Вина, причинний зв'язок як основні категорії кримінального права

Помилка в засобах вчинення злочину (дії) виражається в неправильному уявленні суб'єкта про об'єктивні властивості використовуваних ним засобів для досягнення злочинного

Вина, причинний звязок як основні категорії кримінального права

Информация

Юриспруденция, право, государство

Другие материалы по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией

 

 

 

 

 

 

Реферат

На тему

Вина, причинний зв'язок як основні категорії кримінального права

1. Взаємодія вини і причинного зв'язку в кримінальному праві

 

Тісний взаємозв'язок всіх елементів людського вчинку, у тому числі злочину, є загальновизнаним фактом. Розуміння діалектики як вчення про загальний зв'язок і розвиток, включаючи єдність об'єктивного і суб'єктивного, служить науковою основою правильного з'ясування складу злочину, кваліфікації й інших фундаментальних категорій кримінального права.

Так, наявність причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і шкідливим наслідком, що є ознакою зовнішньої сторони злочину з матеріальним складом, виступає як одна з об'єктивних підстав кримінальної відповідальності.

Визначити причинний зв'язок означає не тільки визнати, що шкідливий наслідок є результатом вчиненого діяння. Встановлення об'єктивної причинної залежності служить підставою для ставлення наслідків у вину тій людині, що вчинила дану дію чи бездіяльність.

Відсутність необхідного зв'язку між діянням і результатом свідчить про те, що наслідок має своєю причиною інші зовнішні фактори (наприклад, дії інших осіб), що виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчинила досліджуване діяння, як по об'єктивних, так і по суб'єктивних підставах. Тому взаємодія вини і причинного зв'язку є однією з обов'язкових умов притягнення до кримінальної відповідальності, що витікає з принципів кримінального права (ст. 2 КК), законодавчої конструкції форм і видів вини (ст. 3-5 КК), норм процесуального законодавства.

Сучасне кримінальне право України, знаходячись на детерміністичних позиціях, виходить з того, що найважливіший принцип винної відповідальності є необхідною умовою правильної соціально-правової оцінки людської поведінки: «На противагу помилковому, абстрактному «об'єктивізму» потрібно сказати, що при оцінці вчинку правомірно виходити не зі всього того, що настало, а тільки з того, що з об'єктивно наставшого могло бути передбачене».

Такий зв'язок свідчить про складну подвійну природу даних ознак складу злочину: про об'єктивно-суб'єктивний характер причинного зв'язку, який необхідно встановити, і суб'єктивно-об'єктивному характері вини, яка підлягає вміненню суб'єкту: «Цілі людини породжені об'єктивним світом і припускають його... Але здатність людини, цілі якої взяті поза світом, від світу незалежні...». Або ще: «Люди звикли пояснювати свої дії зі свого мислення, замість того, щоб пояснювати їх зі своїх потреб» (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються, що і дозволило відомим мислителям охарактеризувати свідомість як «усвідомлене буття»).

Причинний зв'язок між діянням і наслідком існує у всіх посяганнях, але в якості обов'язкової, юридично значимої ознаки вона виступає лише в діяннях з матеріальним складом. У більшості злочинів вчинене діяння прямо пов'язано з наслідком, що наступив, (заподіяння смерті шляхом удару ножем у серце, знищення майна шляхом підпалу, викрадення майна шляхом грабежу, розбою тощо). Встановлення причинного зв'язку в таких випадках не являє особливих труднощів.

Але в складніших ситуаціях, коли діяння і результат роз'єднані за часом і місцем, переплітаються з поведінкою інших осіб, силами природи, роботою механізмів, визначити, дією якої сили викликаний суспільно небезпечний наслідок, виявляється важко і вирішити це питання можна лише на основі наукового аналізу причинно-наслідкових відносин.

Теорія права і судова практика вирішують питання про причинний зв'язок у процесі кваліфікації на основі філософського вчення про причинність. Відповідно до нього причиною визнається таке явище, яке закономірно, із внутрішньою необхідністю, породжує інше явище (наслідок). Детермінуючий наслідок явища існує об'єктивно, а не в уяві людини, тому причинний зв'язок є частка «об'єктивного реального звязку». Як існуюча дійсність він пізнаваний: людина на основі даних науки і практики здатна вірно відобразити у своїй свідомості (суб'єктивно) наявність причинної залежності між окремими явищами, у тому числі і між поведінкою людини і викликаною нею зміною в об'єктивній дійсності, і потім оцінити її в процесі кримінально-правової оцінки.

Явище, іменоване причиною, саме постійно знаходиться під впливом інших факторів умов, у яких воно діє. Це також викликає ускладнення у встановленні причинно-наслідкової залежності. Причинно-наслідкові відносини (відносини детермінізму) можуть бути виявлені тільки в тому випадку, якщо одне явище (причина) і інше (наслідок) розглядаються стосовно конкретної ситуації в їх взаємозв'язку (у конкретному відношенні). Наприклад, незнання правил дорожнього руху є причиною, яка породжує порушення цих правил (наслідок), а порушення правил, у свою чергу може стати причиною події, що призвела до загибелі людини (як наслідки).

Таким чином, порушення правил в одному ланцюзі причинного зв'язку виступає як наслідок, а в іншій як причина. Наведений приклад демонструє не тільки те, що причини і наслідки можуть мінятися місцями в загальній взаємодії явищ, але і те, що вони не відрізняються якимись зовнішніми ознаками, тому одна і та ж дія не може виступати тільки в одній незмінній якості (причини чи наслідку).

Причина відрізняється від наслідку (а також і умови, при яких відбувається діяння) своєю внутрішньою властивістю здатністю змінювати явище, на яке воно впливає. У розглянутому прикладі причиною наслідків, що наступили, є порушення правил дорожнього руху, а не їх незнання. Останнє не має значення для кваліфікації за ознаками конкретного складу злочину, хоча може враховуватися при вирішенні інших питань відповідальності.

Крім того, необхідною передумовою встановлення причинної залежності є повне і всебічне виявлення всіх зв'язків даного наслідку з діями різних осіб, причетних до події злочину, встановлення впливу інших факторів на виникнення наслідку. Це значить, що визначити причини шкідливого наслідку можна тільки на основі повної і абсолютно об'єктивної інформації про подію, яка трапилася, виходячи з їх багатофакторності, багатозначності. Велика частина помилок у встановленні причинного зв'язку по конкретних кримінальних справах породжується саме неповнотою даних попереднього розслідування і судового слідства.

Причиною шкідливого наслідку як ознаки складу злочину може бути лише передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Тому з'ясовувати причини результату, що наступив, необхідно зі встановлення факту вчинення такого діяння. Якщо зазначену в законі дію чи бездіяльність вчинено не було, а наслідок наступив, то питання про причинний зв'язок стосовно даного складу злочину відпадає. Наслідок у таких випадках обумовлений іншими причинами, може бути таким, що навіть не має кримінально-правового змісту.

Так, наприклад, КК встановлює відповідальність за порушення правил польотів і підготовки до них, що спричинило до настання катастрофи або інших тяжких наслідків (ст. 416 КК). Це зовсім не означає, що у випадку порушень названих правил саме вони і явилися причиною катастрофи, що наступила.

Наслідок може відбутися як внаслідок вказаних у законі порушень, так і по інших підставах (старіння металу, зіткнення літака з птахами, вплив стихійних явищ), не пов'язаних з поведінкою пілота, але які співпали за часом з допущеними порушеннями. За відсутності в діях пілота і керівника польотів у конкретній обстановці порушень правил польотів пошук причин катастрофи необхідно здійснювати в іншому напрямку. Якщо ж з боку пілота було допущене порушення і в той же час на забезпечення льотної безпеки впливали інші фактори, включаючи наведені, а також, наприклад, порушення правил керівником польоту, то без знання закономірностей, які характеризують співвідношення причини, наслідку й умови, встановити істинну детермінанту наслідку, що наступив, вкрай важко, а іноді і зовсім неможливо.

Причина і наслідок знаходяться в строго визначеному часовому зв'язку: причина завжди передує наслідку в часі. Так, по конкретній кримінальній справі було встановлено, що водій в умовах поганої видимості відвернувся від спостереження за дорожньою обстановкою, і, відчувши поштовх у колесо автомобіля, зупинився. На проїжджій частині він побачив людину без ознак життя, через яку переїхала його машина, і повідомив у міліцію про вчинений ним наїзд. Однак у ході слідства з'ясувалося, що автомашина переїхала труп потерпілого, який раніше був збитий іншою машиною. Як видно, хоча водій і порушив правила дорожнього руху (виявив неуважність), його дії не перебували в причинному зв'язку з загибеллю людини, оскільки вони настали вже після настання смерті. Справа була припинена за відсутністю складу злочину.

Чергування дії і наслідку дозволяє встановити, чи могло конкретне порушення бути причиною наслідку, що настав, і виключити з числа причин ті допущені порушення, які не могли спричинити наслідок в силу того, що були вчинені після настання шкоди.

Для визнання дії чи бездіяльності причиною визначеного наслідку недостатньо встановити, що вона об'єктивно здатна породити наслідок, що наступив. Необхідно переконатися, що вона закономірна, з необхідністю і неминучістю породила даний наслідок. У протилежному випадку причиною може бути визнане невизначене коло явищ, що є характерним для деяких західних теорій.

Кримінальне право України виходить з того, що причина це дійсно одна з умов настання наслідку. Але дійсною причиною є тільки та з можливої безлічі умов, яка об'єктивно, із внутрішньою закономірністю породжує даний наслідок

Похожие работы

1 2 3 4 5 > >>