Вчення про музичний етос у класичну епоху

This article deals with doctrine of musical ethos, which was a main philosophical conception of music perception in Antiquity.

Вчення про музичний етос у класичну епоху

Статья

Философия

Другие статьи по предмету

Философия

Сдать работу со 100% гаранией
ВЧЕННЯ ПРО МУЗИЧНИЙ ЕТОС У КЛАСИЧНУ ЕПОХУ


ВЧЕННЯ ПРО МУЗИЧНИЙ ЕТОС У КЛАСИЧНУ ЕПОХУ

Мішин В.Ю.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Анотація

У статті розглядається вчення про музичний етос, яке у античну епоху було панівною філософською концепцією сприйняття музики. Воно поширюється та досягає свого апогею у працях філософів класичної епохи, тому стаття спрямована на висвітлення цього вчення в період його розквіту та найбільшої значимості. Пропонується висвітлення даного явища у широкому соціокультурному контексті та пояснюються основні положення самого вчення у класичну епоху.

Ключові слова: музичний етос, вчення про музичний етос, філософія музики, сприйняття музики.

Аннотация

В статье рассматривается учение о музыкальном этосе, которое в эпоху античности было доминирующей философской концепцией восприятия музыки. Оно распространяется и достигает своего апогея в работах философов классической эпохи, поэтому статья является попыткой пролить свет на это учение в период его расцвета и наибольшей значимости. Предлагается освещение данного явления в широком социокультурном контексте и разъясняются основные положения самого учения в классическую эпоху. Ключевые слова: музыкальный этос, учение о музыкальном этосе, философия музыки, восприятие музыки.


Summary

This article deals with doctrine of musical ethos, which was a main philosophical conception of music perception in Antiquity. It spreads and reaches its apogee in works of classical Greek philosophers, so this article is an attempt to clarify this doctrine in the period of its flourishing and particular significance. The article highlights this phenomenon within the broader socio-cultural context and explains main features of the doctrine itself. Keywords: musical ethos, doctrine of musical ethos, philosophy of music, perception of music.

музичний етос соціокультурний вчення

Постановка проблеми. На сьогодні ми навіть наближено не уявляємо собі, якою була музика у епоху античності, оскільки збереглось надзвичайно мало нотних зразків цієї музики, та і музична практика такої музики повністю втрачена, що робить інтерпретацію цих нотних фрагментів практично неможливою. Тому вчення про музичний етос, як сугубо філософське вчення, дає можливість нам хоча б трохи наблизитись до античного розуміння музики як феномену. Водночас важливою проблемою є саме виникнення цього вчення та історичні і соціокультурні передумови його появи, оскільки у класичну епоху, у епоху полісного державного устрою, воно відігравало певну роль у реальній політиці та займало надзвичайно важливе місце у філософсько-політичних проектах Платона та Арістотеля.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед російських дослідників античної музики найвідомішими та найавторитетнішими вважаються Герцман Є.В. та Лосєв А.Ф., також активні дослідження у наш час ведуть Ципін В.Г. та Лєбєдєв Е.С. Зарубіжні дослідники античної музики M.L. West, S. Hagel, T.J. Mathiesen. В останні десятиліття проводиться масштабна робота з дослідження джерел античної філософії музики та нотних зразків античної доби, а також спроби реконструкції античного музичного мистецтва.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. При дослідженні даної проблематики недостатня увага звертається на соціокультурний та загальноісторичний контекст, часто нівелюється суспільне значення даного феномену, який хибно поміщається у площину сугубо музично-естетичну або в кращому випадку музично-філософську. На нашу думку, даний феномен знаходиться у площині набагато ширшій — культурологічній, а тому (також і через брак власне музичного матеріалу та його розуміння) повинен розглядатись у якомога ширшому контексті.

Мета даної статті. Дослідити вчення про музичний етос у класичну епоху та висвітлити дане явище у широкому соціокультурному та загальноісторичному контекстах.

Виклад основного матеріалу. Відомо, що у античні часи музику наділяли етичними властивостями. Вважалось, що певним ладам та ритмам музики притаманні певні риси людського характеру (етосу) і тому музика у свою чергу може відповідним чином впливати на формування цих рис у людини. Якщо перше твердження безсумнівне в силу специфіки сприйняття музики суб’єктом у широкому соціокультурному контексті (причому контексті даним культурним суб’єктом Стероризованому), інше твердження має гіпотетичний характер і піддавалось критиці ще у античні часи. Тим не менше у епоху античності вчення про можливість виховання певних етичних рис шляхом музики (далі — просто вчення про музичний етос) широко розповсюдилось завдяки діяльності Платона та Арістотеля, які використали його у своїх працях про ідеальний державний устрій (відповідно «Держава» та «Політика»).

Давньогрецьке поняття зазвичай перекладається як душевний склад, характер людини, тобто щось відмінне від її природи [8]. Для прояснення розуміння даного поняття на момент завершення класичної епохи, використаємо фрагмент з «Нікомахової етики» Арістотеля, де доброчесності розподіляються на 2 види: мислительні та етичні. «Таким чином, за наявності доброчесності двох [видів], як мислительної, так і етичної, мислительна виникає і зростає головним чином завдяки навчанню, і саме тому потребує досвіду та часу, а етична (п0ік^) народжується звичкою (є0о^), звідки й отримала назву: від етос при невеликій зміні [букви]»). У даному фрагменті Арістотель вводить поняття етичної доброчесності, чесноти, яка формується у результаті звички і етос розуміється як сукупність таких чеснот. Ключовим словом тут буде «звичка», що свідчить про можливість виховання етичних чеснот, а отже і формування певного етосу шляхом здійснення вчинків певного роду: «Подібним же чином, діючи справедливо, ми стаємо справедливими, розсудливо — розсудливими, а мужньо — мужніми (аубрєюі)».

Для чого знадобилось вчення про етос? Божественність як ентелехія людського буття — характерна риса давньогрецької ментальності, глибоко закорінена у міфах та легендах про богоборців і напівбогів. Ідея людини як напівбога у поєднанні з публічним, агональним характером давньогрецької цивілізації пояснює дивовижне прагнення еллінів до досконалості в усьому — від архітектурних форм, драматичних творів та спортивних змагань до предметів домашнього вжитку. Але важливішим від усього було досягнення досконалості етичної, виховання душі — божественної безсмертої сутності. Втім, виховання душі, окрім досягнення певних метафізичних ідеалів, мало і величезне насущне значення для формування сильного полісу, що після вторгнення персів стає історичною необхідністю. Тому ідея виховання певного етосу (можна сказати, етосу ідеального громадянина) особливо поширюється одразу після розквіту афінського полісу в епоху Перікла (444—429 до н.е.) та під час його занепаду, що розпочався майже одразу. Вона прагне у своїй сутності до створення того самого ідеалу вільного елліна, який переміг персів при Марафоні, Саламіні та Платеях, покінчив з тиранією і підняв рівень давньої культури та науки до небачених висот. Імовірно тоді ж, у епоху Перікла, в Афінах музику почали використовувати для виховання на політичному рівні.

У діалозі «Крітон», Сократ під час свого алегоричного звернення до персоніфікованих законів, згадує, що згідно афінському законодавству, музика та гімнастика були обов’язковими дисциплінами для виховання дітей, за що він їм (законам) вдячний (Plat. Crito 50 d-e). Ми допускаємо, що таке нововведення сталось в епоху Перікла, оскільки вчителем музики і радником у державних справах Перікла був дехто Дамон (Plut. Per. 4) і саме Дамон — автор вчення про етос музики. Основні положення цього вчення були проголошені у його промові до членів афінського Ареопагу, яка не збереглась, але згадується у трактаті Філодема «Про музику». Відомо, що деякий час у нього, можливо, вчився Сократ (Diog. L. II 19), а сам Платон вивчав музику у учня Дамона Драконта (Olymp.V. Plat. 2), тому сприйняв його вчення про музичний етос та неодноразово цитує (Resp. 400b, 424с) та згадує (Laches180d, 197d; Alcib. I 118c;) Дамона і використовує це вчення у системі виховання громадян своєї утопії. Сам Дамон був людиною надзвичайно активною в політичному плані і, на думку Плутарха, музика слугувала для нього прикриттям для приховування своїх софістичних здібностей, підтримки тиранії та прагнення здійснити державний переворот. У результаті, Дамон був вигнаний шляхом остракізму (Plut. Per. 4). Дані історичні факти дозволяють зробити висновок, що завдяки Дамону та його діяльності ідея етосу в музиці стала надзвичайно поширеною та отримала реальне втілення у вихованні громадян афінського полісу, а саме вчення про музичний етос виступає у Афінах як характерна музична естетика епохи Перікла [2, с. 38].

У чому ж, власне, полягає ідея музичного ето- су? Яким чином музика з еллінської точки зору могла впливати на етичну сферу? Трактат Арістотеля «Проблеми» , написаний, імовірно, перипатетиком і остаточно оформлений численними компіляторами до V—VI ст. н. е. (Forster) [14, p. VIII], піднімає у XIX розділі ряд питань, пов’язаних з музикою та пропонує відповіді на них. Питання, які будуть нас цікавити: «Чому з усього, що ми можемо відчувати, лише те, що ми чуємо має етичні властивості?» (Проблема 27) та «Чому ритми та мелодії, які є звуками, уподібнюються до етичних якостей, у той час, коли смаки — ні, як і кольори та запахи?» (Проблема 29) (Arist. Probl. XIX 27, 29). Відповідь цього невідомого автора така: коли ми чуємо, ми сприймаємо рух, який супроводжує музику одночасно в мелодії та в ритмі, що надає здатність звуку впливати на душу (919b30—920a5). Для античної людини таке пояснення було абсолютно достатнім та зрозумілим, для сучасної людини воно буде абсолютно беззмістовним, доки ми не прояснимо античне розуміння душі.

У І книзі трактату «Про душу», Арістотель подає огляд найпоширеніших

Похожие работы

1 2 3 4 > >>