Кінематографічні інтерпретації проблеми суспільного буття

Статья является попыткой раскрытия влияния идей экзистенциализма на становление образов фильмов ведущих мастеров западноевропейского киноискусства 1960-1980-х гг. Доказано, что

Кінематографічні інтерпретації проблеми суспільного буття

Статья

Философия

Другие статьи по предмету

Философия

Сдать работу со 100% гаранией

Кінематографічні інтерпретації проблеми суспільного буття.

Бурий А.Р. Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Анотація

Стаття є спробою розкриття впливу ідей філософії екзистенціалізму на становлення образів фільмів провідних майстрів західноєвропейського кіно 1960-1980-их рр. Доведено, що у цей період кінематографічні людинознавчі рефлексії детерміновані тими самими особливостями духовної ситуації, які раніше сприяли появі екзистенціалізму. Кінематограф постає своєрідним способом філософування й індикатором духовних процесів у суспільстві1 й перебуває у синхронності з актуальними тенденціями філософської думки свого часу. У першій частині статті полемічно досліджується проблематика стосунків людини й суспільства у контексті аналізу долі людини в історичному процесі.

Ключові слова: екзистенціалізм, кіномистецтво, суспільство, об’єктивація, історія, революція, демократія.

Статья является попыткой раскрытия влияния идей экзистенциализма на становление образов фильмов ведущих мастеров западноевропейского киноискусства 1960-1980-х гг. Доказано, что в этот период кинематографические человековедческие рефлексии детерминированы теми же особенностями духовной ситуации, которые ранее способствовали появлению экзистенциализма. Кинематограф является своеобразным способом философствования и индикатором духовных процессов в обществе, пребывая в синхронности с актуальными тенденциями философской мысли. В первой части статьи полемически исследуется проблематика отношений человека и общества в контексте анализа судьбы человека в историческом процессе. Ключевые слова: экзистенциализм, киноискусство, общество, объективация, история, революция, демократия.

The article aims at unveiling the influence of existential philosophy on the shaping images in films created by leading representatives of Western Film Art in the 1960s-1980s. The author proves that in the given period film art reflected on the human condition and these reflections were determined by the same spiritual peculiarities, which earlier determined shaping of existentialism. The author concludes that the film art appeared to be a special way of philosophizing and, being synchronized with the philosophic key tendencies of the period, it was an indicator of spiritual processes in society. Part I of the article represents a polemic study of the “man - society» issue in the context of man’s fate in history. Keywords: existentialism, film art, society, objectification, history, revolution, democracy.

Вступ

Постановка проблеми. Екзистенціальне розуміння людини нерозривно пов’язане з розумінням суспільства й суспільного буття. За Ґ. Марселем, буття — не Воно, а Ти, тож прообразом ставлення людини до буття є особистісне ставлення до іншої людини, яке здійснюється перед обличчям Бога. «Люди є екзистенціал» [33, с. 129], — доводив раніше М. Гайдеґґер. Справді, буття людини не є ізольованим, воно пов’язане зі світом, насамперед — з іншими людьми. «Індивід тільки тоді існує у справжньому сенсі, коли він відкритий для Іншого. Присутність Іншого (не завжди просторова присутність) є конститутивною для буття індивіда» [23, с. 268]. Людина, якщо існує, то — у світі (Mitdasein у М. Гайдеґґера, etre pour autrui у Ж.-П. Сартра). На думку Ґ. Марселя, «довіру можна мати лише до «ти», лише до певної реальності, здатної взяти на себе функцію «ти», до якої можна звернутись і яка прийде на допомогу» [21, с. 107]. Суть Ясперсового екзистенціалізму також полягала, зокрема, у тому, що «окрема людина сама собою не може стати людиною і що свідомість робиться дійсною лише в комунікації з іншим самобуттям» [12, с. 27], а Х. Ортеґа-і-Ґассет вбачав головний недолік попередньої філософії у тому, що людина тлумачилася нею як істота автономна стосовно навколишнього їй світу [15, с. 84]. «... у світі немає нічого, гідного називатись «я» у точному сенсі цього слова. Бо саме властивості цього персонажа однозначно визначаються оцінками, які в житті отримує все наше: тіло, душа, характер й обставини. ... «Я» — визначений та суто індивідуальний, мій тиск на світ; світ — такий самий визначений та індивідуальний спротив мені» [24, с. 309—310].

Формула «Я є Я з моїми обставинами» покладає, що саме поняття обставин передбачає спочатку природне становище людини, потім його тлумачення ускладнювалось, до нього долучились культурні й соціальні параметри; у підсумку «найвагомішою частиною «обставин» поставала сукупність переконань, властивих соціальному світові, до якого належить людина2» [14, с. 372].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У вітчизняній філософській думці та в кінокритиці радянських років взаємозв’язок кіномистецтва з екзистенціалізмом хоч і не заперечувався, але й не постулювався, натомість коли факти такого взаємозв’язку аналізувались, то це робилось зазвичай упереджено, як того вимагали тенденції ідеологічного кшталту. Тож актуалізація знакових кінематографічних образів сорокарічної давності під кутом аналізу проблематики екзистенціалізму (й насамперед — у контексті аналізу проблеми свободи й вибору, яка ніколи не втрачає актуальності), на наше переконання, виявляє як наукову, так і соціальну значущість і складає основне завдання статті. Пропонована стаття є продовженням авторського циклу публікацій з вивчення рецепції екзистенціалізму в образах західноєвропейського кіно [3; 4; 6; 8; 9], та розділів колективних монографій, опублікованих протягом 2016—2017 рр. [5; 7] і присвячених вивченню суспільної проблематики на перетині екзистенціалізму та кіномистецтва.

філософія екзистенціалізм образ фільм

Виклад основного матеріалу

Людина від початку має усвідомлення не лише власного «Я», як стверджував Декарт, а й світу довкола. Згідно з Ж.-П. Сартром, «під екзистенціалізмом ми розуміємо таке вчення.., яке стверджує, що усяка істина й усяка дія передбачають деяке середовище й людську суб’єктивність» [31, с. 320]. Існування інших людей мають вплив на існування людини. Вона робить усе більш-менш так, як роблять інші, або, кажучи словами М. Гайдеґґера, робить усе так, як «слід» робити: ходить — як «слід» ходити, їсть — як «слід» їсти тощо. Оте «слід» володіє нею і через нього вона не є справді собою3. Суспільство переформовує буття індивіда, котре через це перестає бути справжнім існуванням4.

Уже саме виникнення екзистенціалізму з духовної й соціально-політичної кризи західного суспільства логічно ставить перед ним проблему історії. Те, що історія не тотожна природній еволюції і є специфічним для людства способом буття в часі, стало ледь не аксіомою. Попри це, поняття історії потребує власної аналітики. Пропонує її й М. Гайдеґґер, покладаючи, що сенс історичного буття треба прояснити. Той особливий час, в якому (або, точніше, яким) живе самосвідома людина, природно, пов'язаний з турботою: якщо людині нема про що турбуватись, нема до чого прагнути, нема чого остерігатись і нема за чим жалкувати — часу для неї також немає. Темпоральними межами людини є народження й смерть. Ні одне, ні друга безпосередньо для людського єства не дійсні — адже вони можуть бути пережитими. Тому її буття «розташоване» між народженням і смертю. Однак цілком специфічно: ні народження, ні смерть ніколи не «зникають» з буття — людина завжди «народжена» й постійно «смертна», не кажучи вже про те, що її буття є від народження до смерті. Це буття сповнене «подіями», тим, що супутнє її буттю, пов’язане з ним. Якщо історію тлумачити як спосіб людського буття, то передовсім слід відмовитись від тлумачення «історичного» як «минулого». Справедливо кажуть, що неможливо відкинути своє минуле. Звідси — подвійний смисл «якості» минулого: воно, звісно ж, належить і до «раннього часу», і — разом з тим — є тепер, подібно до античних руїн. Далі, історичне означає й «таке, що виникає»; воно передбачає деяке становлення (як «підйом», так і «втрату»). Окрім того, «історію» творять, визначаючи майбутнє в теперішньому. Таким чином, у підсумку, історичне «пронизує» минуле, теперішнє й майбутнє — щоправда, з пріоритетом минулого1 2. Пов’язана з екзистенціалами страху й турботи, провини і смерті, «часовість» людського існування виявляється переживанням часу, забарвленим у емоційні тони. Для екзистенціалізму проблема історії постає як сумірна людському існуванню, «екзистенціальній» історії. Відповідно до цього, філософ формулює вихідну позицію в розумінні історії: «Аналіз історичності буття людини прагне показати, що це суще не тому «часове», що воно «стоїть в історії», але навпаки, що воно існує і може існувати історично, оскільки воно в основі свого буття часове» [33, с. 376]. Історія не може бути ні описом змін деяких об’єктів, ні описом послідовності переживань суб’єкта. Історія означає світові події в їхній сутнісній, екзистенціальній єдності з людським буттям, тобто координацію суб’єкта (історика, який переживає історичний процес і емоційно реагує на нього) й об’єкта (історичного процесу).

Сенс історії — така думка М. Гайдеґґера — відкривається «мислителю, який екзистує», у вирішальну мить життя. Ця думка, близька до ідеї «межової ситуації», постає при цьому як основа нового підходу до філософії історії: історичні епохи відрізняються одна від одної типом «одкровення буття». З цієї точки зору наша епоха — доба «завершення західної метафізики» і, водночас, доба регресу3, вираженого в «забутті буття» сучасною людиною, захопленою теорією інформації й історичним матеріалізмом, технологіями й комфортом. Цей регрес як сутність «метафізичної доби» і є фатум, доля західної культури, сутність якої — нігілізм.

Довіра до історичного прогресу до початку ХХ ст. перетворилась на стале надбання ліберальної свідомості. Тод

Похожие работы

1 2 3 4 > >>