Версифікація Оксани Лятуринської

Коли порівнювати хореїчний розмір з ямбічним не ізольовано, а в тексті, то може здатися, що вони різняться тільки початком. А

Версифікація Оксани Лятуринської

Информация

Разное

Другие материалы по предмету

Разное

Сдать работу со 100% гаранией

Версифікація Оксани Лятуринської

О.Лятуринська в плані версифікації залишалася традиціоналісткою і користувалася в основному пятьма класичними розмірами силабо-тоніки.

Найбільш поширеними в українській версифікації, особливо в першій половині ХХст., є двоскладові метри, зокрема їх чотиристопні розміри. Стопи ямба та хорея не лише відмінні, але й подібні між собою, їх навіть можна позначити однією спільною схемою:

… … .

Хореїчні та ямбічні розміри найуживаніші у віршовій системі О.Лятуринської, а в збірці “Гусла” (1938) вони використані поетесою майже з однаковою частотою: із сорока девяти віршів збірки двадцять шість написані хореєм і двадцять три ямбом.

Розподіл метричних розмірів зумовлений тематикою, пафосністю та стилістичним забарвленням творів. Вірші хореїстичного розміру є переважно народнопісенними інструментовками, часто із сюжетним стержнем, або дещо абстрагованого змісту; твори ж, написані ямбом, відзначаються ліричністю, іноді неприхованою інтимністю, в інших випадках мають героїчний характер. Така полярна атрибутика властива як для ямба, так і для хорея. Порівняймо для прикладу два вірші, написані ямбом.

І. Десь весни, літо. В мене осінь. Крадеться хтось під вікна, босий, хтось листям жовтим шелестить, іти з собою просить, кличе. Боюся глянути в обличчя. За руку взяв, веде, шепоче: “Глянь, листовиння як тріпоче! Дивися, як зівяв твій квіт! Ходім, я покажу озера. Це суму сить. Чи бачиш берег? (“Десь восени”) [4,115]

 

ІІ.Вдаряє в грудях мідь об мідь, перетинають ножі: Люби, люби і ненавидь, Як повінь, мужу, жий! На кремінь оливо руки. На лезо ока гострота. Пруги чола, як знак різкі. На попіл спалені уста. (“Вдаряє в грудях”) [4,106]

У першому випадку лірично-інтимний характер поезій підсилюється займенником я, його відмінковими формами, а також особовими формами дієслів.

Розмір вірша Я4 представляє майже канонічний ямбічний метр, щоправда, нарощений на один склад в останній стопі. Це, у свою чергу, робить риму парокситонною, клавзулу двоскладовою. З десяти рядкових закінчень переважна більшість вісім випадків жіночі і два чоловічі, односкладова клавзула збігається з ямбічною окситонною римою шелестить квіт. Незважаючи на приблизне суголосся, згадана рима впорядковує строфічну будову вірша, римовий ряд: bbaddkkall. Щодо чистоти розміру, то із сорока наявних у вірші стоп тридцять чотири ямби, пять пірихіїв і один хорей. Така чистота не властива версифікації О.Лятуринської. Її віршові розміри класичних метрів взагалі густо іпостасовані пірихіями й аналізований вірш швидше виняток, ніж правило.

Підтверджує цю думку й метричний аналіз наступного цитованого вірша, написаного ямбом. У першій строфі канонічний ямб спостерігаємо в першому і четвертому рядках: у першому чотиристопний, в останньому тристопний. Другий і третій рядки строфи іпостасовані пірихіями на першій та третій стопі другого та третій стопі третього рядків. А вже наступна строфа вірша ілюструє типову для поезій О.Лятуринської заміну стоп, у більшості випадків пірихіями. Графічно кожен з рядків можемо зобразити по-іншому:

Таким чином, у кожному версі матимемо два колони: перший диямб, другий пеон ІV.

Незважаючи на героїчну пафосність, вірш “Вдаряє в грудях” звучить набагато плавніше і мелодійніше, ніж вірш спорідненої тематики, але писаний хореєм:

Мир над місцем сим! Буду тут лежати, поруч побратим. На почесні чати стане тирса й кінь. Буде звід зоріти, гіркнути полинь, синітимуть квіти. (“Мир над місцем сим”) [4,108]

Коли порівнювати хореїчний розмір з ямбічним не ізольовано, а в тексті, то може здатися, що вони різняться тільки початком. А саме цей момент відіграє важливу роль. Коли в ямбі мякий вступ від ненаголошеного до наголошеного робить його гнучким та еластичним, то в хореї старт з ударного робить вірш рубаним, енергійним, поривчастим. Це саме стосується і типу клавзул та рими: односкладові кавзули (а відповідно ямбічні рими) роблять віршовий рядок несподівано закінченим, особливо при хореїчному та дактилічному розмірах; і навпаки, багатоскладові кавзули (або хореїчна чи дактилічна рима) створюють ефект “затягненого” верса. У випадку вірша “Вдаряє в грудях” закінчення кожного без винятку рядка супроводжується наголошенням останнього голосного, тобто клавзула односкладова, а рима відповідно окситонна, чоловіча, спосіб римування перехресний асас. У вірші “Мир над місцем сим!” випадків окситонної рими вдвічі менше тут вона чергується з парокситонною (аbab). Розмір вірша тристопний хорей з акаталектичним у парних та каталектичним закінченням у непарних рядках. Таке чергування ямбічних та хореїчних рим традиційне для української версифікації, а в нашому випадку притишує обірваність рядків з односкладовими клавзулами. На інтонаційно-звукове оформлення названих вище віршів впливає (а одночасно і відрізняє їх) довжина метроряду. Незначне подовження ряду вже на одну стопу змінює звучання. І навіть у межах одного розміру можемо спостерігати найрізноманітніші ритмічні варіації.

Вони досягаються зміною у будові й розташуванні клавзул, варіаціями анакруз, частотою та характером іпостасування.

Прийом іпостасування (заміни одних стоп іншими) досить часте явище у віршах О.Лятуринської, особливо в післявоєнний період творчості. У більшості випадків заміни поетеса використовує пірихій.

Система наголосів в українській мові робить пірихій () явищем систематичним. Наша мова передбачає лише один наголос у слові, а слів багатоскладових, які налічують по три і більше складів, чимало. При скандуванні, коли виділяються всі можливі ритмічні наголоси, ця особливість робиться непомітною. Проте нормальна декламація усуває скандування, роблячи виразним іпостасування або замінювання ямба чи хорея пірихієм.

Прийом іпостасування призводить до утворень:

складних та маловживаних розмірів;

тонічних віршів.

Розміри рідкісні, маловживані, на думку І.Качуровського, можна поділити “на дві групи:

розміри, побудовані за допомогою повторення стоп того самого метра, що дуже рідко зустрічається, наприклад пеони;

розміри, побудовані за допомогою сполучення в одному вірші стоп різних метрів” 2,49.

Останні літературознавець називає асинартетичними. До використання їх О.Лятуринською ми ще звернемось, а зараз зупинимося на пеонах складних маловживаних розмірах, якими рясніє метрика поетеси.

Різновид пеонів (їх є чотири) примножує утворення їх на ямбічній та хореїстичній основі. Говоримо так тому, бо віршів, писаних “чистими” пеонами, практично не трапляється у віршуванні взагалі, а в О.Лятуринської й поготів. У таких віршах створюється дещо зарідка для природної просодії нашої мови періодичність наголосів. Тому в поетеси не знаходимо абсолютно пеонових текстів, а такі, де пеон виступає складником інших структур:

1)Із країн південно-синіх, пеон ІІІ + дихорейіз країн лише далеких.2)Як дістали капелюшки,двостопний пеон ІІІто акації мов мушки3)Потойбічний бережок,пеон ІІІ + анапестзелененький моріжок.4)Упав самоцвіт на чоло диямб + пеон IVжиття стобарвність і тепло.5)Так залюбки все на осонідвостопний пеонцвіте, неначе жар, лоточчя.IV з нарощенням на другій стопіВраховуючи різноманітність асинартетичних розмірів, а також властивість плюривалентності віршованої мови, список прикладів складних та маловживаних розмірів у поетиці О.Лятуринської може бути невизначено довгим. Однак уже на основі наведених прикладів можна зробити висновок про утворення пеонів І та ІІІ на хореїчній основі, а пеонів ІІ та IV на ямбічній, і, відповідно, поєднання пеонів І та ІІІ з ямбом та диямбом (або амфібрахієм), а пеонів ІІ та IV з хореєм і дихореєм (або дактилем та анапестом).

Важливим результатом іпостасування є утворення тонічних розмірів. Таких, на нашу думку, в поетиці О.Лятуринської немає, принаймні в їх “чистому” вигляді. Хоча ритмічні варіації деяких силабо-тонічних віршів упритул наближаються до некласичних форм, а то й епізодично переходять у них.

Перехідні міжсистемні форми поетеси логічно тяжіють до тактовика порівняно мало розвиненої форми українського вірша, яка досить рідко вживається в ролі самостійного розміру. Поліморфністю позначені усі форми некласичного українського вірша, а тактовик особливо. Крім того, він має розгалужену сітку варіантів. Обидві особливості, як на нашу думку, пояснюються поліструктурами генетичних джерел: народного вірша, логаедів, трискладника і двоскладника з цезурним нарощенням, асинартетичних та рідкісних розмірів силабо-тоніки тощо.

Класичні форми вірша, іпостасовані пірихієм або іншими “інородними” стопами, важко назвати некласичними ще й тому, що вони врегульовані: тонічні вкраплення повторюються періодично, внаслідок чого створюється ритмоінтонаційна інерція. Саме тому наявність пірихіїв або поява надсхемних наголосів має велике значення для ритмічного урізноманітнення систематизованого руху силабо-тонічного вірша. Крім того, пірихій дає змогу узгоджувати версифікаційні правила силабо-тоніки з просодією нашої мови, а також створює нові складні та маловживані розміри.

ІІІ.Не зуміла щось зробити,

231щось забула приказати,

231

чи то він щось запримітив

231

як це знати, як це знати?

231

(“Не зуміла”, зб. “Веселка”) 4,168.

Процитований вірш написаний двостопним пеоном ІІІ, що його ще можна розглядати як чотиристопний хорей з пірихієм чи тактовик.

Така схема (231 або / або / / / ) типова для віршів рослинної тематики, зокрема збірок “Ягілка”, “Туга”, лікарськорослинного циклу з “Чар зілля”.

Тобто перед нами типовий випадок метричної плюривалентності або багатовимірності віршованої мови.

Примітно, що серед інших хореїчних розмірів О.Лятуринська використовує тристопний, який є пасивним розміром у порівнянні з

Похожие работы

1 2 3 > >>