесі освіти справжнє місце людини в світі, розвивати в неї відповідальність за себе і оточуюче її середовище, в якому вона живе, працює, відпочиває.

Відмітимо, що в кінці ХІХ століття розвиток соціальної педагогіки було відповіддю на глибокі соціальні зміни, що охопили буржуазне суспільство крах системи цінностей, норм, ослаблення виховних функцій сімї та інших соціальних звязків.

З цього часу став використовуватись широкий підхід до предмету педагогіки, йшло її збагачення соціальними ідеями, переглядалися взаємовідносини з соціальною практикою, посилилось соціальне бачення виховання, зросли інтереси до проблем соціалізації особистості, педагогіки соціальної роботи, соціального середовища.

У перші десятиріччя ХХ століття на розвиток соціальної педагогіки в світі ( особливо в Германії та інших європейських країнах ) здійснив вплив так званий рух сетельмнтів. У США цей рух підтримував сімю з метою покращення її становища, розвивав ідеї допомоги общині, сусідам, соціальним товариствам. У ці роки отримав широке розповсюдження метод індивідуальної соціальної допомоги, як в США, так і в європейських країнах.

Ідеї соціальної педагогіки широко дискутувалися роки соціально педагогічного рух 20 х роках особливо в Германії. Соціальну педагогіку стали розглядати як практику і теорію третього виховного простору ” чи поля ( окрім школи і сімї). З тих часів чи мало психологів намагались ввести ясність термінологічний хаос в сфері соціальної педагогіки і дати йому поняття точніше визначення.

Одні розцінювали соціальну педагогіку фактично як синонім загальної педагогіки лише з деякими особливими акцентами; інші як синонім соціального виховання або соціально політичних аспектів виховання. Треті розуміли як комплекс виховних установ з особливими завданнями. Деякі спеціалісти думали, що соціальна педагогіка, зберігаючи свою історичну традицію, є теорією соціальної допомоги лише дітям та молоді. Для інших вчення соціальна педагогіка частина системи педагогічних наук поряд з сімейною педагогікою, шкільною педагогікою, дорослою педагогікою, педагогіку дозвілля, педагогікою для дітей з аномальним розвитком і т.д.

Частина спеціалістів надавала перевагу давати прагматичне визначення цьому поняттю як виконання цілого ряду дій педагогічного характеру ( активностей ) в установах і організаціях поза сімєю і школою.

Інші схильні були зводити функції соціальної педагогіки лише на різні групи осіб з відхиленням у поведінці.

У Росії соціальна педагогіка знайшла своє початкове відображення в доброчинному русі в сільських общинах, досвіді земських шкіл, в ідеї народності К.Д.Ушинського втіленої в діяльності земства; а на початку ХХ століття у концепції та безпосередньому досвіді з моделювання соціально педагогічної діяльності С.Т.Шацького, А.С.Макаренка. Цей досвід є основою методології особистісно середовищем взаємодій як найважливіших стимулів інтелектуального, світоглядного, естетичного, фізичного розвитку особистості.

Перевірена в процесі досліднопедагогічної роботи на початку ХХ століття теорія соціальної детермінації освіти ( П.Блонський, М.Крупеніна, М.Кузін, О.Луначарський, П.Руденко, В.Шульгін, С.Шацький ) значно просунула розробку проблем соціальної педагогіки, доводячи взаємо- обумовленість впливу середовищ них факторів на розвиток особистості і будучи першою спробою основи „педагогіки середовища” в Росії.

Після другої світової війни, коли знову загострилась ситуація у світі і коли людські проблеми стали тільки складнішими і комплексними, посилилась тенденція актуалізації соціальної педагогіки. У багатьох країнах на порядок денний було виставлено питання про розвиток соціальної педагогіки як теоретичного базису професійної соціальної роботи. Проблеми допомоги окремому індивіду чи конкретній сімї, кожній людині, а також підготовки спеціалістів соціальної сфери потребували більш глибокого теоретичного обґрунтування і соціально педагогічного забезпечення.

Історико логічний аналіз становлення соціальної педагогіки і соціально педагогічної освіт, проведений у динаміці, дозволяє прослідкувати тенденцію поступового розширення простору (функціонального поля ) соціальної педагогіки і соціально педагогічної освіти.

У середині ХХ століття трактування ( інтерпретація, розуміння) функціонального поля соціальної педагогіки, її звязок з практикою, ( і, відповідно, характеристика научних категорій) зводилась до впливу на власне педагогічні сфери, заклади освітньої галузі, точніше на дитячо підлітковий контингент цих закладів.

До кінця ХХ століття простір соціальної педагогіки поступово розширюється і розглядається використовується у всій сукупності закладів соціальної сфери ( не лише власне освітніх, а й соціального захисту, охорони здоровя, культури, органів правопорядку та ін.). Більше того, проявляється тенденція посилення орієнтації цих закладів на концепцію відкритості до оточуючог

Похожие работы

< 1 2 3 4 5 > >>