Херсонський національний технічний університет
Фінансове забезпечення екологічної політики в зарубіжних країнах: досвід для України
Мацієвич Т.О.
Анотація
Встановлено, що фінансові інструменти, використані для контролю за забрудненням навколишнього середовища та раціональним використанням природних ресурсів, сприятимуть в реалізації екологічної політики країн Євросоюзу. Обґрунтовано доцільність адаптації екологічного законодавства України щодо норм законодавства ЄС, уточненні та запровадженні поняття, фінансові інструменти регулювання екологічних відносин у вітчизняну практику. Усе це реалізує процес оптимізації фінансового забезпечення реалізації екологічної політики в Україні, підвищить ефективність функціонування систем фінансування, сприятиме формуванню коштів для фінансування природоохоронних програм та заходів. Акцентовано увагу на необхідності виконання зобов’язань Україною у рамках Угоди про асоціацію щодо приведення екологічних стандартів виробництва до вимог ЄС, що дасть можливість наблизитися до стандартів ЄС та покращити стан довкілля в Україні.
Ключові слова: екологічна політика, глобальне потепління, фінансове забезпечення реалізації екологічної політики, екологічні податки, екологічні програми.
Вступ
Постановка проблеми. Збільшення концентрації парникових газів, яке спричиняє «позитивний» вплив на енергетичний баланс, що призводить до потепління або охолодження кліматичної системи. В результаті цього різні екосистеми опиняться під загрозою зникнення. Водночас повністю не вирішеними залишається питання досягнення балансу між економічними та екологічними пріоритетами провідного принципу розвитку екологічного політики ЄС. У рамках цих світових центрів протягом останніх років здійснюється активний пошук виходу з екологічної кризи, ухвалюються відповідні законодавчі рішення, створюються комісії, допоміжні органи і структури, що контролюють реалізацію завдань сфери екології. Відповідно у контексті збереження екосистеми важливим компонентом є узагальнення теоретичних концепцій і практичного досвіду фінансового забезпечення реалізації екологічної політики в зарубіжних країнах та сформувати пропозиції щодо його удосконалення враховуючи зміни клімату та глобальне потепління.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам фінансового забезпечення екологічного спрямування присвятили дослідження такі вчені, як: С. В. Березюк, В. Г. Боронос, А. А.. Горелов, О. Колєнова, В. Міщенко, І. Д. Скляр. Аналіз енергетичних стратегій країн ЄС досліджували Г. Г. Гелетуха, Т. А. Желєзна, А. К. Праховнік. Проте існуючі дослідження мають переважно фрагментарний характер, не надаючи цілісної узагальненої картини щодо теоретико-методологічних засад удосконалення забезпечення реалізації екологічної політики.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Обґрунтувати перспективи альтернативного фінансового забезпечення державної екологічної політики з метою імплементації інструментів фінансового забезпечення реалізації екологічної політики зарубіжних країн в українську практику.
Мета статті. Головною метою цієї роботи є систематизований розгляд глобальних екологічних проблем сучасності.
Виклад основного матеріалу
Ідея докорінної реформи системи екологічних податків (ЕТИ — Ecological Tax Reform) у розвинених країнах виникла наприкінці XX століття [1]. Вираженням цієї ідеї є Ecotax — концепція побудови податкової системи з пріоритетом збереження навколишнього природного середовища. Майже усі розвинені країни визнали її провідного і намагаються гармонізувати національні законодавства в даній сфері. Ecotax — це політика впровадження спеціалізованих податків. Така політика може бути своєрідним доповненням, альтернативою регуляторному підходу в оподаткуванні.
Усі країни Європейського союзу впроваджують різні податки та збори. Серед них наявні екологічні. Їх зазвичай вводять з фіскальних причин. Застосовують диференціацію у податках. Здебільшого, у транспортному секторі (наприклад, у Німеччині, Нідерландах, Норвегії, Швеції найбільші податки накладаються на ті види транспорту, що забруднюють довкілля найбільше), або просування певних енергопродуктів і підтримка відповідних секторів економіки (наприклад, нижчі податки на дизель порівняно з бензином у країнах, де вантажоперевезення відіграє важливу роль).
У різних країнах вони мають різні назви: платежі, збори, плата, податки. хоча це різні назви одного і того ж економічного інструменту. Порівняльна характеристика податків і зборів у деяких країнах світу, наведена у табл. 1. фінансовий екологічний україна
Німецький досвід в сфері реалізації високих стандартів енергоефективності виявився вельми успішним і навіть став моделлю для наслідування для країн-учасниць ЄС. Завдяки постанові про енергозбереження, а також іншим заходам, спрямованим на підвищення енергоефективності житлового сектора, в Німеччині вдалося збільшити запаси енергії і скоротити викиди парникових газів CO2 [2, с. 103].
Через значне забруднення атмосфери Данія, Нідерланди, Швеція ввели екологічний податок, його розраховують залежно від вмісту вуглецю та кількості СО2 при спалюванні нафтопродуктів [3]. Цей податок має подвійну перевагу: він збільшує ціну на енергію, стимулюючи енергозбереження, а також забезпечує збір коштів на національні потреби, спрямовані на зменшення викидів парникових газів.
Таблиця 1 Порівняльна характеристика податків і зборів у деяких країнах світу
Назва податків і зборів
Країни
Хто платить, роботодавець, громадянин
Великобританія
Франція
Німеччина
Данія
Швеція
Італія
Плата за викиди шкідливих речовин
+
_
+
_
_
_
Роботодавець
Податок на викиди шкідливих речовин
_
+
+
+
+
+
Фізична особа
Збір за викиди шкідливих речовин
роботодавець
* Розроблено автором
Щодо екологічного податку (плата) на продукт (нафтопродукти, шини та ін.), що зумовлює забруднення в процесі виробництва, його споживання чи утилізації. Неправильна утилізація шин може в деяких випадках являти собою потенційну загрозу для здоров’я людини (наприклад, небезпека пожеж) і збільшувати екологічні ризики. Поточна оцінка цих історично утворених запасів на всій території ЄС становить 5,5 млн. тонн [4]. В Україні така статистика відсутня, однак враховуючи наші розрахунки з обсягу українського ринку, такі запаси є значними для початку процесу становлення утилізаційних виробництв.
Різниця у структурі, методах застосування національних екологічних податків, на думку С. В. Березюк [5], є важливим чинником для розробки заходів з гармонізації екологічних податків країн-членів ЄС. Закономірним є впровадження екологічних податків, здатних регулювати своєрідну для країни сферу діяльності або специфічно впливати на навколишнє середовище.
Таким чином, в зарубіжних країнах до групи екологічних податків належить усі екологічні податки, платежі та збори. А, визнання податку або платежу екологічним залежить не від його назви, а від того, чи стосується база оподаткування до навколишнього природного середовища і чи стягнення даного податку впливає на природокористування.
У країнах Євросоюзу використовують податки за забруднення атмосферного повітря, «шумові забруднення», на відходи нафтопродуктів, небезпечні та токсичні відходи, акцизні податки на одноразові упаковку і тару, масла, нафту і нафтопродукти, мінеральні добрива та пестициди, акумулятори, що містять кадмій і ртуть, старі автомобілі. Зокрема, в Бельгії діють податки щодо фінансування природоохоронних заходів через фонди (податок на екологічно небезпечну продукцію, на джерела іонізуючого випромінювання, регулюючі екологічні податки для витіснення з ринку екологічно шкідливої продукції та технологій). Екологічні податки активно використовують країни Східної Європи (Польща, Чехія, Угорщина) [6].
Екологічне оподаткування повинне враховувати реальний обсяг завданих збитків, а також справжні витрати на їх відшкодування. В іншому випадку, на думку В. Г. Боронос, І. Д. Скляр, або відбувається неадекватне відображення процесів забруднення довкілля, або не створюються фінансові умови для компенсації та ліквідації завданих збитків [7, с. 335].
Як зауважує А. А.. Горелов [8], заходи й інструменти, що успішно зарекомендували себе в інших державах, придатні і в українських реаліях.
З позиції В. Міщенко, зазначає, що база екологічного оподаткування потребує розширення, адже недостатніми за європейськими стандартами є фінансові можливості природоохоронної діяльності. Частково задіяні ринково-економічні регулятори впливу та стимулювання еколого-орієнтованої поведінки суб’єктів господарювання. Недостатньо розвинені такі інструменти: здешевлення кредитів комерційних банків і система податкових пільг. Практично не працює коротке та довгострокове кредитування природоохоронних заходів, обмеженим є застосування екологічного страхування [9].
На думку українського науковця О. Колєнова [10, с. 156], характерною рисою сучасного етапу процесу вдосконалення природоохоронного законодавства країн ЄС є:
орієнтація на стійкий розвиток, що залежить від системи рішень і заходів, які повинні використовувати органи державної влади під час реалізації природоохоронних планів дій;
використання цілісного підходу, що вимагає тісного зв’язку між нормативно-правовими актами в галузі охорони навколишнього середовища, який означає, що у процесі прийняття деяких рішень законом дозволено враховувати широкий спектр інтересів і поглядів, включаючи суспільні.
У процесі вдосконалення вітчизняного податкового законодавства враховують, наприклад, досвід Японії, де використову
