Видавнича діяльність університетських наукових історичних товариств на початку ХХ ст.

Однак, незважаючи на розміри членських внесків, урядову допомогу та приватні пожертви, НІТ на початку ХХст. не вистачало коштів на розгортання

Видавнича діяльність університетських наукових історичних товариств на початку ХХ ст.

Информация

История

Другие материалы по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИДАВНИЧА РОБОТА УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ НАУКОВИХ ІСТОРИЧНИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ (ОСТАННЯ ТРЕТИНА ХІХ ПОЧАТОК ХХ СТ.)

 

У другій половині ХІХ − на початку ХХ ст. на території України, яка входила на той час до складу Російської імперії, виникають краєзнавчі, церковно-археологічні, історичні та історико-філологічні товариства. Серед них окрему групу складають ті, що утворилися при вищих навчальних закладах: університетах та інститутах. У їх роботі брала участь вузівська професура, вони мали можливість підтримувати наукові звязки як із вітчизняними, так і з закордонними науковими центами, проводити просвітницьку роботу, зокрема влаштовуючи курси публічних лекцій та наукових читань, ініціювати створення архівів, музеїв, бібліотек. До таких наукових установ традиційно відносять Історичне товариство Нестора-літописця при університеті Св.Володимира у Києві (далі − ІТНЛ), Історико-філологічне товариство при Харківському університеті (далі − ХІФТ), Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті (далі − ІФТНУ) та Історико-філологічне товариство при інституті князя Безбородька у Ніжині (далі − ІФТНІ). Для зручності автор роботи обєднує їх у єдину назву „наукові історичні товариства” (далі − НІТ), не нехтуючи при цьому їх науковими здобутками в галузі мовознавства та літературознавства).

Складовою частиною діяльності НІТ була їхня видавнича робота, зумовлена необхідністю сприяти поширенню історико-філологічних та історико-етнографічних знань серед населення України. Оскільки НІТ функціонували на базі університетів, на них поширювались і юридичні норми університетської політики уряду у видавничій справі. Так, згідно з §2 ст.1 Указу Сенату від 6 квітня 1865р., друкована продукція університетських наукових обєднань звільнялася від попереднього цензурного нагляду, а відповідальність за неї покладалася на відповідні університети1. Звичайно, що не скористатися цим правом науковці не могли. Питання про випуск відповідного друкованого органу, який міг, з одного боку, інформувати громадськість України про діяльність НІТ, а з іншого містити на своїх сторінках наукові праці членів товариств, постало одразу ж на початку роботи наукової організації. Можливість видання за власний кошт праць НІТ була обумовлена у статутах і підтверджена міністром народної освіти. У них, зокрема, повідомлялось, що „Товариству надається право друкувати: самостійні праці та дослідження з предметів занять Товариства; читані у Товаристві реферати; переклади”2, крім того, примірники „персональних творів, памяток і монографій”3.

У вітчизняній історіографії видавнича діяльність окремих НІТ в останній третині ХІХ − на початку ХХст. була відображена у роботах В.Фрадкіна4, М.Колесника5, О.Коваленка6, В.Назаренка7 та багатьох інших. Представлена стаття є спробою поліпшити стан наукової розробки цієї тематики шляхом відображення процесу організації видавничої діяльності НІТ в межах всіх університетських історичних товариств підросійської України. Відповідно до цього, завданнями цієї статті є: розглянути джерела фінансового забезпечення видавничої діяльності НІТ та окреслити роль збірників наукових праць членів НІТ у розвитку української історичної науки.

Протягом останньої третини ХІХст. і до 1917р. українським університетським НІТ вдалося випустити загалом 6 збірників у 113 томах та книгах періодичних видань, у тому числі: 24 книги у 44 томах „Чтений в историческом обществе Нестора-летописца”, 21 том „Сборника Харьковского Историко-филологического общества”, 5 томів „Вестника Харьковского Историко-филологического общества”, 27 томів „Летописи Историко-филологического общества при Новороссийском университете”, 10 томів „Сборника Историко-филологического общества при институте князя Безбородько в Нежине”, 7 томів „Трудов Педагогического отдела Харьковского Историко-филологического общества”. У радянських та сучасних українських енциклопедичних виданнях є неточності стосовно кількості виданих ІФТНУ власних видань. Так, всі вони повідомляють, що це Товариство за період з 1890 по 1916рр. видало 25 томів „Летописей”. Нам вдалося знайти інформацію про те, що „під керівництвом Голови Товариства (ІФТНУ О.М.) проф. С.Г.Вілінського вийшов черговий том „Летописи” (26-й)”8 та „у 1916 р. завершений друком 27-й том „Летописи”9.

Видавнича діяльність університетських НІТ вимагала значних фінансових засобів. Оскільки єдиним джерелом прибутку товариств були членські внески їх дійсних членів, то, звичайно, тих коштів, які громада могла виділити на друк, не вистачало. Це засвідчує той факт, що перша книга наукового збірника ІТНЛ „Чтений” вийшла друком у 1879р., а друга лише у 1888р. Прохання посилити видавничі фонди було головним у зверненнях наукових організацій до міністерства народної освіти в останній третині ХІХ ст. Можна стверджувати, що це міністерство вітало появу таких збірників, оскільки періодично виділяло необхідні суми. У середньому розмір наданої допомоги коливався в межах 200 − 800крб., залежно від розмірів видавничої діяльності відповідного Товариства. Міністерська допомога відіграла визначальну роль у виданні наукових збірників. На сьогоднішній день вони є бібліографічною рідкістю, оскільки початковий тираж у середньому становив 200 примірників, і викликають інтерес істориків та бібліографів стосовно розміщеної у них інформації.

Окрім державної допомоги, НІТ активно використовували й університетську фінансову допомогу, а також приватні пожертви. Так, у 1892р. на адресу ХІФТ надійшло 300крб. для видання „Сборника”10, а у 1896 − 1897 академічному році 400крб.11, ІФТНУ у 1905р. отримало додаткові кошти (400крб.) від Новоросійського університету на видання листів академіка П.Білярського12, у 1907р. для покриття видатків на видання „Летописей” ІФТНУ надійшло 300 крб. від дійсного члена ІФТНУ В.Орлова13, у 1909р. 100крб. від його дійсного члена А.Ровнякова та 200 крб. від графа М.Толстого14. Підтримуючи нові видавничі проекти ХІФТ, історико-філологічний факультет Харківського університету передав йому для видання 7-го тому „Сборника”, який був присвячений вшануванню памяті видатного українського філософа Г.Сковороди, 198крб., а правління університету 300крб.”15. Іноді на потреби видавництва перераховувалася частина прибутку за прочитані публічні лекції Товариством. Так сталося із ІФТНУ, яке асигнувало на друкування першого тому „Летописи” 400крб., отримані як прибуток від прочитаних публічних лекцій Ф.Успенського, О.Кірпічнікова, О.Базінера та В.Нечаєва16.

Однак, незважаючи на розміри членських внесків, урядову допомогу та приватні пожертви, НІТ на початку ХХст. не вистачало коштів на розгортання належної видавничої діяльності, а події Першої світової війни та економічної кризи в Російській імперії поставили на ній крапку. Про це часто згадується у звітних матеріалах. Наприклад, урядова допомога на видавництво „Літопису” ІФТНУ у 1914р. становила 500крб., а собівартість тиражу близько 1500крб. при вартості одного примірника 7крб. 50коп. Товариство змушене було продавати примірники за заниженою ціною (5крб.), оскільки собівартість була недоступною для мешканців Одеси17. У 1915р. ІФТНУ змушене було звернутися до Міністерства народної освіти із клопотанням про надання йому одноразової допомоги у вигляді 2000 тис. крб. „для оплати рахунків типографії за друк „Летописей”18. Така ситуація була викликана, з одного боку, обставинами військового часу, що вимагали як від членів університетських НІТ, так і від інших громадян плідної роботи в інших галузях, а з іншого − значним підвищенням цін на папір та подорожчанням послуг друку. Правління НІТ змушені були суттєво обмежити і, зрештою, припинити свою видавничу діяльність, адже нові ціни на послуги друкарень значно перевищували наявні у них кошти.

У ті періоди, коли НІТ не мали відповідних фінансів для здійснення періодичного видавництва, вони розміщували інформацію про свою роботу на сторінках інших історичних та філологічних видань, зокрема „Киевской старины”, „Исторического вестника” або у виданнях інших історичних обєднань. У цих публікаціях НІТ додатково інформували громадськість України про власну діяльність. Деякі публікації вміщують таблиці з даними про кількість членів та їхню активність, про кількість та характер засідань, тематику виступів. Крім того, члени НІТ мали змогу друкувати окремі звіти про роботу обєднань у місцевій пресі. Так, М.Задерацький протягом 1873 1880рр. у газеті „Киевлянин” інформував громадськість Києва про діяльність ІТНЛ. Після його смерті, протягом короткого часу, інформацію про засідання ІТНЛ друкував С.Голубєв; у 1881р. у газеті „Труд” звіти опубліковував М.Дашкевич. Із 1883р. редактором „Харьковского календаря” став П.Єфименко, який на його сторінках встиг надрукувати пять щорічних звітів про діяльність ХІФТ. Окрім того, за допомогою губернської преси НІТ мали змогу безпосередньо спілкуватися з населенням і, при потребі, залучати його до співпраці. Важливим доказом цьому є програми НІТ стосовно залучення місцевих сил до краєзнавчої роботи.

Інформацію про свою діяльність НІТ розміщували одночасно і в наукових збірниках своїх університетів „Университетских известиях”, „Записках Харьковского университета” та „Известиях Историко-филологического института князя Безбородка”. Відповідно до нормативних документів, матеріал, що публікувався в університетських виданнях, складався з „протоколів засідань Товариства, а в якості додатків до них − із статей членів, рекомендованих Товариством для друку”. Ці звіти містили також інформацію про діяльність структурних одиниць товариств − бібліотек, музеїв, архівів тощо. Через певний проміжок часу, НІТ друкували ще й повні списки членів із розподілом останніх на почесних, дійсних, членів-кореспондентів, а також на місцевих та іногородніх.<

Похожие работы

1 2 >